Головна » Усі публікації » Інтерв'ю » Микола Міщенко: "Їхав заробляти гроші до Чехії - а здобув футбольний титул та став "збірником" України"
11:23
Микола Міщенко: "Їхав заробляти гроші до Чехії - а здобув футбольний титул та став "збірником" України"
До вашої уваги інтерв’ю із футболістом ФК «Сокол» (Вішегоровіце) Миколою Міщенком.

Микола Міщенко:
До вашої уваги інтерв’ю із футболістом ФК «Сокол» (Вішегоровіце) Миколою Міщенком, який зумів за короткий термін перебування в клубі зарекомендувати себе в якості гравця основи і навіть здобути перший титул.
 
– Як взагалі почалася твоя футбольна історія в Чехії?
 
– Скажу відверто – їхав туди заробляти гроші. Про футбол не думав взагалі. Ну, точніше, про футбол я думав, але не про те, що буду там ще й грати. У післяробочий час виходив на вулицю. Робив пробіжки. Так би мовити, підтримував форму. А одного разу знайомі запросили пограти у футбол. Так, начебто задля розваги, чисто між собою. Декілька таких спарингів – і мене запросили на перегляд до однієї з місцевих команд. Там я зіграв декілька товариських матчів. Відзначився результативними ударами. Після цього мене покликали грати за «Сокол».
 
– Погодився одразу?
 
– Звичайно. Я ж люблю футбол. Я ним живу. Наразі після невеликої перерви дуже хотілося знову вдягнути футбольну форму і вийти на зелений газон. У клубі мені сподобалося все. І робота тренера, і підбір гравців, а головне – умови для футболістів.
 
– Там знали, що підписують екс-гравця сімферопольської «Таврії» та ужгородського «Закарпаття»?
 
– Про клуби, звичайно ж, чули. Про такого гравця, як Міщенко… думаю, ні. Але я одразу ж показав, на що здатний. Хоча мене тренер почав використовувати на новій для мене позиції взагалі. Правим захисником мені грати ще не доводилось. Навіть спочатку був трохи не задоволений таким станом речей, але потім втягнувся.
 
– Що тебе привабило в такому скромному клубі?
 
– Дійсно, клуб дуже скромний. Виступає він на рівні нашої першої ліги області. Хоча, скажу чесно, рівень гри вищий, ніж на Закарпатті. Привабило мене в першу чергу ставлення до гравців. Я був у клубах прем’єр-ліги України, а там такого не було. Тут до тебе ставляться, як до потрібної їм людини. Індивідуальні розмови тренера з гравцями. Командні зустрічі. Дружні колективні тренування. Перед матчем в роздягальну зайти – це таке, ніби ти граєш в Україні, ну, мінімум за донецький «Шахтар». На столі фрукти. На вибір кожного – розігріваючі мазі, вітаміни. Є окрема людина, яка роздає футболістам підготовлену форму. Ну, все, мабуть, розповісти і не можна.
 
– У «Таврії» такого не було?
 
– Я думаю, що українському футболу ще треба вчитися в західних країн. «Таврія» не була настільки поганою, а ось про «Закарпаття» краще мовчати. Ми маємо розуміти, що зараз ідеться про команду обласного рівня. А в нас «еліта» такого не робить.
 
– Як вливався у колектив?
 
– Влився в команду без проблем. Головне, що всі допомагають і дійсно ведуть себе, як одна команда. У нас у команді грає збірник Чехії Ян Блажек. Має міжнародний досвід. Багато років провів у команді «Славія» з Праги. Виступав у єврокубках. Він з нами на одному рівні. Жодних натяків стосовно якогось лідерства нема.
 
– У Берегові ширилися чутки, що ти став навіть гравцем збірної України...
 
– Так. Ми грали на турнірі і представляли збірну української діаспори в Чехії. Я навіть відзначився голом у ворота португальців.
 
– Це дуже цікаво. А ти сам задоволений, що так склалося твоє футбольне життя?
 
– Мабуть, добре так, як стається, і кращого шукати не потрібно. Адже я пробув у розташуванні ужгородського «Закарпаття» і сімферопольської «Таврії» декілька сезонів. Десь і я недопрацьовував. Десь і керівництво клубів вело неправильно роботу. На місці відповідно грати не давало багато чинників, і про них я тепер не буду говорити. Скажу тільки, що була одна людина, якої, на жаль, з нами більше нема, яка завжди мені давала надію на продовження футбольного життя – це Вільгельм Теллінгер, а для нас він був просто Віллі-бачі. Я назавжди збережу в серці вдячність до нього.
 
– Чи тягне назад до Берегова?
 
– Скажу тобі чесно – лише до батьків. Не вистачає іноді їх турботи там. А якщо брати до уваги мою футбольну кар’єру, то тут мені поки що робити нічого. Хоча, можливо, збудеться моя мрія і ми, усі футболісти з Берегова, які сьогодні розкидані по Європі, будемо грати за дійсно сильну місцеву команду. А таких охочих дуже багато, просто треба у них вірити.
Олександр Сільченко
 
Категорія: Інтерв'ю | Переглядів: 2508 | Додав: lobda | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: