Для обох колективів цей двобій мав золотий присмак, з тією тільки різницею, що виноградівцям слід було перемагати (звитяга підопічних Котубея змінювала колір нагород не мало не багато як із бронзи на золото), а їх опоненти мали просто не дати себе перезабивати. Перевагою гостей був грамотний, в тактичному плані, наставник, у якого в цьому році в розпорядженні по справжньому золоте покоління юних футбольних талантів, та погода, яка була кращою для руйнування, ніж для творення. За господарів була шалена підтримка трибун, повернення кількох «блудних синів» у команду, які в минулому році були на провідних ролях, а в цьому сезоні не могли знайти себе ні в юнацькому, ні в дорослому футболі, та хід і зіграність, якої підопічні Чонки зуміли набрати в останніх турах.

 

Перший тайм пройшов на зустрічних курсах, та при цьому в одних виходило реалізовувати свої нагоди, а інші дуже довго не могли цього зробити. Перший злам стався на завершенні першої десятихвилинки, коли головна зірка гостей Іван Кормош за рахунок техніки змусив суперників порушити проти себе правила й Рошко вказав на одинадцятиметрову позначку. Сам постраждалий зумів реалізувати свій шанс у дуелі проти одного з кращих молодих воротарів Закарпаття двох останніх сезонів Ерфана – 1:0.

 

Виноградівці ще активніше пішли в наступ і через шість хвилин Орос завдав влучного удару на завершенні наступу правим флангом зі зміщенням до центру. Та вишколений у кубку Іршавського району в складі дорослої «Бужори» Сухан зумів зреагувати на цей постріл. Ще через чотири хвилини Котляр опинився на фініші атаки лівим флангом і пробив у ближній кут. Василь і цього разу зумів відбити і з другої спроби накрив цей м’яч, не давши опонентам шансу на добиванні.

 

Після цього стався другий злам у поєдинку, коли Іван Кормош завершив результативним ударом у правий кут атакувальну дію по краю поля зі зміщенням уліво до центру. Віталій був змушений виймати з сітки вдруге – 2:0. Золото в цей момент від господарів знаходилось на відстані досить вражаючих і майже недосяжних, як для дуже сильної опонуючої сторони, трьох забитих голів. Багато з команд опустили б руки посилаючись на холод, нефарт і решту відмазок. Та юні «севлюшці» показали, що здатні повторити подвиг старших одноклубників, який ті здійснили в першому колі проти цьогорічного гранда закарпатського футболу «Миная» й боротись далі.
 

Певною мірою їх надихнув Кенийз, який в одному з епізодів зумів звільнитись від опіки й ударом зблизька вколотив м’яч у сітку, реалізувавши атаку своєї команди правим краєм зі зміщенням до центру й цим самим став автором третього зламу в грі – 1:2.

 

Через хвилину Андріан вже ледь не напрацював на другий гол, коли заробив штрафний на правому фланзі. Левчук із цього стандарту прострілив на Яцкулинця. Сергій пробивав ударом з ходу, та цей постріл відчайдушно заблокували кілька опонентів, які кинулись під м’яч і зберегли для себе переможний рахунок першого тайму.

 

Не відомо, як налаштовували своїх підопічних виноградівські тренери, та схоже знайшли саме ті слова, що й треба, бо реалізація моментів на початку другого тайму вразила навіть найдосвідченіших фанів із міста біля Чорної гори. Спочатку Котляр опинився в карній зоні на фініші натупу по центру зі зміщенням вправо й у силові боротьбі з опонентами змусив одного з суперників порушити правила. При цьому Богдан приземлився на газон у потрібному місці в потрібний час й Рошко вдруге вказав на позначку. Лідер цьогорічного юнацького «Севлюша» Орос пробив точно в лівий нижній кут. Сухан вгадав, та не зумів дістати цей складний м’яч – 2:2.

 

Трохи згодом Орос видав шедевр, який протягом сезону не створювали навіть його одноклубники з дорослого складу. Здавалось що штрафний із лівого флангу метрів із тридцяти двох не несе особливої загрози. Та Роман пробив точно в дальній верхній кут, знявши там останню осінню павутинку, яку багатонога комашка вишила спеціально для нього. Сухан, як і решта присутніх на стадіоні, були в шоці, перш за все від м’яча, що залетів, а по друге від того, як рахунок із – 2:0 міг перетворитись на – 2:3.

 

Після цього гра поступово перемістилась ближче до штрафного майданчика «Севлюша». Атаки іршавців були на різний смак, та довго не набували логічного завершення. Гостям було досить важко перелаштуватись із захисної моделі на атакувальну. Спочатку вони навіть пропустили контратаку, на завершенні якої відбулись два удари. Перший метрів із чотирнадцяти метрів був у пожежному режимі заблокований, а повторний постріл Дербака прийшовся повз праву стійку.

 

Убілівальники активно обговорювали поточні шанси команд на золото. Як на мене, то в середині тайму вони були десь 50 на 50 % з огляду на рахунок та те, як господарі поступово притискались до свого штрафного майданчика. Уболівальники «Бужори» хоча й були в розпачі від побаченого, та все ж зберігали надію на своїх. Фани господарів були категоричніші щодо переважних можливостей своїх і не погоджувались на рівність щодо результату, а давали своїм не менше 70-80 %. Із кожною хвилиною, чим ближче було до завершення, я поступово все більше схилявся до їх цифри. Фактором який дуже вплинув на це був штрафний із правого флангу, який виконав Іван Кормош і влучив у дальній верхній кут. Ерфан був безсилий щось зробити, та фортуна повернгулась до «Бужори» м’яко кажучи спиною й виставила хрестовину воріт на шляху поліеританової кулі.

 

Коли шанси гостей тмяніли одним вогником запальнички, а Рошко вже поглядав на секундомір, щоб за хвилинку-другу припинити цю мокру виставу двадцяти двох бійців, виноградівці залишили без нагляду в своїй карній зоні Полянського й це була їх фатальна помилка, бо Михайло сповна скористався своєю нагодою й вколотив м’яч під поперечину, зробивши останній злам у неофіційному золотому матчі – 3:3. Гравці «Бужори» на радощах разом з фінальним свистком пострибали в найбільше болото на стадіоні «Юність» прийнявши таким чином своєрідне хрещення в офіційні чемпіони Закарпаття.
 

Слід відзначити що ці нагороди є тільки вершиною своєріного айсбергу на який працювали мабуть усі тренери низинної частини Іршавщини в рамках усіх сезонів ДЮФЛ Іршавського району та в матчах ДЮФЛ Закарпаття, а Віктор Цогла та керівництво команди «Бужора» закумулювало це в чудовий результат. Під враженням їх гри жалкуємо про відсутність машини часу, яка б могла дати можливість на матч цьогорічних іршавців із такими ж потужними та запальними колективами – минулорічним «Севлюшем» або «Мункачем» дворічної давнини.

 

 

Арбітр – Олександр Рошко

Асистенти – Річард Готра та Валерій Шкура

4-й арбітр – Михайло Митровський

 

29 жовтня, м. Виноградів, футбольна арена «Юність», + 6 градусів, дощ, часом гроза з штормовим вітром та зливою, 200 глядачів

 

«Севлюш» U17 Виноградів – «Бужора» U17 Іршава – 3:3 (0:2)

 

Голи: Іван Кормош, 11 (з пенальті), 29, Полянський, 90+1 – Кенийз, 33, Орос, 39 (з пенальті), 42.

 

«Севлюш» U17: Віталій Ерфан, Юрій Глінка, Роман Орос, Богдан Котляр, Віталій Козаченко, Михайло Чутора, Андрій Дербак, Сергій Яцкулинець, Сергій Кутняк, Володимир Левчук, Андріан Кенийз.

Запасні: Марк Гоздог, Іван Микулюк, Руслан Шуба, Валентин Віщак, Петро Продан, Євген Васильняк, Едгар Олашин.

тренери – Петро Котубей та Юрій Чонка.

 

«Бужора» U17: Василь Сухан, Іван Костак, Іван Кормош-перший, Василь Кормош, Іван Кинів, Ростислав Матіко, Василь Березнай, Іван Хила, Михайло Полянський, Даниїл Марковцій, Петро Кляп.

Запасні: Іван Кормош, Василь Галас, Дмитро Глеба.

тренер – Віктор Цогла.