Андрій Сеньків відвідав Ужгород й знайшов відповіді на всім відомі запитання – чому Говерлі не місце в українській Прем’єр-лізі і що чекає футбольне Закарпаття у випадку смерті клубу Шуфричів.
 

Всю весняну частину сезону журналісти, тренери, гравці та інші фахівці досить опосередковано говорять про саму гру. Практично жодна післяматчева прес-конференція не завершується без питань з нефутбольним контекстом (про заборгованості, трансферні «бани» і вирішення питань з атестацією на наступний сезон). Більшість тренерів звалює проблеми на ситуацію в країні, девальвацію гривні чи інертність влади. Однак ніхто не копає глибше, а продовжує вірити у власника-олігарха чи прихід іншого господаря, який буде вести справи більш порядно.

Всі замовчують факт, що розвивати футбол минулими методами вже неможливо. Покладати функціонування клубу на плечі однієї людини – смерті подібно. «У нас приватні клуби. Хочу – плачу, хочу – не плачу», – правильно окреслив характер проблеми тренер Говерли В’ячеслав Грозний, який, щоправда, використав ці слова у контексті повернення клубів під крило держави (привіт, СРСР!). На виході отримуємо ФК – не як комерційну структуру, а як забаганку в руках дядька, який любить футбол. Однією з таких «проблемних забаганок» з часом стала і Говерла.

Роздуті зарплатні відомості, нераціональне використання фінансових ресурсів та відсутність хорошої дитячої академії – з такими проблемами зіткнувся ужгородський ФК, з такими труднощами він дійшов до кінця нинішнього сезону. Але з чим Говерла залишається тепер? Що чекає клуб далі? І як взагалі оцінюють клуб та його перспективи в самому Ужгороді?

Ми вирішили самотужки знайти відповіді на ці питання, побувавши в Ужгороді на матчі останнього туру УПЛ Говерла – Волинь. За два дні візиту в столицю Закарпаття ми ще раз усвідомили всю фатальність та причини такого положення Говерли, з’ясували, чому футбольні фанати в цьому сезоні не підтримували клуб, та дізналися про інші цікаві тонкощі ужгородського футболу!

«Немає даху? Нічого, врятують парасольки»

«В Ужгороді є всі умови – нормальний клімат та інші потреби. Нема жодних негативних факторів, є аеропорт, стадіон, тренувальна база, готель Олімп. Що ще треба для участі в Прем’єр-лізі? Та нічого. Ще й Нестор Шуфрич не відмовляється, а хоче допомагати команді», – такі слова старшого тренера Говерли Олексія Величка трохи дивують. Адже тільки-но потрапивши на Авангард, важко з першого погляду зрозуміти, що ти знаходишся на стадіоні команди Прем’єр-ліги.
 

А місце, де проводяться післяматчеві прес-конференції, як казав класик, «навіюють смуток». Додам, що сюди заходять найкращі українські тренери.
 

Не зайвим буде сказати й про тренувальну базу Говерли, а точніше – поля, на яких тренуються всі клубні команди. На Авангарді є два (окрім основного) функціонуючі поля, на одному з яких проводить свої матчі «дубль» та команда U-19. Що стало помітно в першу чергу – імпровізація у вирішенні різних питань при недостачі інфраструктури. Наприклад, якщо в тебе нема накриття над лавами запасних, нічого страшного – його можна замінити звичайними парасольками, як у пивних розливних.
 

Третє поле ще має місце для розвитку й реконструкції. Вигляд у нього, м’яко кажучи, не товарний.
 

А зовсім поруч росте трава, густа й некошена. Нагадує якусь закинуту садибу, проте саме повз цю локацію гравці «дубля» прямують на свої офіційні матчі. Як сказав адміністратор «молодіжки» Волині Святослав Стрижоус, «такий вигляд явно не відповідає рівню Прем’єр-ліги». Можна погодитися.
 

Сам стадіон Авангард знаходиться у власності міста, й тут займаються не лише футболісти Говерли, а й представники різних секцій місцевої ДЮСШ. Коли я зайшов в чашу стадіону, там займалися легкоатлети й мені вдалося завести розмову з їхнім тренером. Зокрема, Руслан Степанович каже, що від Говерли більше шкоди, аніж допомоги. «Ви подивіться на бігові доріжки. Їх практично знищили катком для газону. Як я можу тут тренувати? 300 років мені не потрібен такий клуб!»
 

Також нема в Говерли ані тренажерного залу, ані місця для підготовки до матчів у закритому приміщенні, ані свого готелю.

На стадіон я потрапив завдяки прес-аташе клубу Роману Сенишину. Роман давно працює на благо Говерли. Точніше – працював. Ось вже 20 місяців на його рахунок не надійшло жодної заробітної плати. «Як можна жити без грошей 20 місяців? Як??? За що елементарно купити хліб? Тут Грозний розказує, що він і штаб стільки ж часу без зарплати. Як він виживає?» – задається питанням Сенишин.

Клубові він допомагає лише на матчах. Провести тренера на прес-конференцію й модерувати процес спілкування фахівців з журналістами – сьогодні це всі його обов’язки. Більше на Говерлу він не працює. «Мені стало нецікаво, – каже Роман. – Стільки часу не отримував зарплату, що аж смішно. Але коли вже є тут на матчах, то чому не допомогти?» Тепер зрозуміло, чому офіційний сайт Говерли оновлюється лише час від часу.

«Важко зрозуміти керівництво Говерли. Вони встановили на стадіоні ліфт, щоб не долати 10 сходинок»

Як і в кожному великому місті, навіть поряд з професійною командою Прем’єр-ліги існують і аматорські колективи. В Ужгороді таким є однойменна команда – ФК Ужгород, який вважається найсильнішим любительським клубом Закарпаття та подає чималі надії. Нам вдалося зустрітися з головним тренером ужгородців Іваном Шантою, який добре відкрив лаштунки закарпатського футболу.

«ФК Ужгород почав тренуватися до початку сезону в кінці січня й пройшов повноцінні збори, – каже Шанта. – Ми мали можливість займатися в залі, у команди були й інші умови. В свою чергу Говерла готувалася «на резині». За весь час виступів у Прем’єр-лізі могли вже й елементарну базу побудувати, сауну зробити… Та й постійного місця проживання у них нема – там два місяці поживуть, там три… Важко так».

«У минулому сезоні я тренував ФК Чоп (команду, яка виступала в першій лізі Закарпатської області), – продовжує тренер ФК Ужгород. – Так ось там і стадіон хороший, і тренувальне поле, одразу на стадіоні є тренажерний зал. І це навіть не вища ліга аматорів! Залізна дорога, яка є спонсором клубу, забезпечувала команду всім необхідним». Так Іван Шанта не розуміє, як Говерла, граючи в УПЛ, не може розвинути свою інфраструктуру, та як взагалі може існувати таким чином у найвищому ешелоні українського футболу.

Більш того, Говерла продовжує дивувати і дивувати своїми «фінтами» на рівні організації. Як вдалося дізнатися нам на місці, зимовий тренувальний збір у комплексі «Камелот» Говерла провела за рахунок… старшого тренера команди Олексія Величка. Це аналогічно, якби зимові збори Шахтаря чи Дніпра пройшли за рахунок тренерів Спиридона чи Єзерського! І головне, що власники клубу обіцяли Величку повернути всі гроші. А от чи повернули – питання… Але сам факт просто вражає – команда Прем’єр-ліги працює на кошти тренера, а не президента чи інвесторів. Можливо, це прорив в футбольному менеджменті?

«Важко зрозуміти керівників Говерли, – каже Шанта. – Одного разу вони поставили на стадіоні ліфт, який же коштує купу грошей. Десять сходинок пройтись, а ліфт є. Навіть не знаю, чи він зараз працює». Залишається незрозумілим, хто ж у цього клубу фінансист й чому ресурси розподіляються настільки нераціонально.
Максим Фещук, який виступав за Говерлу у сезоні 2014/15, коротко пояснює: «Говерла та інфраструктура – речі несумісні. Говерла – це як іграшка, яку батько подарував дитині – робить, що хоче. Це його право», – говорить про Олександра Шуфрича Фещук. Футболіст, як ніхто, розуміє, що означає «мати справу» з цим функціонером. 14-місячна заборгованість перед Максимом не зменшується вже більше року.

Хто хоче пограти за «дубль»?

Також немало проблем є у Говерлі і з розвитком дитячо-юнацького футболу. Гравці в юному віці відправляються у сусідні Словаччину та Угорщину. Далеко шукати причин не потрібно – по ту сторону кордону вони отримують бодай якісь гроші (в середньому 400 євро в тиждень),  й хоча виступають не у найсильніших лігах та командах, але відчувають фінансову стабільність. До слова, в ФК Ужгороді зарплати балансують на рівні 3-4 тисячі гривень. Їх виплачують стабільно, а ще існує невелика система преміальних.

«Чотири роки тому юні футболісти не мали шансів у Говерлі – туди зірки приїжджали. Вже тепер, коли заборонили трансфери й почалися проблеми, Говерла захотіла повернути їх назад. Але вже пізно. Тут таких грошей, як в тій же Угорщині, не отримаєш (якщо отримаєш взагалі)», – так пояснює небажання закарпатських футболістів грати за Говерлу Іван Шанта.

«Свого часу Одонкору платили 30 тисяч доларів у місяць, а своїм не могли бодай щось заплатити. Добре, що тепер командою U-19 почала займатися місцева федерація футболу. І збори допомогла провести, і в зимовій першості зіграли – вже видно й певні результати», – додає Шанта.

Інша  проблема – неможливість випустити гравців, які виступають у чемпіонаті Закарпатської області, в матчах УПЛ. Та й футболісти банально не хочуть виходити на поле, адже в аматорському футболі існує правило: «Вийшов в УПЛ – у чемпіонаті області грати більш не можеш». Такий гравець вже не вважається аматором й дорога назад для нього закрита.

«Добровольський поїхав на збори з Говерлою до Туреччини та був дуже задоволений, – каже Шанта. – Він думав, що йому дадуть шанс, але його він так і не отримав, вийшовши на поле всього три рази. А за ФК Ужгород він вже не міг грати».

Недостатньо у Говерли гравців й для матчів дубля. Найцікавіше, що кількох футболістів цей клуб позичає на матчі в ФК Ужгород (наприклад, Станіслава Котьо). До гри у молодіжному складі Говерли вони, зрозуміло, не готуються. Цікаво, що напряму до Івана Шанти тренери Говерлян не звертаються – гравцям самим доводиться просити у свого керманича їх відпустити. Це при тому, що зарплати у дублі, як і в команді U-19, не платяться вже близько двох років.

«За місцевими футболістами йде переслідування. Сьогодні у них є шанс, але вони не хочуть ним користатися та йти в Говерлу. Деякі приїжджають і кажуть, шо їм погрожують. До речі, одну із лінійок в протоколі матчу з Волинню довелося заклеювати. Вчора домовився з одним гравцем. Сказав, коли йому прийти, вже й футболку дали, а він навіть на матч не прийшов. Як я можу на місцевих розраховувати?». Олексій Величко наче не розуміє, що грати за «будь ласка», то невтішне задоволення.

Сьогодні альтернативи Говерлі в Ужгороді нема, окрім вищезгаданого ФК Ужгород. Команда, яка фінансується місцевим бізнесменом Андрієм Андріївим, є найсильнішою в області, однак про перспективу переходу на професійний рівень мова не йде – в клубі очікують, чи продовжить існування Говерла. Тоді й можна буде про щось говорити.

«Назбирати футболістів дуже важко. В регіоні нема стільки ресурсів, щоб утримувати аж чотири команди. Я говорю про U-19, U-21, Говерлу й, власне, ФК Ужгород. Треба думати й стосовно фінансів. З президентом я на цю тему ще не говорив». Іван Шанта поки не знає, чи буде після Говерли в Закарпатті професійний футбол.
До слова, власник Ужгорода Андрій Андріїв – старший брат мера міста Богдана Андріїва. Раніше він входив до Партії регіонів та був одним із організаторів Антимайдану в Ужгороді.

«Заходити на стадіон ми мусіли по паспортах, ще й вказуючи номери телефонів»

Зараз же, коли ситуація настільки «доведена до ручки», у Говерли не залишилося навіть фанатів. У минулому сезоні керівництво клубу заборонило представникам фан-сектору відвідувати стадіон й тим більше займати місця у рідному для них 19-му секторі.
 

В цей час гостьовий фанатський сектор завжди заповнений. У матчі з Волинню саме ультрас лучан робили атмосферу на стадіоні й потішили глядачів банером зі словами Ліни Костенко.
 

«Керівники Говерли виступили проти патріотизму на фан-секторі. Наприклад, не можна було використовувати червоно-чорні прапори, була заборонена піротехніка. Нам також забороняли різні лозунги, наприклад, «Путін-х***о». Заходити на стадіон ми мусіли по паспортах, ще й вказуючи номери телефонів. Треба було прямо до каси підходити з паспортом, мав бути постійний контроль за тими, хто ходить на фан-сектор», – пояснює ситуацію вже екс-фанат Говерли Михайло.

«В нашу сторону були погрози зі сторони Говерли. На сектор приходили хлопці в спортивному й пояснювали нам: «Мовляв, сьогодні ви палите файєри, а ввечері додому не дійдете і ми вас по одному переловимо». Було таке, що всі глядачі вже зайшли на стадіон, а нас не впускали. Тоді ми пішли напролом, виникла навіть невеличка бійка. Ми після матчу підійшли до Олександра Шуфрича поговорити, а Саша голову опустив і кивав. Каже: «Я до вас претензій не маю. Це рішення мого діда (Івана Шуфрича – почесного президента Говерли. – прим. А.С.)», – додає «Аттіла», який підтримував команду, коли вона ще носила назву регіону – Закарпаття.

На щастя, завітавши на матч молодіжок Говерли та Волині, нам вдалося побачитися і з самим «дідом». Правда, підійти до Івана Шуфрича було не так вже й просто – два охоронці поряд спочатку не давали спокою й навіть примусили вимкнути диктофон.

«Фанати неправильно себе ведуть, – каже пан Шуфрич. – По-перше, вони матюкалися на весь стадіон. По-друге, влаштовували бійки. Ми виявляли і наркотичний, і алкогольний стан, а потім ця група ультра-фанів розігнала групу справжніх фанів. Я їм кажу: «Ви фани Говерли, а ви знаєте історію клубу?» А вони: «А нам для чого?» То які ж ви фани тоді? Нам потрібні лише футбольні фани.

Чи є вони? Може, десь і є. Мені не треба хуліганів на стадіоні й різних політичних лозунгів та матюків. Не важливо – «Путін», не «Путін». Якщо ви фани, то вболівайте за футбольні команди, без політики. Якщо маєте якісь інші лозунги, то йдіть до обласної адміністрації, ідіть на площу Театральну, де в Ужгороді всякі мітинги проводяться. Але не на стадіон, адже це спортивна споруда. Якщо не хочете за команду вболівати, тоді вам тут нічого робити», – ось так аргументує своє рішення сам Іван Шуфрич. Мабуть, якби всі керівники українських клубів зробили так само – стадіони були б навіть порожнішими, ніж зараз.

Щоправда, надовго без діла фани Говерли не залишилися. У цьому сезоні вони підтримують ФК Ужгород та їздять за командою ледь не на всі матчі.

«Ми спочатку відійшли від футбольних справ, але одного разу пішли на стадіон Автомобіліст, де грає ФК Ужгород. Побачили, що це хороша команда, ще й без підтримки. Вирішили допомогти. До того ж, тут всі футболісти із Закарпаття!» – «Аттіла» хоче вболівати за своїх земляків, а не за приїжджих футболістів.

Віце-президент Говерли Олександр Шуфрич на такі дії фанатів відреагував миттєво: «ФК Ужгород їм просто гроші платить». Вболівальники ж парирують: жодних грошей – виключно спортивний інтерес.

Факт залишається фактом: на матчі Говерли і так ходить обмаль людей, а відсторонення фанатів робить атмосферу на стадіоні ще більш траурною. До слова, за півгодини до гри останнього туру проти Волині у касах стадіону продали лише 50 квитків.
 

Ситуацію взялися рятувати фани Волині. Їх останній (не лише в сезоні) марш виглядав «атмосферненько» й повернув настрій на потрібний лад. В Ужгороді все-таки футбол!
Матч проти Волині фактично став для Говерли останнім у Прем’єр-лізі, оскільки команді не видали атестат на наступний сезон. Цю афішу ужгородським вболівальникам треба запам’ятати й берегти – колись вона буде цінним раритетом.
 

 

Куди ж всі подівалися?

Єдиний шанс Говерли вирішити нинішню ситуацію позитивно – подати апеляцію на рішення атестаційного комітету в Лозаннський Спортивний арбітражний суд (CAS). Щоправда, це обійдеться Говерлі в чималеньку суму, й позитивне рішення швейцарської інстанції досить сумнівне – у Лозанні знаходиться (-лася) не одна справа боржників Говерли…

Зрозуміло, що суботній матч – останній у цьому епосі Говерли. Завтра буде новий день й новий етап. Адекватної відповіді на питання, кому ж потрібна ця Говерла, ніхто так і не отримав. Лише закарбувалася в голові фраза Величка: «Ми боремося, щоби на Закарпатті був футбол. Думаю, що ми всі разом переможемо!» Мені здається, всі перемогли…

P.S. Візит в Ужгород кореспондента Sport Arena був пов’язаний насамперед із потенційним інтерв’ю з Олександром Шуфричем, однак вийти на безпосередній контакт із ним так і не вдалося (лише один раз Шуфрич через свій твіттер пообіцяв, що готовий зустрітися та показати всі документи, що доводять виплату боргів). Всі домовленості стосовно зустрічі довелося обговорювати із В’ячеславом Грозним, який обіцяв – бесіда із керівником таки відбудеться. Але марно.

За одними даними Шуфрич-молодший раптово захворів ангіною, за іншими – навіть не прилетів до Ужгорода (станом на ранок суботи Грозний переконував, що «Олександр сьогодні вилітає із Києва»). До слова, генеральний директор Говерли Іван Шіц на другий тайм гри з Волинню не з’явився. Можливо (не претендую на істину), це пов’язано і моїм запитанням: «Де Шуфрич?» «Він навіть не в Ужгороді», – відповів Іван Тиборович і… зник.
Також, власне, після гри з Волинню планувалася розмова і з В’ячеславом Грозним, однак його, як і Шіца, після перерви вже ніхто не бачив. Офіційне пояснення – проблеми із серцем.

Таким чином, позиції Говерли ми так і не почули, а теперішнє спілкування з керівниками цього клубу практично втрачає сенс. Ось-ось цей клуб вже офіційно припинить своє існування. А після цього «фінішу», сподіваємось, настане «новий старт» – нормальний та повноцінний, а не в муках та агонії.