Вінгер Маріуполя В'ячеслав Чурко поділився зі Sport Arena враженнями про переможний матч з Карпатами (3:0), розповів, які нюанси заважають українцям заграти за кордоном, і чому тепер не буде кидатися на пропозиції зарубіжних клубів.

 

З одного боку, футбольна історія В'ячеслава Чурко складається як багато інших - молодий-перспективний футболіст поїхав пробувати себе за кордоном, не зачепився і повернувся в знайому команду. Але з іншого - Чурко все більше показує, що повернувся до Маріуполя не просто заради повернення і «однотонної стабільності», а заради результату і руху вперед.

 

За 5 турів нинішнього чемпіонату фланговий хавбек швидко став одним з «движків» команди Олександра Севідова, і такими темпами незабаром перетвориться в її ключового гравця. По крайній мірі, в минулому матчі з Карпатами (3:0) так і було - Чурко не тільки взяв участь в двох голах маріупольців, але ще і створив чимало моментів для партнерів, забезпечуючи Маріуполю дійсно потужний атакуючий потенціал.

 

 

- Якщо судити лише по підсумковому результату, можна сказати, що зустріч з львів'янами була для нас легкою. Але гра видалася важкою. Карпати - хороший суперник, думаю, вони ще наберуть хід. Зараз же я радий, що ми виграли - змогли реалізувати свої моменти і забити ще більше. Наприклад, в одному епізоді арбітр не поставив пенальті за фол на Фоміні, що допомогло б ще збільшити рахунок.

 

 

- Добре, що ми швидко забили відразу два м'ячі - це додало нам впевненості, а гравці Карпат, навпаки, стали помітно нервувати. Мабуть, вони просто не розуміли, куди потрапили і що взагалі відбувається. Все сталося досить швидко.

 

Ми розуміли, що в другому таймі суперник почне нас пресингувати з бажанням відігратися. Тобто лінія оборони львів'ян мала висуватися ближче до центру поля, і у нас в атаці намічалися вільні зони. А маючи в своєму складі такого швидкого гравця, як Фомін, ми могли розраховувати на стрімкі прориви, адже захисники у Карпат не надто швидкі. Виходячи з цього, наші захисники стали більше робити довгих передач в тил гостей. І гол Болбата народився саме після такої комбінації.

 

Все це було зазначенням нашого головного тренера - він попросив нас відійти трохи глибше назад і вичікувати свого моменту. Розумію, якби рахунок був іншим, наприклад, 0:0, то і наша манера гри в кінцівці стало б зовсім іншим. Але тоді ми вже вели 2:0, тому і наші дії вже були більше розраховані на утримання переваги.

 

 

- Це вирішувати не мені - є люди, які приймають такі рішення. У моменті з другим голом я цілився в дальній кут. Зараз розумію, що м'яч не сильно точно йшов у ворота, але добре, що він зрикошетив і залетів точно в ворота Карпат.
 

 

- Перший свій гол я присвятив дружині і дитині. Вони постійно приходять на стадіон і завжди вболівають за команду, в якій я граю. Так було і в Угорщині, коли я там виступав. Коли дружина приїжджала до мене, то всі свої голи я присвячував тільки їй. У Маріуполі теж всі мої голи будуть для неї і дитини.

 

 

- Його мені хотілося б присвятити всьому Маріуполю, всім тим людям, які прийшли на стадіон, щоб підтримати нас. Було дуже приємно бачити стільки уболівальників, зараз все місто живе футболом. Це реально дуже круто!

 

Я грав в Італії, і там теж була така ж атмосфера, коли все місто живе футболом. З дев'яти тисяч місць на стадіоні сім тисяч, як правило, завжди були заповнені. Підтримка була на рівні, і це теж було по-справжньому класно.

 

 

- В УПЛ в останній раз я забивав два голи за матч ще до відходу з Маріуполя. Було це в грі з Таврією, коли вона завершувала свої виступи в чемпіонаті України. Пам'ятається, сімферопольці тоді вилітали, і всім було ясно, що команда припинить своє існування. Напевно, це було років 3 тому (15 травня 2014 року, коли колишній Іллічівець розгромив Таврію з рахунком 3:0. - прим. Ю.О.).

 

 

- Ми з Кожановим і Болбатом постійно міняємося ігровими позиціями. Будь-який з нас може опинитися і зліва, і справа, і в центрі. Мені зручніше грати праворуч, але Олександр Володимирович Севідов ставить мене переважно зліва, щоб я саме звідти частіше і більше подавав м'яч. Йому більше подобаються флангові подачі, ніж зміщення в центр з ударами. Але раніше він кричав на нас за такі рокіровки, а зараз став ставитися до них лояльніше. У нас все відбувається виключно по грі, і тренер це прекрасно розуміє.

 

 

- Ми в турнірну таблицю поки не дивимося. Серйозно готуємося до кожного нового матчу, проводимо його, намагаючись вичавити максимум, а потім рухаємося далі. Зараз лише початок довгого сезону, тому немає сенсу заглядати в таблицю. Будь-яка з команд може втратити очки, а інша - взяти їх в несподіваному місці, і ситуація буде абсолютно інша. Думаю, тільки після 10-ти турів можна буде про щось розмовляти і щось оцінювати, але не зараз.

 

 

- Я не знаю, чи можна взагалі говорити про якусь адаптацію. Після європейського футболу я взагалі повернувся зовсім в інший футбол. У нас в Україні на порядок важче грати, ніж за кордоном. Я грав в Угорщині і в Італії, і можу прямо сказати, що грати в Україні найважче. Упевнений, вам подібне скаже будь-який футболіст, що пограв десь в Європі. Чому так? Напевно, з деяких причин, які є у нас навколо футболу.

 

А що до мого повернення до Маріуполя, то тут зустрів все саме таким, як воно було раніше.
 

 

- Мені було добре грати і тоді, так і зараз в Маріуполі добре.

 

- Так вийшло, що весна цього року практично випала з вашої ігрової кар'єри. Чому?

 

- Я до кінця попереднього сезону був в Італії і свій контракт відпрацював повністю. Єдине, не грав, а тільки тренувався. У Фрозіноне тренер вирішив перебудувати тактичну схему - команда перейшла на гру в п'ять захисників, двох центральних хавбеків і одного півзахисника під двома нападниками. Тобто гра будувалася без крайніх гравців.

 

Мені сказали, що мою позицію в команді тепер немає, тому буде краще, якщо я знайду собі інший клуб. Втім, десь за місяць до цього мені говорили про те, що на мене розраховують, мова навіть йшла про повний викуп контракту у Шахтаря. І тут раптом ситуація повністю змінилася.

 

Як наслідок, мій агент зайнявся пошуками варіантів, яких набралося багато. По крайній мірі, так мені говорив агент. Але ці варіанти один за іншим відпали. Нібито я навіть міг перейти у Ворсклу. У підсумку, нової команди мені не знайшли, і довелося повернутися в Італію. А Фрозіноне на той час мене вже відзаявив. І мені нічого іншого не залишалося, як тільки тренуватися і чекати закінчення контракту.

 

 

- Було складно, в першу чергу психологічно. Я вже налаштувався на відхід з команди, але довелося повертатися. У Фрозіноне мене прийняли добре, з партнерами ніяких проблем не було, а ось з тренером були питання ...

 

 

- Ні, він уже звільнений зі своєї посади. Команда в півфіналі плей-офф Серії В попереднього сезону повинна була проходити Карпі, але зробити цього не змогла. Після 0:0 на виїзді Фрозіноне вдома мав перевагу в два гравці, але єдиний переможний м'яч не забив, а на останніх хвилинах пропустив гол зі штрафного і програв 0:1. Для всього міста це була справжня катастрофа - люди не розуміли, що сталося.

 

 

- Це була відмінна школа, завдяки якій я в майбутньому буду абсолютно по-іншому підходити до розгляду питань свого ймовірного продовження кар'єри за кордоном. Я тепер не буду туди гнатися і кудись поспішати.
 

 

- Ініціатива запрошення в команду повинна виходити тільки від головного тренера. Це перше. А друге: перехід повинен відбуватися тільки як повноцінний трансфер. В Європі всі рахують гроші. Якщо вони платять за гравця гроші, то вони на нього розраховують не на словах, а на ділі, вони ставлять його в склад. Якщо ж у них знаходиться гравець в оренді, то він як би запасний. У них є свої місцеві футболісти, які повинні грати, які потім можуть бути кудись продані. А орендовані футболісти виключно на заміну, хоча вони і можуть бути сильніше місцевих гравців.

 

 

- Футбол був сильніше в Італії. В Угорщині команди теж грали в технічний і швидкий футбол. Однак в Італії гра ще більш технічніша, ще швидша. У Фрозіноне була зібрана дуже технічна команда - там будь-який захисник або ж півзахисник міг один в один обіграти будь-кого. Граючи проти крайнього захисника, він так міг повозити, що ти не розумів, що взагалі відбувається. Там реально було дуже цікаво.

 

З побаченого я почерпнув для себе дуже багато. В Італії гравці, можливо, і не дуже сильні тактично у відборі, зате вони на якійсь своїй розхлябаності можуть витворяти неймовірні речі. Гравці можуть бути повним нулем на тренуванні, зате в грі вони виходять на поле і три голи забивають… Вони не завантажують себе такими речами, про які думаємо ми. Футболіст там може гру провалити, але вести себе так, ніби він хет-трик оформив. У нас це називається піжонством, а для них це якась норма.

 

І головне, що в Італії нічого поганого гравцям з цього приводу ніхто не говорить. Там футболісти вміють якось відразу перемикатися. Ще за дві хвилини до гри він може слухати музику в навушниках, а на поле відразу починає віддаватися цілком і повністю. У нас гравці більше скуті. Там же вони абсолютно розкріпачені і, як наслідок, у них на поле більше виходить, їм більше дається. Можливо, це залежить і від менталітету.

 

 

- Туди хочеться, але я прекрасно розумію, як за кордоном все може бути. Принагідно буду намагатися, щоб подібного, як було в Італії, більше не сталося.

 

 

- В матч з Динамо нам заглядати ще рано, а в Полтаву ми однозначно поїдемо за своїми трьома очками. Дай Бог, у нас все вийде. Втім, навіть нічия буде для нас нормальним результатом. Ворскла зараз на хорошому ходу, це сильна команда, з набором хороших футболістів. Я не скажу, що ми сильніші за них, але також не скажу, що вона сильніша за нас. Виходить, шанси у нас 50 на 50. Ми ж будемо грати тільки на перемогу, а там як вийде.

 

 

- Проти Ворскли вдома реально важко грати. Вона сильна і своїм домашнім настроєм, і підтримкою своїх уболівальників. Гра буде дуже непростою, але її перипетії передбачити не можна. Зробити це в футболі просто неможливо.
 

Джерело