Василь Габор розповідає блогу «Міцний горішок» про перші кроки у футболі, які робив у Чехії, порівнює систему підготовки дітей у Чехії з українськими реаліями, про повернення у молодому віці до Україні, про різні курйозні ситуації у футбольній кар’єрі, і про плани на майбутне.

 

 

- У 2008 році, я грав за футбольний клуб "Оболонь" (Київ), де ми у Фіналі кубка міста зустрічалися з "Динамо" (Київ). Григорій Михайлович Суркіс тоді слідкував за цим поєдинком і брав участь у нагородженні команд.

 

 

- Перш за все був трохи розчарований тому, що ми не здобули перемогу, але це був хороший досвід як для мене, так і для всієї команди.

 

 

- У той час мені було 12 років (сміється), з найбільш відомих, напевно, Ігор Харатін, Роман Яремчук і ще багато хороших футболістів котрі зараз грають на професійному рівні. Але найбільше тоді виділявся В'ячеслав Лухтанов, який був на голову вище всіх гравців на полі, у тому віці це мало дуже велике значення, подейкували, що його вік не відповідає реальності (футбольними словами замазаний гравець).

 

 

- Це дуже імпозантний тренер, який мене багато чого навчив, одне задоволення з ним працювати. Я був на перегляді у Динамо і не підійшов... вирішив поїхати у Оболонь, де після першого тренування Михайло Михайлович мене одразу влаштував у школу, а через декілька днів вже зіграв свій перший поєдинок.

 

Іноді ми могли з ним більшу частину тренування відробляти удари головою, для нього це було дуже важливо.

 

Він був головним тренером, але у команді ще окрім нього були два тренери Волпов Владислав Олександрович і Загородній Юрій Іванович, а також керівник Анатолій Блазунь.

 

 

- Більшу частину тренувань проводив Владислав Олександрович який був прихильником голандського футболу.

 

 

- Футболом почав займатися у 5 років в Чеській Республіці. Перша команда була SKP (Чеське Будійовіце), але там я довго не затримався і через деякий час перейшов у Sk (Čtyři Dvory), де провів рік, а звідти мене за сто доларів взяла "Локомотіва" (Чеське Будійовіце). Більшість часу в цьому етапі життя провів саме в цій команді, де мене тренував Йожеф Таубер. Потім я знову повертався на один сезон у Čtyři Dvory, щоб грати в дівізії, після чого мене запросили у "Динамо" (Чеське Будійовіце) (прим. у той час головна команда грала у вищій лізі Чехії), за ці 7 років встиг пограти на всіх рівнях чеського дитячого футбол від окресу аж до ліги.

 

 

- Батьки поїхали працювати в Чехію і взяли мене з собою.

 

 

- Взагалі, так, особливо у юнацькому футболі! Там немає тієї біготні як на Україні, тренувальний процес більше заснований на роботі з м'ячем. А вже дорослий футбол там схожий на український - багато боротьби, але це зумовлено скоріше тим, що талановитих футболістів запрошують ще в юному віці в провідні європейські академії. Найбільше в Італію.

(на фото: Василь Габор зліва - період перебування у Чеській республіці)

 

 

- Пропозиції поїхати на оглядини були, але в такому віці важко залишати батьків. В 11 років на одному з турнірів я забив п'ять мячів і став найкращим бомбардиром, після чого мене запросили у збірну Південночеського краю.

 

 

- Це аналог збірної області.

 

 

- У Чехії такого не було, щоб хтось з тренерів матюкався на своїх гравців, але голос іноді підвищували. Без цього у футболі ніяк!

(на фото: Василь Габор у верхньому ряду посередині - дитяча команда "Локомотіва" (Чеське Будійовіце))

 

 

- Напевно, було б більше шансів заграти на хорошому рівні, але так склалося і жаліти про щось немає сенсу.

 

 

- Тому, що батьки вирішили повернутися додому на Закарпаття, а так як в "Оболоні" не було спортивного інтернату, я не міг залишитись і тому перед від'їздом поїхав спробувати свої сили в "Княжу" с.Щасливе (прим. Києвська. обл). Нас було троє на перегляді, перший день провів тренування з командою і ніби сподобався тренеру, але наступного дня потрібно було пройти фізічні тести після яких тренер вирішив взяти іншого хлопця, і так я повернувся на Закарпаття, де почав грати за СДЮШОР Ужгород.

 

 

- Це був складний період у футбольному плані тому, що я практично не грав, а тільки тренувався, і коли Василь Юрійович Орос нарешті готовий був мені надати ігровий час, то його змінили на іншого Івана Федоровича Шанту з яким у батька виник конфлікт тому, що він взагалі мене не бачив у своїй команді і я цілий рік змушений був тренуватися індивідуально і паралельно їздив грати у чемпіонаті області.

 

Але за час роботи з Василем Юрійовичем залишилися хороші спогади (сміється), наприклад, на зборі у Севастополі ми три тижні кожен ранок намотували кілометри на пляжі, а після обіду в тридцяти п'яти градусну спеку бігли 2,5 кілометри на футбольне поле, де провели тренування, після чого знову поверталися легким бігом на нашу базу, а по дорозі набирали повні пакети винограду з місцевих плантацій, хоча це було не законно) грали спаринги з харківським "Металістом", "Металургом" (Запоріжжя) і ПФК "Севастополь", він нам не давав розслаблятися, потім вже після зборів до нього на допомогу прийшов ще один імпозантний Закарпатський тренер Михайло Михайлович Іваниця. Взагалі було дуже цікаво поїздити на турніри в Сербію, Венгрію, де ми навели немало шороху.

 

 

- Багато є таких випадків у нашому футболі, коли тренери натякають тобі, що якшо хочеш грати, то плати гроші, і це однозначно не прикрашає наш футбол, був такий веселий випадок коли моєму другові тренер пропонував взяти його у дублючий склад за "дві поросята".

 

 

- Так, літом 2015 року я був на перегляді і міг там залишитися, але у команді взагалі не платили зарплатню і я не бачив сенсу там грати цілий сезон безкоштовно.

 

 

- Одного разу взимку 2010 року до нас в Ужгороді на тренування прийшов В'ячеслав Чурко (прим. теперішній гравець "Фрозіноне", Серія Б) гравець донецького "Шахтаря", він був у відпустці і являвся двоюрідним братом мого партнера по команді. Ми з ним потрапили в одну команду в міні футболі і він почав дуже багато ініціативи брати на себе, але з цього мало чого виходило, і я у відповідь почав робити теж саме (сміється), ми програли всі свої поєдинки і у нас з ним виникла словесна перепалка, в якій ми обмінялися думками про те, як потрібно діяти на полі. Так вийшло, що я взагалі не знав його і думав, що він просто новенькій у команді, але потім вже після цього конфлікту мені пояснили хто він такий. Його тоді називали українським Кріштіану Роналду і говорили, що в Україну на нього приїхав дивитися Руй Кошта котрий хотів його забрати в Бенфіку.

 

 

- Окрім футболу я навчаюсь у Львівському Національному Університеті ім.Івана Франка на кафедрі Туризму. Допомагаю батькам у магазині, а також провожу тренування для молодих футболістів у рідному селі.

 

 

- Златан Ібрагімовіч.

 

 

- В останньому сезоні ми виступили не найкращим чином, але це тому що на кінцівку чемпіонату нам просто не вистачило і ще були навколо футбольні речі. Для мене особисто сезон складався непогано, зумів відзначитися 10 разів у ворота суперників після чого за сім ігор до кінця чемпіонату в поєдинку з ФК "Минай" я отримав важку травму коліна!

 

 

- Є певні домовленості з одним клубом нижчої ліги Польщі.

 

 

- Зараз планую відновитися від травми і повернутися на поле. А у майбутньому хотілося б пограти трохи на вищому рівні.