Головна » Усі публікації » Інтерв'ю » Іван Гецко: "Метрів з 25-ти я пробив над стінкою, і м'яч влетів у дев'ятку"
11:08
Іван Гецко: "Метрів з 25-ти я пробив над стінкою, і м'яч влетів у дев'ятку"
29 квітня 1992 року національна команда України зіграла свій перший матч. Він відбувся в Ужгороді та закінчився з рахунком 1:3 на користь угорців.

Іван Гецко:
За роки незалежності в офіційних матчах у складі збірної України голами відзначилися 67 футболістів. Найчастіше це робив Андрій Шевченко, який вразив ворота суперників 48 разів. Ну а перший, а значить - історичний м'яч 29 квітня 1992 в Ужгороді записав до свого активу гренадер одеського Чорноморця Іван Гецко.
 
- Якщо відверто, то зараз не пам'ятаю, що мені говорив головний тренер збірної Віктор Прокопенко, випускаючи на заміну в середині другого тайму, - через 25 років згадує Іван Михайлович. - Справа в тому, що я був злий на наставника, оскільки вважав, що повинен був починати матч у стартовому складі. Тим більше що, хоч я і народився в тоді ще Дніпропетровську, але моє становлення як футболіста проходило в Ужгороді, і на трибунах було багато вболівальників, які прийшли підтримати саме мене. А тут ще, як на зло, через відсутність належної підготовки ми поступалися досить серйозного суперника в багатьох компонентах, так що навіть не хотілося виходити на заміну, щоб не ганьбитися.
 
Тому коли мені сказали розминатися, то я довго поправляв амуніцію, тільки щоб не світитися перед глядачами. Звичайно, я був тоді не правий, адже перш за все рульовий відповідає за результат, хоча мені здається, що з'явися я на поле раніше, ми б програли з більш почесним рахунком. Адже, пригадується, вже через кілька хвилин я опинився на забійній позиції, але, на жаль, не влучив.
 
- Однак на 90-й хвилині вам таки вдалося поправити приціл і забити історичний перший гол.
 
- Зараз навіть і не пригадаю, хто тоді заробив штрафний. У нас в Чорноморці за стандарти відповідали Юрій Никифоров, у якого був потужний удар, і я. І оскільки Никифоров затримався в центрі поля, то виконувати вирок довелося мені. І гол дійсно вийшов на диво: метрів з 25-ти я пробив над стінкою, і м'яч влетів у дев'ятку.
 
- Переконаний, що той м'яч зайняв почесне місце у вашому сімейному музеї...
 
- Знаєте, тоді у мене навіть в думках не було попросити арбітра Вадима Жука віддати м'яч мені. Може, тому, що відразу після фінального свистка я побіг дякувати уболівальникам за підтримку, а одному з них навіть презентував футболку.
 
- У складі збірної України ви з'являлися ще тричі, проте більше не забивали. Напевно, не раз переглядали на відео той гол угорцям?
 
- Не вгадали, бо записи того матчу у мене не виявилося. Правда, хтось дзвонив мені, пропонував купити відеокасету, але оскільки запросили астрономічну суму, я відмовився. Це вже потім в архіві знайшовся відеозапис того протистояння, і зараз при бажанні його можна подивитися в інтернеті.
 
- Ви сказали, що той гол вийшов на диво. А вам ще доводилося в схожому стилі змушувати капітулювати воротарів суперників?
 
- Так, і неодноразово. У чемпіонаті України якось зняв павутину з кута воріт в матчі з Ворсклою, а в єврокубках схожий гол забив Русенборгу. Це була моя улюблена позиція для удару: по центру, в 22-25-ти метрах від воріт. Втім, повірте, чудес у футболі не буває - щоб приціл був точний, доводилося на тренуваннях багато часу приділяти ударам з-за меж штрафного.
 
Що ж стосується безпосередньо голи в ворота угорців, то хоча його і називають історичним, але мені він особливо не запам'ятався. Швидше за все тому, що ми програли...
 
- З партнерами по збірній України першого скликання зустрічаєтеся?
 
- Точніше буде сказати, телефонуємо один одному. Часто обмінюємося новинами з Юрієм Шелепницьким, Юрієм Никифоровим і Сергієм Третяком, які зараз проживають відповідно у Іспанії та Ізраїлі.
 
- До речі, незабаром у вас буде можливість побачитися з багатьма гравцями, які брали участь в тому історичному поєдинку. Адже 27 травня в Ужгороді повинен пройти матч ветеранських збірних України та Угорщини, присвячений ювілейній даті, і на поле вийдуть багато учасників гри, що відбулася 29 квітня 1992 года...
 
- Я в курсі, мені вже прийшло офіційне запрошення. Звичайно, буде приємно зустрітися з партнерами по національній команді, особливо якщо взяти до уваги, що з деякими з них ми не бачилися вже давно. Тим більше що нам не тільки є що згадати - також ми постараємося довести, що є ще порох в порохівницях.
 

 
Категорія: Інтерв'ю | Переглядів: 494 | Додав: lobda | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: