Головна » Усі публікації » на Закарпатті » Осінь на життєвому календарі Томаша Пфайфера
20:17
Осінь на життєвому календарі Томаша Пфайфера
Пропонуємо вашій увазі черговий матеріал із циклу статей до 125–річчя «гри мільйонів» на Срібній Землі.

Осінь на життєвому календарі Томаша Пфайфера
З одним із грандів вітчизняного футболу ужгородцем Томашем Пфайфером зустрілися напередодні його дня народження. Розговорилися. Разом згадали тих, яких уже давно нема серед нас. В основному я цікавився, як провести ювілей закарпатського футболу.
 
Томаш Йосифович, трохи подумавши, неквапливо відповів: «Найкраще ювілей провести, коли всі основні змагання, що проводить обласна федерація футболу, завершаться. А якщо конкретно, то це 10 листопада на міжнародний день молоді. Цього дня можна провести головний поєдинок сезону, що минув — це Суперкубок Закарпаття між чемпіонами та володарями кубка краю. Також організувати товариський матч ветеранів між збірними України та Угорщини. У складі нашої збірної повинні бути здебільшого наші вихованці. Ця гра була б символічною, якщо брати до уваги, що саме збірна Незалежної України провела свій перший, хоча й товариський поєдинок, на Закарпатті чверть століття тому.
 
А головними героями цього свята повинні бути наші ветерани, яких, на жаль, з кожним роком все менше і менше. Не забуваймо і про головний критерій свята — це 125 років, як на нинішніх українських землях почала свою ходу «гра мільйонів». А розпочалася вона таки на Срібній Землі.
 
Але Томаше Йосифовичу, офіційно визнано, що «день народження українського футболу» — це 14 липня 1894 рік, коли у Львові відбувся перший матч між місцевою командою та Кракова.
 
— Львів’яни мастаки писати, але не грати футбол. Я багато читав про цю гру. Вона, як стверджують окремі дослідники футболу, може бути початком відліку історії польського футболу. Тим паче, що гол у складі львів’ян, як згодом з’ясувалося, забив не Володимир Хомицький, а поляк Владзімеж Хоміцький. Але це не головне, а головне те, що ми маємо конкретні факти, коли і як «завітав» футбол в нашу область.
 
Томаше Йосифовичу, у Вас сьогодні день народження (27.09.1942 р.). А для наших читачів скажу, що Т. Пфайфер — це унікальна особистість у футбольній родині краю. Лише ужгородець та литовець Ромуальдас Зігмович Юшка на теренах колишнього СРСР мають такі спортивні звання: «Майстер спорту СРСР» з футболу та «Арбітр всесоюзної категорії» з цього виду спорту. А ще він один із небагатьох закарпатців (М. Коман, Д. Товт та Й. Сабо), який забивав гол самому володарю «Золотого м’яча» Льву Яшину.

Томаше Йосифовичу, ми вже говорили про Львів. Саме у цьому місті ви провели свої найкращі роки, виступаючи за армійців Львова протягом 6 сезонів (1963–1968 рр.). Що можете сказати про цю команду?
 
— Вона лише називалася СКА Львів, а насправді там за «основу» грало половина закарпатців. Не випадково у 1965 році чимало фахівців вітчизняного футболу твердили, що квартет форвардів львівського СКА: Пфайфер, Секеч, Пузач, Варга — одна з найкращих ліній нападу в Союзі. Після сезону-65 усіх нас забрали у команди елітного дивізіону: Пузача — у київське «Динамо», Секеча та Варгу – у московський ЦСКА, а я попав в одеський СКА, який тоді грав у вищій лізі чемпіонату СРСР.
 
А щодо самого львівського армійського клубу, то це була команда, як кажуть, не лише «міцним горішком» у першості, але й кубковою. Аби не бути багатослівним «перенесемося» з вами у 1964 рік. Кубок СРСР. На зональному етапі першу гру провели вдома проти могильовського «Спартака» і виграли з рахунком 2:1. Наступну гру провели з нашою «Верховиною». Від ужгородців теж виграли (4:2). А ось про кубковий матч з тернопільським «Авангардом» можемо прочитати у книзі львівських авторів «Хроніки львівського футболу». Цей абзац на 566 сторінці: «Протягом 90 хвилин команди обмінялися голами — на м’яч Пузача, забитий у тернопільські ворота, які захищав Микола Соломонко (уродженець с. Буштино, що на Тячівщині — Авт.), авангардівці відповіли потужним ударом Сербайла (Степан Сербайло — уродженець Ужгорода — Авт.). У зональному фіналі, що відбувся у Чернігові, ми теж виграли від господарів із рахунком 3:0. Голи провели наш Секеч, Пузач і я.


 
Головна сітка кубка СРСР стартувала з 1/64 фіналу. На цій стадії ми вдома приймали волгоградський ФК «Трактор». На стадіоні — аншлаг. 25 тисяч глядачів. Ми у цій грі теж святкували перемогу — 2:0. Один із голів забив Іштван Секеч. Наступний суперник — це ФК «Дніпро» Дніпропетровськ. Героєм цього матчу, як писала місцева преса, став саме я. Мені у цій грі вдалося відзначитися дублем. Ще по одному голу забили закарпатці Іштван Секеч та Арпад Шандор.

1/16 фіналу. Ми приймали ФК «Волга» Горький і досить легко здобули перемогу, до того ж із «сухим» рахунком 3:0.
 
1/8 фіналу. Гру з одноклубниками з Ростова-на-Дону, яку тренував наш земляк з Мукачева Йожеф Беца, ми провели у гостях. Єдиний гол, забитий берегівчанином Іштваном Секечем, і ми — у чвертьфіналі. На черговий матч у Куйбишев ми летіли на літаку під №01 командувача Прик ВО генерала-полковника Петра Миколайовича Лащенка. Перемога в цьому матчі виводила нас до півфіналу Кубка СРСР й автоматично ми всі ставали майстрами спорту СРСР. Перший тайм підходив до завершення, коли на 38-ій хвилині Осянін, який згодом захищатиме кольори московського «Спартака» й збірної СРСР, забив нам гол. Він у цій грі виявився єдиним і доленосним. А у другому таймі А. Пузач влучив у штангу, а мукачівець С. Варгапопав у поперечину.


 
І насамкінець разом із Т. Пфайфером ми склали символічну команду «СКА-Карпати» Львів на закарпатський лад. До «основи» ввійшли вихованці закарпатської школи футболу, які протягом 5 років (1961–1965 рр.) виступали за львівські команди майстрів — СКА та «Карпати».
 
Воротар — Ю. Сусла; польові гравці — І. Вагнер, Д. Баканчош, Й. Фалес,А. Шандор,С. Варга, Т. Пфайфер, І. Секеч, І. Диковець, О. Сабо, І. Лендєл.
 
Тренери — Е. Кеслер та Е. Юст.
 
Але ми можемо скласти ще один футбольний колектив із закарпатців, які виступали у ФК «Нафтовик» Дрогобич протягом цього періоду, який теж представляв Львівську область у першості СРСР (клас «Б»).
 
Воротарі — Ч. Кахлик, польові гравці — С. Сербайло, О. Сабо, Й. Папп, С. Ференц, Е. Міраї, І. Ковач, М. Долгош, Т. Урбанський…
 
Тренери — Василь Зубак та Берталон Вейг.
 
Не забуваймо, що багато вихованців закарпатської школи футболу грали ще в одній армійській команді — ЛВВПУ РА і ВМФ, зокрема, В. Пінковський, З. Мечей, І. Пажо, Т. Урбанський та інші.
 
Спасибі, шановний Томаше Йосифовичу, за цікаву розмову й бажаємо Вам, аби ваша осінь на життєвому календарі була щедрою, бо до зими, ой-ой, як ще далеченько.
Василь Гаджега,
голова обласного відділення Асоціації спортивних журналістів України.
 
Категорія: на Закарпатті | Переглядів: 149 | Додав: lobda | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: