Після насичених вихідних наступили багатообіцяючі будні. Вранці ми покинули Берегово, взявши курс на 10-тисячний Тячів. Дорога туди пролягала спочатку вздовж українсько-угорського, а потім і українсько-румунського кордону. Цікаві місця, ніколи раніше тут не був.

Міський стадіон у Тячеві носить ім'я відомого організатора футболу - Людвіга Бийреша. Він народився в Тячеві, тут же закінчив середню школу №1, в яку потім, після успішного навчання у Львівському інституті фізичної культури, повернувся рядовим учителем фізкультури. Будучи тренером, очолюючи місцеву дитячо-юнацьку спортивну школу, Бийреш виховав безліч хороших гравців, найвідомішим з яких згодом став Гавриїл-Габор Вайда - воротар ленінградського «Зеніту» кінця 60-х і львівських «Карпат» початку 70-х років. Крім того, Бийреш керував місцевим відділенням добровільного спортивного товариства «Спартак». Кажуть, він був не тільки хорошим спортсменом, тренером і організатором, але і чудовим другом. Не дивно, що восени кожного року, під час святкування Дня міста, в Тячеві проводиться турнір присвячений пам'яті Людвіга Бийреша.

 

У радянський період, дебютувавши на обласний арені в 1948 році, у вищій лізі чемпіонату Закарпаття Тячів представляли різні команди: «Більшовик» (1948-1949), «Червона Зірка» (1950-1951), «Іскра» (1952-1955), «Буревісник» (1956-1957), «Авангард» (1958-1960). Найуспішнішим серед усіх був «Більшовик», який ставав фіналістом кубка Закарпаття двічі поспіль - у 1948-му і 1949-му. Наступною за ним командою був «Спартак» (1961-1975). Він грав у фіналі кубка 1970-го і завоював бронзові медалі чемпіонату 1972-го. На заході Радянського Союзу в класі найсильніших чемпіонату Закарпаття дебютувала нова Тячівська команда - «Зоря» (1990-1992). Після неї був «Прометей» (1992-1997) - віце-чемпіон першості 1992/93, 1994/95, третій призер чемпіонату 1995/96. В кінці 90-х початку 2000-х не було нікого. За великим рахунком так тривало до тих пір, поки в 2005-му не з'явився футбольний клуб «Тячів». На момент нашого візиту в місто «Тячів» був серед команд-учасниць вищої ліги чемпіонату Закарпаття. Однак відразу після цього було оголошено, що, цитую: «В зв'язку з відсутністю головного тренера і недобору гравців в молодіжному та дорослому складі, команда знімається з турніру і догравати сезон не буде». Якась дивна формулювання, ну й гаразд.

 

 

За мірками аматорського футболу України «Тячів» мав досить хорошу інфраструктуру. Єдина трибуна стадіону імені Людвіга Бийреша, після установки на ній пластикових сидінь, вміщала до 1.000-1.100 глядачів. У підтрибунне приміщення потрапити не вдалося, але там напевно є всі найнеобхідніші зручності для тренерського складу, гравців, суддівської бригади. Крім основного поля, зі зворотнього боку трибуни розташований тренувальний газон. На стадіоні є табло, таблички на якому необхідно міняти вручну, дошка оголошень, де, якщо уявити, могли висіти афіші предстоявших матчів і розташовуватися таблиця-шахматка, перед якою вболівальники повинні були неодмінно зупинятися, прикидаючи турнірні перспективи для своєї команди, обмінюватися думками на рахунок минулих ігор, і тільки потім займати своє місце на трибуні. Варто відзначити наявність квіткових вазонів, які можна зустріти тільки на старих стадіонах.

 

Залишається сподіватися, що незабаром футбол в Тячеві воскресне і його славні традиції продовжаться ...
 

ФОТОРЕПОРТАЖ з стадіону Ви можете переглянути на офіційній сторінці Вконтакте.