Головна » Усі публікації » Інтерв'ю » Олександр Єней: "Поїздка в Ужгород залишила нереально позитивні емоції"
12:02
Олександр Єней: "Поїздка в Ужгород залишила нереально позитивні емоції"
Інтерв'ю "Футбол 24" із хавбеком Металіста та СКА Карпати 80-х, чемпіоном Угорщини у складі Уйпешта.

Олександр Єней:

Футбольне життя часто непередбачуване і готує нам багато сюрпризів. У випадку нашого героя таких парадоксів було чимало. Уродженець Ужгорода, який вважав себе угорцем, хотів зіграти за збірну сусідньої країни, однак виступав лише за УРСР. Для цього йому довелося відмовити Валерію Лобановському, про що він шкодує і зараз. Олександр Єней провів настільки насичену кар’єру, що навіть двох годин спогадів замало для того, щоб розповісти про все найцікавіше. Тут і знайомство з Лемешком, і тенісбол з Буряком, і гол Дасаєву, і своєрідна опіка Блохіна.

Єней міг зіграти у першому історичному матчі збірної України з Угорщиною 1992-го, причому у складі як однієї, так і іншої команди. Вдалося йому це зробити лише нещодавно – у зустрічі ветеранів він вперше за багато років приїхав до рідного Ужгорода. І здивував, адже навіть без жодної практики майже ідеально володіє українською.

Як шлюб із донькою президента клубу може зруйнувати кар’єру? Що буває, коли частина гравців здає матчі? Як не треба поводитись під час довгих розборів поєдинків на командних зборах? Яким чином можна було перехитрити київське "Динамо"? Про все це і багато іншого – у інтерв’ю переможця Спартакіади 1986-го, Володаря Кубка СРСР 1988-го, дворазового чемпіона Угорщини та володаря Кубка Фінляндії Олександра Єнея.
 

"Заходжу в рідну хату, а там тепер кафе!"
 

– Ви є угорцем за національністю, майже 30 років тому залишили Україну, однак, напевно, чули класику: "Еней був парубок моторний. І хлопець хоть куди козак".

– (сміється) Це знайома мені фраза. Коли я грав ще в часи Союзу, то мені постійно цитували "Енеїду" Котляревського. Не зупиняло нікого також те, що у мене перша буква у прізвищі "Є".

Єней

– Ви народилися в угорській родині?

– Пишуть, що я прийшов на світ у селі Великі Геївці біля Ужгорода. Хоча сам не знаю, чому так. Напевно, комусь так захотілося (посміхається). Я народився в Ужгороді в угорській родині і прожив там до 16 років. Моя мама не знала української, адже походить з тієї частини Закарпаття, де використовують угорську. Вона розмовляла незвично – то було поєднання російської, української, чеської, словацької та угорської. Кілька слів з кожної мови.

– Ви практично досконало говорите українською. Дехто вже через кілька років забуває її, якщо потрапляє у іншомовне середовище. Ви живете в Угорщині вже більше 25 років. Маєте з ким практикуватися?

– Мені важко говорити. Коли грав у Львові, то спілкувався ідеально, але з часом людям властиво все забувати. У мене є сестра – вона живе у Сполучених Штатах. Завдяки їй не забуваю російську, адже у неї чоловік має російсько-угорське походження. От з нею і говорю російською.

– У паспорті вказано, що ви Олександр чи все-таки Шандор?

– Шандор. В Україні мене Олександром називали, однак в Угорщині я Шандор.

– Мешкаєте у Будапешті?

– На відстані 20 кілометрів від столиці у містечку Орботтьян. Футболом більше не займаюся. Буквально рік тому тренував команду у третій угорській лізі. Але пішов з роботи, адже не люблю, коли нав’язують свою думку. Людина має гроші і думає, що розуміє футбол і що їй дозволено все. Такого не терпітиму.

– Однак вас періодично можна побачити на угорському телебаченні. Виступаєте у ролі футбольного експерта?

– Час від часу запрошують. Не завжди знаходжу нагоду, адже працюю на нефутбольній роботі, з якої не просто вирватися.

Єней

– Разом з тим ви граєте за угорську збірну ветеранів. Наприкінці травня ви гостювали в Ужгороді на 25-й річниці першого матчу в історії збірної України.

– Виключно для власного задоволення граю. Щодо поїздки в Україну, то вона залишила нереально позитивні емоції. Отримав стільки щастя! За останні роки так добре себе ще не почував. Я ж повернувся додому – рідне місто, рідний стадіон. Я ще у 6-річному віці на це поле виходив. Такі події раз у житті трапляються.

– Ужгород сильно змінився?

– Я буваю у цьому місті рідко. Востаннє, напевно, років 10 тому відвідував. Колись родичі ще жили там. Мама померла 6 років тому, а батько мешкає зі мною. У нього хвороба Альцгеймера – дуже складна ситуація. Він нічого не пам’ятає, буває, що і мене не впізнає.

– До батьківської хати в Ужгороді не навідувалися?

– Перед самим поверненням до Будапешта нам організували екскурсію. Запросили на каву. Уяви собі ситуацію, коли я йду рідною вулицею і бачу, що у нашому будинку зараз знаходиться розважальний заклад! Заходжу в рідну хату, а там тепер кафе! Ми його відвідали, випили кави... Коли розповідав хлопцям, що я тут жив у дитинстві, то вони мало не плакали всією командою. Щасливий, що повернувся додому. До речі, після гри в готелі зустрічався з хлопцями, з якими до школи ходив і навчався у ДЮСШ у тренерів Шандора Філіпа, Степана Войтка і Томаша Пфайфера.

– Не під готелем, а безпосередньо на полі ви зустрілися ще з кількома друзями юності. З гравцями ветеранської збірної України Ігорем Кутеповим та Іваном Гецком ви фактично робили перші кроки у футболі.

– Це була дуже тепла зустріч. З Ігорем я ще у 1988-му році Кубок СРСР в "Металісті" вигравав. Щодо Гецка, то я пригадую його ще дитиною. Тим більше, Іван – мій земляк. Я стежив за його кар’єрою. Дуже зрадів, коли його побачив. Сподіваюся, що нова зустріч буде у вересні – угорці запросили українців на матч-відповідь.
 

"В Тернополі глянув на Прядуна – дідусь якийсь сидить"
 

– Свій шлях у дорослому футболі ви розпочали у "Закарпатті" 1983-го.

– У нас був хороший тренер – Іштван Шандор. Давно його не бачив і також хочу розшукати. Живемо в одній країні, а зустрітися не можемо. І з ним, і з тренером СКА "Карпати" Іштваном Секечем, теж моїм земляком, у мене склалися добрі відносини. Мені подобалася робота під їхнім керівництвом і я ставав сильнішим, як гравець. До речі, мені здається, що тренери в СРСР мали більше поваги від підопічних. Ми дивилися на них, як на богів. В Угорщині не завжди так.

– Після "Закарпаття" у вашій кар’єрі настав тернопільський етап...

– Так, я поїхав у "Ниву".

– До того моменту ще була команда "Колос", що представляла Зборів – райцентр на Тернопільщині.

– Точно, було таке. Мене призвали до армії і один чоловік "по-чорному" організував мені шанс залишитися у футболі – я грав у Зборові і паралельно служив. Якось мене помітили представники "Ниви" і вже через місяць я поїхав у Тернопіль.

– За "Ниву" виступало чимало досвідчених виконавців: Біскуп, Венгринович, Квасников, Мацюпа, Прядун, Цісельський.

– Ці люди чудово прийняли мене, молодого хлопця. Я приїхав з львів’янином Андрієм Василитчуком, який потім грав у збірній України. В Тернополі колектив зустрів, як рідного, ніби років 20 мене вже знали. Тільки-от, коли зайшов у роздягальню, то найстарший чоловік... Як його прізвище?

– Петро Прядун, який до футболу працював водієм автобуса.

– Так, точно! Глянув на Прядуна – дідусь якийсь сидить. Загалом дуже добре ставився до мене.

– У 1986-му році до вас приходить перший успіх. Разом з Ковтуном, Горілим, Ковальцем, Шматоваленком і компанією ви стаєте найкращою командою Всесоюзної Спартакіади. Як туди потрапили?

– Відбір гравців розпочався, напевно, за два роки до її старту. З десятка претендентів залишився лише я і Василь Сторчак, мій хороший товариш. Наша команда на голову сильнішою була за інших і ми без проблем перемогли узбеків у фіналі.

Саленко Єней

На фото: Проти Олега Саленка (ліворуч) із Зеніта

– Головним тренером української команди був Віктор Колотов, а йому допомагали Трошкін і Котельников. Як працювалося з ними?

– Колотов був жорстким і вимогливим. Мені більше імпонував підхід Володимира Трошкіна. Це велика честь тренуватися у таких людей. Недавно дитиною дивився на них по телевізору, а тут вони тебе тренують. Схожі відчуття пережив, коли у другому матчі за "Металіст" Лемешко доручив мені опікати Блохіна. Там взагалі у "Динамо" були легенди: Рац, Дем’яненко, Баль, Бєланов, Чанов.

– Ви тоді впоралися із завданням, адже "Металіст" виграв 1:0.

– Я не сильно хвилювався і просто виконав завдання тренера. Лемешко відрядив мене на правий фланг, хоча я звик діяти в центрі поля. Євген Пилипович сказав: "Слідкуй за Блохіним і Бєлановим – вони постійно змінюють фланги". Я був дуже щасливий, що ми зіграли так добре, але зірку не спіймав.

– В кулуарах казали, що Лемешко схитрував – начебто була домовленість з "Динамо" на нічию.

– Так, це правда. Я був молодим і мені про це нічого не казали. Йду до кутового прапорця, дивлюся на партнерів і питаю, що робимо. Камарзаєв і Лозинський відповіли: "Твоє діло грати просто. Бачиш м’яч – бий вперед". Ніби справді домовлялися зіграти внічию, але наша команда виграла в "Динамо". Деталей не знаю, але це факт.

– Третій поєдинок за "Металіст" – черговий успіх. Знову не пропустили і мінімально перемогли. Цього разу "Дніпро" з Протасовим, Литовченком, Шохом, Тараном і Лютим у складі.

– Мені дуже подобалася гра Протасова. Феноменальний нападник, який відпрацьовував в обороні. Пам’ятаю, як під час однієї атаки він у власному штрафному майданчику м’яч забирає, а через хвилину біля протилежних воріт забиває гол.

Металіст

– У наступній грі "Металіст" зіграв 0:0 зі "Спартаком" Черенкова і Родіонова. Чимось вразили?

– Москвичі у той час грали, як "Барселона". Технічно, красиво. Однак "Динамо" все одно було сильнішим і швидшим. Коли з тобою говорю і ти нагадуєш всі ці прізвища, то я стаю молодим і повертаюся у минуле. Вже почав забувати їх... Коли розповідаю друзям, проти кого виходив на поле, то не всі вірять. Чемпіонат СРСР входив у трійку кращих у світі. А Черенков це взагалі – космос. Ти назвав його прізвище, а переді мною з’явився його світловолосий кучерявий образ.
 

"У роздягальні "Металіста" не знав, як себе поводити"
 

– Як ви потрапили у "Металіст"?

– У Харкові на той час виступав тернополянин Ігор Яворський, який хотів повернутися додому. Все так склалося, що він побачив мене і організував обмін – мене хотіли відправити до Харкова, а Яворський мав повернутися у "Ниву".

– Лемешко з цим погодився?

– Тренер "Металіста" приїхав на товариську зустріч "Ниви" зі "Спартаком". Хтось із захисників отримав травму і я мав опікати Юрія Гаврилова. Завдання виконав і виключив його з гри. Лемешка це задовольнило і зовсім скоро я поїхав у "Металіст".

– Євген Пилипович – справжня легенда. Кожен футболіст має свої улюблені історії, пов’язані з тренером. У вас є своя?

– Б’ємо на базі по воротах Кутепову. Я так сильно і неточно вдарив, що м’яч перелетів загороду і завис на дереві. Беру величезну палку і намагаюся збити м’яч. Чую позаду: "Сашко, зачекай. Що ти робиш?" Пояснюю Євгену Пилиповичу, як все насправді. "Неправильно. Візьми лопату і викопуй дерево" (сміється). Всі тренера боялися, а я його дуже любив. До мене він чудово ставився. Я зараз не раз думаю, що помилився, коли поїхав з Харкова. Треба було залишатися. Ще одне неправильне рішення я прийняв відразу після Спартакіади.

– Яке саме?

– Ходили чутки – всі гравці збірної УРСР з тієї Спартакіади 1986-го мають скласти основу для "Динамо". Я тоді вперше і востаннє мав розмову з Лобановським. Він велика людина. "Ти зараз йдеш у "Металіст", але я хочу, щоб найближчим часом ти приїхав до Києва. Гарантую, що за два роки ти станеш футболістом збірної СРСР", – запевнив Валерій Васильович. Я відповів, що дуже вдячний за пропозицію, але вважаю себе угорцем і хочу грати за збірну цієї країни.

Єней

– Однак за збірну Угорщини ви так і не зіграли.

– Шкодую через своє рішення. Якби відповів згодою Валерію Васильовичу, то мав би зовсім інше футбольне життя. Все було б інакше. Тодішній тренер збірної Угорщини Кальман Месай не бачив мене у складі. До речі, з його сином Гезою я грав проти ветеранів збірної України в Ужгороді. У Федерації тоді сказали, що мені треба надати документи, мовляв, я не виступав за інші збірні. Мотивували тим, що я у складі УРСР брав участь на Спартакіаді. Мабуть, шукали причину. Хоч я вже немолодим тоді був, однак міг би зіграти у 1992-му проти українців у історичному поєдинку.

– В дублі "Металіста", крім згадуваного нами Кутепова, грали Крячко, Ланцфер, Баранов, а також азербайджанець Велі Касумов, який потім виступав у "Нефтчі", "Спартаку", "Бетісі" і Португалії. Хто з молоді тоді найбільше виділявся?

– Мабуть, таки Касумов. Він був моїм другом. Гостював у нього в Азербайджані. Навіть у юності його потенціал було важко не помітити.

– З часом ви потрапили в головну команду, де зірок було ще більше: Кузнецов, Панчишин, Думанський, Сусло, Тарасов, Аджоєв.

– Зайшов вперше у роздягальню і не знав, як себе поводити (сміється). Як до цих людей звертатися. "Дядьки?" Глянув на Камарзаєва, Лозинського, який, до речі, приїжджав на матч ветеранів в Ужгород у травні. Складалося враження, що це люди з іншої планети. Втім колектив мене прийняв добре. Я просто хотів грати у футбол, партнери мені допомагали. Той же Тарасов... Коли мені Сергій Кузнецов розповів про його смерть, то я повірити не міг.
 

"Від Буряка не чув жодного лайливого слова"
 

– У 1987-му в "Металіст" прийшов Леонід Буряк. Для екс-лідера "Динамо" то було майже завершення кар’єри.

– Ми на базі грали у футбол через сітку з Касумовим і Ващенком. Я їх обіграв, а на зміну прийшов Буряк. До певного часу на 5-6 очок я його випереджав. Раптом Леонід каже: "Ну що, годі вже. Тепер ти не заб’єш мені жодного разу". Я собі скептично подумав: "Так-так, побачимо".

– І як?

– З того моменту від нього м’яч навіть на сантиметр не відскакував. Прийом, удари – вищий пілотаж. Не залишив мені жодного шансу. А як на полі діяв: "Сашко, біжи вперед, я тебе знайду". Жодного лайливого слова від не чув. Вишуканий джентльмен! Міг ще в "Динамо" грати не один сезон. Не знаю, чому він передчасно пішов звідти в "Торпедо".

– У тому ж році "Металіст" виходить у фінал Кубка федерації, нового турніру, на кшталт Кубка ліги. Ви поступилися "Спартаку" 1:4, але єдиний гол Рінату Дасаєву був на вашому рахунку.

– Як згадую його, то на душі приємно. Такому воротарю забив! Здається, після тієї гри їхав у ліфті з Лемешком: "Ти де живеш?" "В готелі на стадіоні", – відповідаю. Через кілька днів отримав ключі від трикімнатної квартири.

Єней

– Установки в Лемешка були особливими?

– На розборах гри тренер любив поговорити. Деякі хлопці на час монологу запихали вату у вуха. Одного разу Лемешко вказує на помилку певного футболіста і запитує, чому той так зіграв. А він в цей час у вікно дивиться, кудись у далечінь.

– Реакція Євгена Пилиповича?

– Запустив у того хлопця те, що мав під рукою (сміється).

– Разом з Лемешком "Металіст" досягнув небувалих вершин – виграв Кубок СРСР.

– На жаль, я на фінал не поїхав. Зіграв у тому розіграші лише кілька матчів, однак фактично жодних регалій не отримав, адже у вирішальному поєдинку не виходив. Чому так сталося, сам не знаю. Пригадую, що у нас з Лемешком була розмова, однак врешті-решт проти "Торпедо" у фіналі я не грав.

– Після "Металіста" ви стаєте гравцем СКА "Карпати", які доживали свого віку – у Львові нарешті відроджували "Карпати". Чим запам’ятався останній сезон в історії армійської команди?

– В Ялті зустрівся із Секечем, який мене переконав залишити Харків. Колектив у нас був чудовий. Я товаришував із уродженцем Рахова Славіком Лендєлом, Володимиром Кухлевським і братами Юрченками. Лендєл був феноменальним футболістом, але психологічні моменти йому завадили розкритися.

– Вперше у сезоні команда перемогла лише у 17-му турі...

– Це вже потім я дізнався, що кілька одноклубників матчі здавали. Граємо непогано, результат нормальний, але в кінці поєдинку пропускаємо. При чому, це не одиничні випадки, а, скоріше, тенденція.

– Львів сподобався?

– Порівнювати його з іншими містами не беруся, немає змісту. Одне з найкращих міст, де я грав. Як Сан-Франциско! (сміється) Хотів би якось туди поїхати, але, мабуть, це виключено. Життя не вистачить, щоб всі плани здійснити.
 

"Для угорців Пушкаш – божество, людина з іншої планети"
 

– На початку 90-их ви залишаєте Україну і більше не повернетеся сюди у статусі гравця.

– Під час Кубку федерацій тренер "Гонведа" Берталан Бічкей приїхав переглядати Леоніда Буряка. Однак я зіграв непогано і поспілкувався з тренером після гри. Пообіцяв, що одного дня таких приїду в Угорщину. На той час про трансфери з СРСР мова йти не могла – дуже рідко комусь вдавалося залишити країну. Минуло кілька років і я знову зустрівся з Бічкеєм: "Пам’ятаєте мене?"

– Так ви стали футболістом "Гонведа".

– Команда грала чемпіонський сезон, а я провів у її складі кілька поєдинків. З цього розпочався мій шлях в Угорщині.

– "Гонвед" – команда легендарного Ференца Пушкаша. У клубі багато нагадувало про це?

– Абсолютно все. Для угорців Пушкаш – божество, людина з іншої планети. Немає слів, щоб описати ставлення угорців до цієї людини. Але в Угорщині так заведено – цінують людину лише після її смерті. До речі, помер Пушкаш від хвороби Альцгеймера.

– Чому в "Гонведі" не затрималися надовго?

– Почав зустрічатися, а потім одружився з донькою президента клубу. Йому це не сподобалося. "Мій зять не гратиме у моїй команді", – і вказав на двері.

– Дружина зламала вам кар’єру?

– (сміється) Ми з нею вже розійшлися. Добре, що маю двох прекрасних доньок і нову сім’ю.

– Чергові ваші успіхи прийшли у команді "Печ-Мункаш", коли ви зіграли в Кубку УЄФА зі "Штутгартом" Крістофа Даума.

– Німці нас з першої хвилини розчавили. Але це і не дивно – у них у складі Матіас Заммер, Мауріціо Гаудіно та ще кілька серйозних імен.

– У цій команді ви грали разом з Палом Дардаі, одним з кращих футболістів у новітній історії Угорщини. Він провів 15 сезонів за берлінську "Герту", а минулого місяця вивів її у єврокубки, як головний тренер.

– Дардаі було 16, коли я бачив його у ділі. Не сказав би, що виглядав він тоді сильно. Середньостатистичний гравець, який всього досягнув своєю працею.

– У 1993-му ви їдете до Фінляндії. Незвичний варіант продовження кар’єри.

– Менеджер запропонував спробувати себе у Гельсінкі. Приїхав у команду "HJK" і вийшов з ними до фіналу Кубка. Однак знову у вирішальній грі не зіграв – травмувався напередодні. І все ж нагороду отримав – команді дали великий кубок, а кожному футболісту вручили по маленькому. Цей трофей зберігаю разом з іншими у домашньому серванті.

– Минуло кілька місяців і ви повернулися додому. Що не влаштувало?

– Фінляндія – це не для мене. Дощі, холодно... Сказав їм, що хочу додому.

– А вдома було чудово – провели 7 сезонів за "Уйпешт" і нарешті стали повноцінним чемпіоном Угорщини у 1998-му році. Трохи раніше знову зіграли в Кубку УЄФА. В матчі зі "Страсбуром" Франка Лебефа і Олександра Мостового отримали дві жовті картки. Все справедливо?

– Перша була не зовсім по ділу – фол в центрі поля. Щодо другої, то я привіз пенальті. Мостовий прокинув м‘яч і сам впав – суддя повірив, вилучив мене і призначив одинадцятиметровий. Я сказав тоді росіянину: "Ти ще своє отримаєш у відповідь. Може, і не від мене, але тобі повернеться" (посміхається).

Уйпешт

На фото: Уйпешт – чемпіон! Олександр Єней – другий ліворуч у верхньому ряду

– У 2004-му році в Португалії сталася трагедія. Гравець "Бенфіки" угорець Міклош Фехер отримав жовту картку від судді і за мить впав на газон без свідомості. 24-річного футболіста врятувати не вдалося. Ви повинні пам’ятати його ще за виступами у "Дьйорі".

– Так, ми грали в одному чемпіонаті. Це велика трагедія. Молодий хлопець через проблеми з серцем пішов від нас. Його вважали одним з найперспективніших футболістів Угорщини. Смерть Фехера сколихнула всю країну.

– У ваші часи на ключових позиціях в угорській лізі були українці: Сергій Кузнецов, якого ви знали ще по "Металісту" і екс-лідер "Кривбасу" Ігор Ніченко. Виконавці топ-рівня для Угорщини?

– Кузнецова дуже любили у "Ференцвароші" і він був ключовим гравцем наших принципових суперників. Ніченко ставав кращим бомбардиром чемпіонату Угорщини. Небагато легіонерів мають таке досягнення.

– Виступи на серйозному рівні ви припинили на початку 2000-их. Не важко було знайти себе у новому житті?

– Це складний процес переходу не лише в Україні. Я взявся за отримання ліцензій і маю зараз тренерську категорію "В". Хотів би отримати "А" і "PRO", але розумію, що у когорту наставників елітного дивізіону складно потрапити. Напевно, ні сил, ні енергії мені на це не вистачить.

Джерело
 

Категорія: Інтерв'ю | Переглядів: 541 | Додав: lobda | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1  
Шкода батька ... Колись грав проти нього...

Ім`я *:
Email *:
Код *: