Головна » Усі публікації » Інтерв'ю » Імре Лендєл: "Коли побачив гол Кобіна, то відразу згадав його дитинство"
11:27
Імре Лендєл: "Коли побачив гол Кобіна, то відразу згадав його дитинство"
Інтерв'ю із знаменитим закарпатським футболістом та тренером, який виховав Василя Кобіна.

Імре Лендєл:

У часи його молодості талановитих гравців на Закарпатті було стільки, як грибів після дощу. Це тепер цей край не представлений професіональною командою в українському футболі. А тоді, наприклад, у Карпатах чи Динамо було з півдесятка закарпатців. Зараз Диковця, Юста, Комана чи Турянчика справедливо називають "легендами".

Вистачало закарпатців і у складі інших команд. Наш герой майже половину кар’єри провів у Вінниці, де застав Габовду, Решка і навіть Прокопенка. До речі, тренерська діяльність Імре Мигальовича видалася не менш успішною, ніж кар’єра футболіста. Саме Лендєл відкрив дорогу у футбол Василю Кобіну.

– У перший день літа ви відсвяткували свій 74-й день народження. З якими думками підійшли до цієї поважної дати?

– В такому віці на перший план виходить здоров’я. Я можу сказати, що почуваю себе добре. Головне, що ноги не болять. Коли маєш дітей і внуків, то хочеться жити. У мене дві внучки – прагну якомога більше часу провести з ними.

– Життя пролітає дуже швидко?

– Дуже. Я часто згадую свою молодість. Не вірю, що вже стільки часу минуло. Але найцікавіше, що у мене футбольні сни. Часто сниться, що я гравець львівського СКА. Не дивно, адже у нас була сильна команда, яка у 1965-му виграла чемпіонат України. Та команда могла спокійно грати у вищій лізі.

– На Закарпатті залишилося чимало колишніх футболістів ваших ровесників.

– Так, у Мукачевому у мене двоє найближчих друзів з футболу – Степан Варга і Василь Турячник. Ми разом дітей тренували у школі. Фактично я був рекордсменом і працював найдовше. До 72 років навчав молоде покоління.

Кобін
























– Коли вас запитують про головну гордість, як тренера, ви не задумуєтеся?

– Кобін. Тут інших варіантів бути не може.

– Однак, крім Василя відомих вихованців вистачало?

– Наприклад, Степан Беца. На початку 90-их грав у київському Динамо, був перспективним хлопцем, однак загинув у автокатастрофі. Ще один вихованець – Анатолій Мущинка, який грав за Карпати, а потім до Німеччини виїхав. Толік навчався у паралельній групі у Степана Варги, проте до його виховання я також доклався.

– Кажуть, що Василь Кобін розпочав займатися футболом у 8-річному віці. Ви пам’ятаєте той момент, коли він прийшов до вас у школу?

– Коли побачив цього хлопчика, то все зрозумів. Дуже він талановитий був! А який удар мав – дитині 8 років, а з такою силою бив.

– Нещодавно Василь залишив Шахтар після багатьох років виступів…

– Вважаю, що йому не пощастило з тренером у Шахтарі. Маю на увазі Мірчу Луческу. В іншого наставника він би грав. Я з Василем не раз про це говорив, коли він приїжджав у Мукачеве. Втім про деталі я не розпитував, а конкретики Кобін не розповідав.

– Не вважаєте, що він пересидів у Донецьку?

– Однозначно. Василь за своїм потенціалом міг грати на будь-якій позиції: від воротаря до нападника.

– Фінансово Кобін допомагав рідній школі?

– І мені, і школі. Купував м’ячі, форму.

– Спілкуєтеся з ним часто?

– Тільки, як він додому навідується. Телефоном – ні. Навіщо мені його турбувати?

– Що скажете про людські якості Василя?

– Він був лідером команди, вмів збирати людей навколо себе. В чемпіонаті області Кобіна важко було не помітити. У всіх вікових групах був найкращим. Самотужки міг вирішити долю гри. Забивав багато. Вже тоді тішив акробатичними стрибками – бив "через себе".

– Коли побачили гол Василя у ворота Легії у його стилі "бісиклетою", про що подумали?

– О, "бісиклета". Точно, він саме так називав ці удари. Коли побачив гол Кобіна, то відразу згадав його дитинство. Він не раз такі забивав. Але одна справа у чемпіонаті області, а інша у Лізі Європи. До речі, Василь сам цьому навчився. Йому ніхто не показував, як правильно бити ножицями.
 

"Прем’єр-ліга – це ж анекдот, а не чемпіонат"


– Футбол на Закарпатті зараз у гнітючому стані?

– Жахливе становище. Коли таке у державі відбувається, то й не дивно, що з футболом проблеми. Гляньте на Прем’єр-лігу – це ж анекдот, а не чемпіонат. Відсутність фінансів диктує умови. Спортсмени готуються до Олімпіади за власні кошти. Про що ще можна говорити? Я не ностальгую за Союзом, але в той час хоча б команд більше було. На першість Закарпатської області виступало 150 колективів. А зараз – 20.

– Вашим однофамільцем є В’ячеслав Лендєл – екс-гравець Карпат, уродженець Рахова. У 80-их вважався одним з найталановитіших ваших земляків.

– Мене часто запитували, чи ми не родичі. Бачив його у ділі – дуже хороший футболіст. Єдиний недолік – характер не зовсім придатний для футболу.

Лендєл– У дорослий футбол ви потрапили у 1960-му в команду до Михайла Михалини. Чим запам’ятався цей тренер, який у післявоєнні роки провів понад 100 матчів за київське Динамо?

– Чудова людина, хороший тренер. Головна цінність – вміння показати все на власному прикладі. Заслуженими майстрами спорту просто так не стають і капітаном команди в Києві також випадкова людина не стане.

– Партнери у вас були також видатні: Гаваші, Диковець, Варга, Медвідь, Пфайфер. Що не ім’я, то легенда закарпатського футболу.

– Команда була сильна, але нас швидко розібрали, хлопці підсилили інші клуби. Лідером Верховини був Стефан Асталош, який народився ще у 1931-му. Не по роках зрілим був Андрій Гаваші.

– Перший сезон у новій команді в ролі тренера проводив Ернест Юст. Чим вам запам’ятався?

– Коли я прийшов у Верховину, то Ернест Ервінович якраз прощався з кар’єрою гравця. Буквально місяць ще у статусі футболіста перебував після мого приходу. На той час він швидко прогресував і вважався одним з кращих українських наставників. Це великий стратег і тактик. А футболіст який! Юст був стабільним гравцем основи у Динамо. Знаю, що його потім в Карпатах дуже любили.

– Ще один закарпатець, який зробив собі ім’я у Києві – Федір Медвідь. Кажуть, дуже веселої вдачі чоловік.

– Мій цімбор, тобто друг (сміється). Мав статус "фіґляра", бешкетника і жартівника. В колективі дуже полюбляли його жарти. Простий хлопець з села, який сильно любив футбол. Мені здається, що Федір трохи перетренувався. Вся команда вирушала у відпустку і бігла крос. А Медвідь всіх підбадьорював: "Давайте, викладайтеся на повну". І чкурнув у бік Невицького, села на виїзді з Ужгорода, де розташований відомий замок. Ще один веселун у нашій команді був з тренерського штабу – наставник Берталон Вейг.

– Ще у 30-их роках грав за ужгородські команди в чемпіонаті Словаччини.

– Не скажу, що Берті-Бачі був сильним тренером, але жартував він добре і в колективі його любили.
 

"Кращого міста, ніж Львів, в Україні немає"


– Якщо лідером Верховини ваших часів був Асталош, то кого вважали найбільшим талантом?

– Я забув про Диковця! Такого сильного футболіста у наших краях не було. Не дарма він грав у Карпатах, Динамо і Шахтарі. Як на мене, то він сильніший за Йожефа Сабо. У Києві його на руках носили.

– У Львові також кажуть, що він був ключовим гравцем першого складу новостворених Карпат.

– Прикро, що через неприємну історію Диковець не виграв Кубок СРСР з Шахтарем. Банальний збіг обставин не дозволив йому стати майстром спорту.

– 1965-го року вас призивають до армії і ви їдете до Львова...

– Тоді я отримав статус гравця львівського СКА. Армійських порядків не застав. Пристойна зарплата, хороші умови. Я навіть військової форми не одягав.

– Колектив того СКА був найкращим у вашій кар’єрі?

– Прекрасні спогади! Тренерський штаб Сергія Шапошникова і Ернеста Кеслера був якісним, а партнери взагалі ідеальні. Місто яке! Гарантую вам, що кращого міста, ніж Львів в Україні немає. Не вистачає тільки річки. Я давно не був у Львові. Кажуть, що там відбуваються позитивні зміни.

– У 1966-му у СКА свій останній сезон перед переходом в Карпати проводив Юрій Басалик. Кажуть, найсильніший гравець за історію львівського клубу.

– Все може бути. У нас він грав у півсили і був одним з найбільш помітних на полі. Навіть у Динамо він кількома роками раніше виділявся. Якби не проблеми із серцем, то міг би проявити себе краще. Не міг повністю віддаватися справі. Життя так склалося, що Юрія у 40 не стало…
 

"Габовда? Це дар Божий"


– Свою кар’єру ви закінчуєте у вінницькому Локомотиві. Їхали туди на рік, однак затрималися на кілька сезонів?

– Було багато варіантів продовження футбольного шляху після СКА, але я обрав Вінницю і не шкодую.

– Тренував ту команду легендарний гравець Динамо Олег Макаров.

– Перш за все, Макаров був простою людиною. Регалій багато, однак у побуті це ніяк не проявлялося. Навпаки – занадто добрий. В команді його дуже любили. Палив, здається, по три пачки цигарок на день (посміхається).

– У Вінниці фактично розпочинали свою кар’єру за межами рідного краю закарпатці Стефан Решко і Янош Габовда. Згодом вони зроблять чудову кар’єру у Динамо і Карпатах відповідно.

– Крім моїх земляків, за Локомотив грали екс-гравці Динамо Євген Снітко і Євген Трояновський. Останній взагалі фактично утворював з Лобановським відомий "дубль W". У Києві Трояновський грав лівого інсайда. Фантастичний гравець!

Решко Блохін

На фото: Стефан Решко (у центрі) з Олегом Блохіним

– Янош Габовда був вашим цімбором. У Львові про нього ходять легенди.

– Усе, що він вмів – це дар Божий. Хороший бомбардир, сильний форвард. У ті часи так не вчили, як тепер. Дали м’яч – грай. Та й людиною Янош був доброю.

– Вашому Локомотиву не бракувало, як би тепер сказали, харизми. У Вінниці з вами грав китаєць Віктор Юн Чен Ян.

– У Віті батько був з Китаю, а мати місцева. Грав він непогано. Російською спілкувався чудово. Китайська? Не чув від нього. Ззовні не особливо був схожий на китайця. Високий, симпатичний. Можливо, трохи очі його видавали.

– На ваших очах перші кроки в українському футболі робив Віктор Прокопенко. Про його тренерські здобутки знають всі, а от футболістом яким він був?

– Коли побачив Віктора вперше, то не міг повірити у те, що він стане хорошим футболістом. Високий, незграбний… Але я помилявся. Віктор якраз приїхав до нас із групи радянських військ у Німеччині. Поступово розкрився і проявив себе у Шахтарі і Чорноморці. А ще Прокопенко – порядна людина.

– У 1970-му Локомотив прийняв Абрам Лерман. Чимало його підопічних розповідали, що це дуже хороший фахівець. Ви погоджуєтеся?

– У мене протилежна історія. Я Абрама Давидовича так і не зрозумів, тому скоро поїхав з Вінниці і закінчив кар’єру. До кінця я його так і не розгадав. Я повернувся додому в Мукачево і тут вже попрощався з футболом.

– Тоді ви стали дитячим тренером?

– Працював у мукачівському Колосі, паралельно грав за них на область. З часом відкрили тут відділення футболу, де я з Турянчиком і Варгою взялися за виховання дітей. Віддав цій справі 32 роки життя і зовсім не шкодую (посміхається).

Джерело
 

Категорія: Інтерв'ю | Переглядів: 627 | Додав: lobda | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: