Головна » Усі публікації » на Закарпатті » Граундхоппери на Закарпатті. "Карпати" Рахів (ФОТО)
00:09
Граундхоппери на Закарпатті. "Карпати" Рахів (ФОТО)
Пропонуємо Вашій увазі серію матеріалів про стадіони Закарпаття очима українських граундхопперів.

Граундхоппери на Закарпатті.
Чемпіонат Закарпатської області. Вища ліга (Д5)
Рахів. Стадіон «Карпати»
Глядачі: 400 (місткість: 800)
«Карпати» (Рахів) - «Бужора» (Іршава) 4:0
 
Подорожуючи по Закарпаттю рік тому, я бачив рахівський стадіон, проїжджаючи повз нього на автобусі. Цього разу все складалося як не можна до речі, і логістика, і розклад матчів на вихідні дні ідеально підходили один одному, тому в Рахів ми поїхали цілеспрямовано, щоб подивитися гру між місцевими «Карпатами» і «Бужорою» з Іршави.
 
Заради закарпатського футболу я готовий терпіти діру в бюджеті, кілометри шляху, ночівлі під відкритим небом і багато чого ще, тому що ставлення до нього тут зовсім інше, ніж в інших областях України. Хоча б тому, що не дивлячись на аматорський статус змагань, висвітлюються вони досить професійно. На сайті місцевої федерації футболу, як і повинно бути, повно корисної інформації. Новини з'являються оперативно. Розклад матчів, таблиці, огляди, фотографії - все є. Крім того, по вівторках в продаж надходить газета «Спорт тайм», практично повністю присвячена спорту в регіоні, в основному, звичайно, футболу, а на обласному телеканалі «Тиса-1», також один раз в тиждень, виходить півторагодинна передача «Час футболу». Закарпатські команди, в яких, крім українців, грають угорці, румуни, футболісти інших національностей, що проживають по сусідству один з одним, одна іншої цікавіше. Стадіони теж незвичайні. Вболівальники охоче приходять повболівати за своїх у такій кількості, що в деяких випадках відвідуваність матчів обласного чемпіонату вище, ніж у професійних ліг України. Можете собі уявити? А ще тут настільки красива природа, що неможливо передати словами, навіть не буду намагатися.
 
Цього разу, щоб опинитися в Рахові, на дорогу довелося витратити більше доби, змінивши три поїзди: Дніпро - Львів, Львів - Яремче, Яремче - Рахів. Благо між ними були інтервали.
 
Вільний час у Львові присвятили міжнародному фан-фестивалю Eurofanz, відвідавши матчі збірних України, Білорусі, фанатів мінського «Динамо» і кишинівського «Зімбру». В цьому році, крім господарів турніру - «Карпат», і тих, кого я вже назвав, в ньому взяли участь команди з Англії, Ірландії, Голландії, Грузії, Латвії, Естонії, Фінляндії, Швеції, Данії, Чехії, Словаччини, Румунії та Франції. Матчі проходили на стадіонах СКА, «Сокіл» і «Прогрес». Ми скрізь не встигали, тому побували на двох останніх. Цікавий і дуже демократичний захід, мені сподобалося. З банерами, піротехнікою, дешевим пивом на трибунах, і при цьому зовсім без поліції. Кажуть, мовляв, з кожним роком цей фан-фестиваль втрачає свою привабливість. На жаль, немає з чим порівняти, я не був на минулих турнірах, а цей Eurofanz вже 11 за рахунком, але, напевно, багато в чому атмосфера будь-якого подібного заходу залежить від самих учасників і їх настрою відтягнутися на повну котушку. Не знаю, як там в інших командах, а в «наших» грали дійсно знайомі мені футбольні фанати. За розмовами з ними час і пролетів.
 
В Яремче приїхали до вечора. Відомий за минулий рік хостел прийняв нас, як рідних. Ліжко-місце з постільною білизною та рушником вартувало в ньому всього 70 гривень, а сама нічліжка знаходиться в двох кроках від залізничного вокзалу, що дуже зручно. У 05-40 ранку звідси вирушав приміський поїзд до Рахова, в вагоні якого ми грамотно загубилися серед напівсонних туристів з величезними рюкзаками, завдяки чому проїхали «за спасибі».
 
Ну, ось він - Рахів, невелике гуцульське містечко в Карпатах, населення якого становить 15 тисяч осіб. Більшість з них українці - 83,8%, меншість: угорці - 11,6%, румуни - 3,2% і росіяни - 0,8%. Перш ніж осісти в барі з місцевим крафтового пивом, яке варять у сусідньому селі Кваси, ми обійшли місто вздовж і впоперек. Уявіть, будівель заввишки в три поверхи і вище в ньому майже немає. Ніякої великої промисловості, крім деревообробної, здається, теж немає. На дві частини місто поділяють швидкі, але не глибокі води Чорної Тиси, по якій колись сплавляли ліс, а саме життя в Рахові, навпаки, тече повільно-приповільно. Коротше кажучи, тут дуже затишно. Пам'яток ніби небагато, а все одно дуже гарно, тому що з усіх боків місто оточене горами.

  





















 

















































 



















































Гуцульське пиво «Ципа» - це окрема історія. Варять його на воді, взятій з джерел, розташованих високо в горах. Попередньо вона ніяк не обробляється, тому що кристально чиста. При варінні, в залежності від сорту, в пиво додають оригінальні гуцульські акценти, наприклад, чорницю, карпатські трави або ялинові голки. Процес бродіння напою проходить в спеціальних чанах, які формою нагадують яйця. А дозріває воно в старовинному підвалі природним чином, без єдиного дотику. Келих об'ємом 0,4 розливного пива коштує тут від 24 до 40 гривень, в пляшках 0,33 від 23 до 30.
 
У фірмовому барі «ципи» ми залишилися готуватися до матчу. А що? У футболістів своє кіно, у нас уболівальників своє.

Згідно датою на емблемі, рахівський футбольний клуб «Карпати» заснований в 1921 році. Ось як це було. Після закінчення Першої світової війни і розпаду Австро-Угорської імперії Підкарпатська Русь перейшла до Чехословацької Республіки. Приблизно тоді почався новий етап у розвитку футболу Закарпаття. У 1920 році за вказівкою Чехословацької футбольної асоціації на Закарпатті були створені так звані «футбольні жупи»: слов'янська і закарпатська, де зібралися футболісти угорської національності. Ці дві організації працювали самостійно, відповідно до своїх ситуацій. Більшість слов'янських клубів формувалися на базі чеських військових гарнізонів та службовців адміністративного апарату. Такі команди були в Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Виноградові, Хусті, Тячеві, Перечині та з 1921 року в Рахові. Правда, де і з ким грала Рахівська команда тоді і що вигравала, мені невідомо. Так само як і при угорців з 1939-го по 1945-й. Зрозуміло, що йшла війна, але якщо в сусідній Галичині проводилися якісь матчі, значить і тут могли.
 
Набагато більшого розмаху футбол в Закарпатті набув у післявоєнні роки, коли територія увійшла до складу СРСР. У 1949-му «Червона зірка» дебютувала у вищій лізі чемпіонату Закарпатської області. У наступні часи флагман рахівського футболу кілька разів змінював свою назву: «Іскра» (1951-1956), «Буревісник» (1957), «Авангард» (1958-1960), правда, якихось значущих успіхів ці колективи не мали. У 1961-му команда переходить під крило лісокомбінату і отримує свою теперішню назву «Карпати». З тих пір і до розпаду СРСР рахівські спортсмени один раз (1972) брали срібні і два рази (1962, 1970) бронзові медалі чемпіонату Закарпаття. Крім цього, в 1979 році «Карпати» дійшли до фіналу кубка області, де в запеклій боротьбі поступилися перечинському «Хіміку».



Були в радянському Рахові й інші команди. Наприклад, «Бумажник», який виступав у вищій лізі чемпіонату Закарпаття з 1962-го по 1971-й і з 1985-го по 1987-й. Стадіон «Бумажника», на жаль, не зберігся. Років 20 тому сталася повінь, і внаслідок ремонтних робіт його довелося зменшити, поставивши дамбу. А потім картонна фабрика розвалилася, а саме вона містила і команду, і стадіон. У районній першості честь міста відстоювали «Сільгосптехніка», «Автомобіліст», «Будівельник» та ін.
 
Після здобуття Україною незалежності «Карпати» продовжили виступати в чемпіонатах області. Найуспішнішим в історії клубу став 1996 год. Рахів вперше переміг у першості Закарпаття, крім цього команда зіграла в аматорському чемпіонаті України 1995/96.

















 








Склад тієї команди складався в основному з легіонерів, запрошених з інших областей, що пізніше негативно позначилося на подальшій долі клубу. У 1998 році він був розформований.
 
Воскресіння «Карпат» почалося на початку 21-го століття. У 2004-му команда повернулася до вищої ліги чемпіонату області, в наступному році знову зникла. Потім знову з'явилася, кілька сезонів поспіль була аутсайдером і знову пішла на зниження. У цьому сезоні, через кілька років проведених в лізі рангом нижче, Рахів знову представлений у вищому світі закарпатського футболу.
 
Родом звідси (або грали в «Карпатах») кілька відомих в області футболістів. У їх числі В'ячеслав Лендєл, який починав грати в Рахові, потім виступав за ужгородську «Говерлу», львівські СКА «Карпати» і «Карпати», а також «Чикаго Лайонс» і «Чикаго Вінгс» - аматорські футбольні клуби, засновані українськими емігрантами в Сполучених Штатах Америки. У 1985 році Лендєл став єдиним гравцем Першої ліги СРСР, прізвище якого внесли в символічний список «33 кращих гравців України», затверджений президією Федерації футболу УРСР. Позиція лівих нападників виглядала так: №1 - Олег Блохін ( «Динамо» Київ), №2 - Олег Таран ( «Дніпро» Дніпропетровськ), №3 - В'ячеслав Лендєл (СКА «Карпати» Львів). Лендєл потрапив в Америку разом з «Карпатами», які приїхали на запрошення української діаспори для того, щоб зіграти кілька товариських матчів з їх командами. Там він прийняв рішення залишитися. Інша знаменитість рахівських «Карпат» - воротар Габор Вайда. Він грав за команду на початку 1960-х, перш ніж виїхати виступати у вищій лізі чемпіонату СРСР за ленінградський «Зеніт». Ще Олександр Данилаш, Степан Селменський (до речі, головний редактор тієї самої обласної газети «Спорт тайм»), Альберт Гусєв, Антон Барон та ін.
 
Відчуваю, що досить історії на сьогодні, вона засмоктує. Пора від теорії переходити до практики.
 
Великі кольорові афіші майбутнього футбольного матчу, яких на вулицях Рахова сила-силенна - перше, що кидається в очі туристу на зразок мене, а місцевим жителям тим більше. Друкують їх при підтримці місцевого органу самоврядування, і розклеєні вони на кожному кроці: на спеціальних дошках оголошень, при входах в магазини, бари і ресторани, банки, поштові відділення, Будинок культури і т.д. Що ще цікаво. Серед анонсів найближчого поєдинку «Карпат» траплялися афіші (яких, звичайно, набагато менше), присвячені наступній грі в рідних стінах. Ідея, як на мене, дуже хороша і виконана грамотно. В тому сенсі, що дизайни цих афіш навіть відрізняються один від одного.
 
А на початку року та ж міська рада випустила класні програми на сезон, в яких, крім короткої історії команди, називався склад і публікувався календар матчів на весь чемпіонат. У Закарпатті його за традицією роблять у вигляді таблиці, яку тільки на перший погляд складно читати. Перенесення ігор тут трапляються рідко, час початку матчів, в залежності від сезону, завжди відомо заздалегідь. Зараз літо, значить, юнаки починають в 15-30, дорослі в 17-00. Єдине, чого не вистачає рахівській команді - свого інтернет-сайту або активної групи в соціальних мережах.






















































Такий буклет з 4-х сторінок висів на стадіоні біля вікна, з якого відпускали напої, в тому числі пиво. Всього 13 гривень за пластиковий стакан. Можна з собою приносити, і навіть в склі, ніхто слова не скаже, аби поводився по-людськи. Поліцейських на стадіоні всього кілька, але вони не стежать за тим, як народ відпочиває. Правоохоронні органи тут для того, щоб в разі чого зупинити рукоприкладство, якщо незгодні з рішенням судді вболівальники захочуть поговорити з ним віч-на-віч. Гуцули, до речі кажучи, хворіють дуже емоційно. Ледь що, трибуни буквально вибухають, але як тільки епізод закінчується, все заспокоюються, з цікавістю спостерігаючи за подальшим розвитком подій. І ось так всі 90 хвилин матчу, від одного небезпечного моменту до іншого. Загалом, атмосфера там не є футбольна.
 
Стадіон в Рахові дуже простий, але природа майстерно маскує і з лишком компенсує всі його недоліки. Серйозно, з незвички очі не слухаються і замість того, щоб спостерігати за грою, повзуть вгору, розглядати гори. Ворота центрального входу без особливої потреби, мабуть, давним-давно не відкривають. Паркан навколо стадіону дерев'яний. До нього прив'язана рогата коза, що не талісман, звичайно, але, швидше за все, матчів «Карпат» вона не пропускає. Стара трибуна, розділена адміністративним будівництвом, на першому поверсі якої знаходяться роздягальні, на другому балкон, теж наполовину дерев'яний. На протилежному боці поля зводиться нова трибуна, на якій, як я зрозумів, будуть встановлені пластикові сидіння, що може бути і сучасно, але, по-моєму, дерев'яні лавочки набагато зручніше. Раніше поле було обгороджено, і палями для цієї невисокої огорожі служили рейки старої вузькоколійки. Сама рання, яку знайшов, угорського виробництва, датована 1943 роком.
 
В післяобідній час небо над Раховом затягнуло, тому на першу гру ми не поспішали йти, не хотілося промокнути. Однак сама ідея проводити матчі юнацьких та дорослих команд одна за одною мені подобається. Так підростаюче покоління спортсменів отримує строгих, але справедливих глядачів, навчаючись відчувати свою відповідальність перед ними з малих років. А вболівальники мають можливість спостерігати, як підростають кадри для їх улюблених команд, насолоджуючись футболом не 2, а всі 4 години. Круто!
 
Під зливу ми все-таки потрапили, але погода в горах швидко змінюється, тому до початку матчу чоловічих колективів настало прояснення. Вхід на стадіон в Рахові, як і всюди в Закарпатті, безкоштовний. Атрибутики, на жаль, немає ні в продажу, ні навіть у людей, яких зібралося приблизно 350-400 чоловік. За місцевими мірками це небагато, проте, причини начебто об'єктивні.
 
Господарі підійшли до матчу в не найкращому настрої. Займаючи передостаннє місце в чемпіонаті, вони програли дві останні зустрічі з загальним рахунком 1:6. Природно, рахівських футболістам хотілося реабілітуватися перед домашньою публікою, тим більше що грають в «Карпатах» місцеві хлопці. Така, можна сказати, принципова позиція клубу: вирощувати власну молодь, розвивати свій футбол, працювати на перспективу. Один легіонер в команді все-таки є - досвідчений воротар з Івано-Франківська, але він не береться до уваги. Не встигнеш озирнутися, як звернуть в свого женивши на гуцулці, ги-и ...
 
Нагадаю, «Карпати» приймали «Бужору», на домашньому матчі якої я був рік тому. Вони трохи вище в турнірній таблиці, але відрив не суттєвий. На відміну від юнаків, які обіграли однолітків з Рахова з результатом 2:0, у дорослого колективу з Іршави гра з самого початку не склалося. Пропустивши перший гол вже на 7-й, а другий на 12-й хвилині зустрічі, футболісти «Бужори» для чогось почали сваритися між собою. Розлади в команді ні до чого доброго не привели, тому перший тайм закінчився на користь «Карпат» - 2:0.
 
Рахунок на табло додавав уболівальникам оптимізму, довгоочікувана перемога була вже близько. Деякі передчували її з горілкою, багато пили пиво, але справжня «релігія» трибун в Рахові - насіння, хрускіт яких не припинявся ні під час гри, ні в перерві. До речі про табло. Перед грою знімний щит виносять і кріплять до опор, а після матчу прибирають на склад. Таблички змінюють діти, їм це, здається, в радість.
 
Виходячи з власного досвіду, можу сказати, що гостям в Рахові завжди раді, в тому числі з Росії, навіть з Москви. Під час матчу я познайомився з керівництвом «Карпат», побував в роздягальні команди, а потім мене представили міському голові, по-нашому мерові - пристрасному любителю футболу. Всі вони були максимально привітні і ласкаві. Завдяки Миколі Попенко, депутату міської ради, який сам грав в «Карпатах», мені вдалося роздобути старі командні фотографії для свого репортажу. Він же, через кілька днів після нашої зустрічі, надіслав програму, про яку я розповів вище. Спасибі, Миколо!
 
У другому таймі «Карпати» спокійно довели матч до перемоги. Гра закінчилася з результатом 4:0. Після фінального свистка гравці, тренер, підійшли до трибун і довго аплодували глядачам, які прийшли на стадіон. Взаємоповага команди і вболівальників тут не порожній звук.
 
Після гри ми ще раз зайшли в «ципу», відзначити черговий «стрибок», який вдало склався. Речі висохнуть, біль в ногах пройде, а враження від подорожі залишаться назавжди. У хостелі нашим сусідом по кімнаті виявився немолодий японець, який самостійно вивчив російську мову і тепер їздить по світу, віддалено працюючи перекладачем. У Рахові він уже кілька місяців, а нам скоро їхати. Заздрю я йому, тому що теж хотів би пожити в Карпатах, по сусідству з простими людьми, ближче до природи, подалі від металургійних заводів і кам'яних джунглів великого міста.
ФОТОРЕПОРТАЖ з стадіону Ви можете переглянути на офіційній сторінці Фейсбук.
 
Категорія: на Закарпатті | Переглядів: 542 | Додав: lobda | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: