Головна » Усі публікації » Інтерв'ю » Антон Зелінський: "У наших футболiстів – дух Говерли, У крові – ген опришкiв бойових"
23:06
Антон Зелінський: "У наших футболiстів – дух Говерли, У крові – ген опришкiв бойових"
Серед районів із футбольними традиціями, без сумніву, виділяється і Рахівщина.

Антон Зелінський:

Її успіхи безпосередньо пов’язані з одним із найвідоміших клубів – ясінянською «Говерлою». Про неї й не тільки вдалося поговорити із почесним президентом названого ФСК, людиною авторитетною й виваженою, колишнім правоохоронцем, а також заслуженим юристом України, адвокатом Антоном Зелінським.

Пане Антоне, із чого бере початок ФСК «Говерла»? 

– Якщо заглянути в історію, то Ясіня колись, за часів Австро-Угорщини, було містечком на кордоні з Польщею. Тут дислокувався прикордонний гарнізон, військові частини, митниця, їздив потяг Ясіня – Будапешт. Тоді, наприкінці ХІХ століття, у нас функціонувала команда військового гарнізону Угорщини «Гонвед», яка виступала в чемпіонаті збройних сил Австро-Угорщини. Прикордонники виходили на поле там само, де й нині наш стадіон, вони навчили місцевих хлопців азам гри і з часом стали брати до лав свого колективу. Тому футбол на Гуцулії не новий, ним захоплювалися ще в далекому минулому. 

Стосовно ж нашої команди, то її під назвою «Говерла» створили 1947 року при лісокомбінаті «Радянські Карпати». Колектив постійно виступав у вищій і першій лігах чемпіонату Закарпаття, але після розпаду СРСР і банкрутства основного спонсора перестав існувати. Утім завдяки ініціативі покійного нині тренера Леоніда Овода, колишнього вихованця команди, меморіальна дошка якого знаходиться на її роздягальні, «Говерлу» вдалося відродити. Тоді наставник попросив мене про допомогу (я був саме депутатом Закарпатської обласної ради й працював начальником управління по боротьбі з організованою злочинністю Закарпаття). Для мене це все було нове, але віднайшли єдину правильну формулу поступу, що не залежала від забаганок когось одного. В органах юстиції зареєстрували футбольно-спортивний клуб як громадське об’єднання ясінянців, а мені запропонували стати президентом ФК. Клуб удалося вивести на якісний етап розвитку, Розбудували його структуру, створили наглядову раду, розробили статут, символіку, атрибутику, першими на Закарпатті прийняли офіційний гімн (2005 рік), зробили відеокліп, який, до речі, можна переглянути на клубному сайті, та згодом, 2008-го, відкрили магазин і офіційний веб-сайт «Говерли». Тоді ж стали срібними призерами у вищій лізі Закарпаття, а 2013 та 2015 років виграли друге місце в першій лізі. Юнаки, своєю чергою, 2013-го здобули «срібло», а 2015-го – чемпіонство й титул володаря Суперкубка області. Спочатку важко було вникати в усі питання життєдіяльності «Говерли», довелося перечитати цілу купу літератури, в основному зарубіжної, щоб усе зрозуміти, і я чітко усвідомив: потрібно розпочинати з ідеології й філософії клубу. Усе інше – пусте або другорядне. У світі нічого не змінилося за тисячоліття. Колись були гладіатори, арени для битв. Тепер стадіони й футболісти. Був меч – римський гладіус. Тепер просто іншим став інструмент: замість меча – футбольний м’яч. 

У статуті клубу чітко прописано, що основна мета – не медалі й кубки, а – спортивно-патріотичне виховання нашої молоді. У Ясіня із цим усе було в повному порядку. Навіть половина мешканців – завжди в опришках, а зимувати приходив сам Олекса Довбуш. Історики це знають, спортивні люди, можливо, не зовсім, що в Ясінях із листопада 1918-го по червень 1919-го існувало своє Українське державне утворення під назвою «Гуцульська республіка» зі своїм урядом, президентом, армією, тому стосовно патріотизму моїм землякам-гуцулам не потрібно комусь щось доводити. 

Щодо клубу, то нині він має чітку структуру. Діють перша (виступає в чемпіонаті області), «Говерла-2» (грає в районних змаганнях), юнацька, дитяча, жіноча команди. Ще ми підтримуємо гірськолижників, які постійно в чемпіонаті України є призерами, і хортинг. Загалом наша молодь узимку стоїть на лижах, працює інструкторами з гірських лиж, рятує під лавинами в горах людей і тих із них, хто заблукав, а влітку займається футболом. До речі, наш вихованець Роман Бровчук з альпіністами України повісив клубний прапор на Кіліманджаро. Відповідне фото ми виставляли на сайті. 

Продовжуючи розмову про клуб, додам: його наглядова рада знімає й призначає тренерів, вирішує основні проблеми життєдіяльності команди, ставить їй завдання, і це єдиний правильний підхід. Адже хто б не очолював ФК, останній повинен бути незалежним від будь-яких політичних, як правило, короткострокових проектів, від своїх амбіцій і від того, як складеться особисте життя завтра. Залучено депутатський корпус, спонсорів, меценатів із числа підприємців, просто авторитетних людей, котрі впливають на всі процеси в клубі. Щорічно (уже 10 років поспіль) випускаємо по п’ять тисяч календарів, щоб мешканці Ясінянської долини (а їх понад 20 тисяч) більше знали про нас, і розносимо в кожну хату. Це дає результати. Не випадково, думаю, у нас високе відвідування матчів – ніколи не менше однієї тисячі вболівальників. Заради них граємо, а вони йдуть подивитися, як грають їхні брати, сини, внуки, сусіди й просто – «Говерла». 

А яку роль відіграєте Ви в «Говерлі»? 

– Як почесний президент, не впливаю на політику клубу. Швидше виконую роль комунікатора, стратега й ідеолога клубу, беру участь у розв’язанні спірних питань, пошуку спонсорів та представляю інтереси ФК у відносинах із федерацією. Ми йдемо вперед без надмірних амбіцій, щоб наша молодь грала у футбол, позбувалася шкідливих звичок і любила багатий на історію й культуру рідний край. Усе інше, повторюся, пусте або другорядне. Ось і перші рядки клубного гімну («У наших футболiстів – дух Говерли, У крові – ген опришкiв бойових») говорять самі за себе. 

А що говорять самі за себе стосунки з ФФЗ і радою президентів футбольних клубів? 

– Як футбольна людина 2002 року, оцінюю діяльність федерації на «відмінно». Те, що вона робить своїм колективом у наш важкий час війни, кризи в економіці, заслуговує на велику повагу й честь. І це я говорю щиро та відверто. У ФФЗ дійсно працює команда футбольних фанатиків, яка на регіональному рівні чи не найкраще діє в усій Україні. Можу тільки побажати: так тримати надалі! І моє бачення: у майбутньому федерація повинна стати повноцінним «сервісним центром» із забезпечення проведення змагань, а рада президентів футбольних клубів – тим важливим органом, який буде і партнером, і товаришем ФФЗ, постійно підтримуватиме з нею тісні контакти. Особливо, коли час від часу доводиться стикатися з проблемою необ’єктивного суддівства, хуліганською поведінкою гравців і глядачів на стадіонах чи з конфліктами між самими президентами. Я завжди говорю, що вони є основою відносин між командами. Роль керівників ФК велика, вони всі є лідерами регіональних громад, депутатами, головами сіл і міст тощо; на поведінку таких осіб дивляться і вболівальники, і гравці. Пригадуєте історичний матч у фіналі Кубка європейських чемпіонів між «Юветусом» і «Ліверпулем», коли загинули майже 40 осіб? Після цього випадку футбольна Англія думала, куди далі рухатись. Тоді один із лордів (здається, це був власник «Ліверпуля»), сказав: «На стадіон ми всі з вами приходимо відпочивати, як і в ресторан приходимо відпочивати. Коли там, у ресторані, виникає бійка й перестрілка між нами, думаю, до офіціанта не апелюють, щоб він навів порядок. Це ми повинні вестися правильно й по-джентльменськи. У результаті в англійському футболі (між президентами клубів зокрема) виробили чіткі правила гри, був прийнятий кодекс поведінки керівників ФК і власників команд, удалося вийти з кризи, і тепер вони – перші у світі. Якщо хтось узяті на себе зобов’язання не виконує, порушує досягнуті джентльменські угоди, клуб виключають зі змагань. А вважають, наприклад, арбітра корупціонером, то не б’ють його, а після відповідного голосування офіційно звертаються до федерації і в такий спосіб вирішують подальшу долю горе-судді. Свого часу, коли ФФЗ керував Андрій Гаваші, я підійшов до нього з пропозицією створити такий орган (тоді вже зрозумів його важливість): як так може бути, щоб люди, які вкладають гроші в клуби й ними управляють, не могли мати свого представництва у федерації?! І чому немає органа, котрий виступатиме її союзником у розв’язанні актуальних питань? Тоді в Україні ще навіть ПФЛ не існувало, а ми на Закарпатті першими в Україні вирішили створити раду президентів ФК. Потім футбольне господарство краю очолив Михайло Ланьо й відразу підтримав ці мою ідею та справу, а нині другого дихання структурі намагається надати й нинішній очільник ФФЗ Іван Дуран. 

До речі, багато хто, зокрема керівництво федерації, за те, аби Ви знову стали головою ради президентів футбольних клубів… 

– Справді, я вже очолював її багато років, але потім подумав: хай керують інші, молодші за мене хлопці. На превеликий жаль, через багато різних причин роль цього органа значно знівелювалася й «розгубилась». Такого не слід допускати. Футбол, як і інші види спорту, повинен залишатися поза політикою, тому сьогодні потрібно відновити повноцінну роботу ради президентів, бо федерація не зможе самостійно та вчасно реагувати на всі виклики життя, а президенти клубів повинні бути зацікавлені в тих процесах, що відбуваються у ФФЗ. 

Ще давні китайці казали: не можна ступити двічі в одну й ту саму річку. Я люблю східну філософію й дотримуюся аналогічного принципу. Та час покаже… Поки ще раз наголошу: на моє глибоке переконання, федерація робить усе, навіть більше ніж це можливо, щоб футбол на Закарпатті розвивався. За це потрібно ставити пам’ятники. А як, наприклад, існує болюча тема арбітражу, то ми, президенти клубів, самі часто в більшості впливаємо різними методами на це суддівство, хоч його рівень значно виріс, прийшло чимало молодих суддів. Вони, можливо, і помиляються деколи, але це – просто людський фактор, і не більше. Водночас багато шкоди футболу завдає надмірна амбіційність деяких президентів, і чимало з них іще не досягли потрібного рівня у відносинах, а розглядають участь у чемпіонаті області як якийсь короткостроковий політичний проект. Такі амбіції – стати всім – гублять футбол Закарпаття, потім відповідні команди просто зникають з обрію, кануть у небуття. А ось коли при вирішенні зазначеної проблеми виставимо рівноваги, зможемо рухатися далі. Про яку порядність можна, скажімо, говорити у відносинах між деякими президентами, коли за спиною одне одного вони «крадуть» гравців, не ставлячи навіть до відома тих, кого потрібно. І це роблять підло. 

Яким повинен бути вектор руху обласного футболу? 

– За радянських часів прочитав у найбільшому тоді у світі спортивному журналі «Фізкультура і спорт», що Закарпаття – це друга Бразилія. Сюди в часи СРСР приїздили команди різних ліг, проводили товариські матчі (зокрема з місцевими сільськими колективами, яких налічувалося кілька сотень) і дивувалися рівню гри останніх. Розумію, що політична й економічна кризи, війна в державі, але ми повинні рухатися далі. Поки тимчасово втратили Крим, необхідно максимально скористатися ситуацією, аби центр підготовки ФК у міжсезоння з півдня перемістився в Закарпатську область. А для того потрібно закладати поля відповідного рівня, покращувати футбольну інфраструктуру та виховувати молоду зміну. Крім того, важливо створити чітку піраміду з командою майстрів на її чолі, котра б грала у прем’єр-лізі, плюс принаймні дві команди в другій або першій лігах чемпіонату України. А то сільський футбол розвивається, а місцевій молоді, на превеликий жаль, нема куди подітися. В Україні загалом така ж невтішна ситуація. Подивіться: у прем’єр-лізі не вистачає навіть команд! Це результат ігнорування розвитку гри мільйонів у глибинці, регіонах, результат недалекоглядної футбольної філософії клубів. Будемо мати свій патріотичний ФК, молодь матиме стимул для спортивного зростання. Фінансово тут могли б допомогти меценати, власники підприємств, обласна рада, народні депутати й просто громадськість Закарпаття. У Барселоні ж – декілька мільйонів акціонерів. Хіба це не приклад? А потім: забезпечувати діяльність клубу можна й за рахунок продажу гравців у Європу та в провідні вітчизняні команди. Із цих вилучених грошей частину слід віддавати в сільські команди на їх розвиток. 

На жаль, завадою виступає ще й тотальна корупція, яка панує не тільки в суспільстві, а й пронизала весь наш спорт, зокрема футбол. Діти малозабезпечених батьків, особливо із сільської глибинки, не можуть отримати відповідну путівку в життя, адже тренери, щоб вижити, віддають перевагу юним гравцям із багатих сімей (потрібно ж якось знаходити кошти на участь у змаганнях, проплатити автобус, готель, виживати в наш складний економічний час). Отож до ДЮФК не завжди відбирають талановитих учнів, вірніше їх просто ігнорують чи не шукають зовсім. Візьміть історію з Мессі. Батько привів його до президента «Барселони» в 14 років. Хлопець вражав своєю грою, але мав невиліковну хворобу, пов’язану з дефіцитом вітаміну росту. Фактично міг на все життя залишитися інвалідом та карликом. І тільки тому, що очільник каталонського клубу побачив у Мессі майбутнє, інвестував декілька мільйонів доларів у його лікування, маємо нині ще одну світову футбольну зірку, віддану «Барселоні». А що в нас? Поспостерігайте біля ДЮСШ: дітей (часто без безперспективних даних) привозять на тренування в «мерседесах», «джипах» мами з охоронцями а потім ще й ставлять в «основу», але для цих, вибачте за некоректність, дітей-«бройлерів» футбол – забава чи просто для статусу, престижу, а для бідного сільського талановитого хлопчика, як Мессі, – засіб існування, засіб вижити в цьому світі. То дві великі різниці! Ідеться про мотивацію й філософію життя. Ми ж реально стикаємося з масовим явищем, у результаті якого майже не маємо відбору обдарованих гравців. Якщо вдасться перебороти цю ситуацію, то Україна лишатиме в себе й продаватиме за кордон стільки футболістів, скільки сьогодні невелика за територією Голландія. 

Є ще й інші великі перепони, зокрема юридичні. Наприклад, досі у Верховній Раді не прийнято Закон України «Про меценатство». А він би суттєво полегшив підтримку спорту. Той, хто інвестує в нього, – не платить податків. Ця практика в усіх цивілізованих країнах існує. 

На завершення: що можете сказати про минулий чемпіонат і очікувані перспективи своєї команди? 

– Минулий чемпіонат був упертим, до останнього туру панувала інтрига. Добре, що дуже зріс рівень інспектування й суддівства. У багатьох проблемах, які існують, винна, ще раз наголошу, не федерація, а часто ми самі – ті, хто стоїть за футбольними клубами. Якщо будемо дотримуватися джентльменського кодексу, то рухатимемося вперед. Нині за цих реалій, із якими стикаємося, коли йде війна, основне наше й ФФЗ завдання – зберегти, що є, а за першої ж можливості потроху додавати. 

Стосовно ж «Говерли», то ми далі йдемо своїм шляхом. До головної команди «підтягнемо» 5-6 перспективних гравців (із тих, котрі завоювали «золото» й Кубок у 2015-му), і «зализавши рани», уперто будемо йти далі вперед. Якими постануть турнірні перспективи – час і обстановка покажуть. Але, думаю, якщо вдасться ввійти до першої п’ятірки, уже матимемо великий успіх. Щодо більших амбіцій, то загадувати рано й не коректно. Адже в нас хлопці грають переважно на патріотизмі, і ми чітко розуміємо, що когось можуть із «Гуцулів» запросити в заможніші команди. Але, як кажуть самураї: «В усьому, що ти робиш, головне – кінець». 

Розмовляв Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ

Джерело

 

Категорія: Інтерв'ю | Переглядів: 999 | Додав: lobda | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
الاسم *:
Email *:
كود *: