20:48 Який ти слід залишиш по собі? | |
|
Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з почесним головою Федерації футболу Закарпаття і одним із кандидатів на посаду віце-президента ФФУ.
 Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з почесним головою Федерації футболу Закарпаття і одним із кандидатів на посаду віце-президента ФФУ. Футболу Закарпаття пішов 122-й рік. За цей період ми продемонстрували всьому світу, що футбол для нас не просто гра, а щось набагато більше. Команди Закарпаття (до 1945 р. Подкарпатської Русі) брали участь у чемпіонатах п’яти країн. У чемпіонаті Австро-Угорщини ми успіхів не досягли, бо це був період становлення. У чемпіонаті Чехословаччини СК «Русь» грала у вищій лізі. У чемпіонаті Угорщини ужгородський клуб у 1944 році здобув путівку до вищої ліги, але зіграти в ній не встиг, бо ми опинилися в Радянському Союзі. Тут вище буферної (ліга між І та ІІ у Чемпіонаті СРСР) ліги не піднялися, але наші футболісти грали у більшості провідних клубів СРСР. У Прем’єр-лізі чемпіонату України граємо вже не один сезон. Хто ще може похвастати такими успіхами? Закарпатські футболісти одягали футболки збірних Чехословаччини, Угорщини, СРСР та України. Хіба це не показник рівня футболу невеличкого краю? Звичайно, були злети, були й падіння, але віддані вболівальники завжди були з своїми улюбленими командами. У нас були чудові організатори футболу краю: Августин Лавришин, Едмунд Бачинський, Василь Федак, Іван Бачинський, Петро Крайняниця, Федір Куруц, Михайло Михалина, Андрій Гаваші – ці прізвища вписані золотими літерами в історію футболу Подкарпатської Русі та Закарпаття. 24 січня 2015 року склав повноваження голова Федерації футболу Закарпаття Михайло Ланьо. Михайло Іванович 8 років очолював футбол нашого краю. Це були складні часи, але він зумів підняти улюблену гру Закарпаття на такий рівень, з яким рахується вся Україна. На даний час футбол Закарпаття входить до трійки кращих на Україні. Михайло Ланьо – депутат Верховної Ради України двох скликань. Він також виконує великий об’єм роботи у Федерації футболу України. Брак часу не дозволяє йому віддавати всі сили улюбленій справі, а працювати у півсили він не звик. Михайло Ланьо потрібний футболу України. Це перший закарпатець, якого ми сподіваємося побачити в керівному складі ФФУ. – Михайле Івановичу, коли Ви наприкінці 2006 року очолили ФФЗ, було багато скептиків, які вважали це помилкою. Мовляв, Ви не футбольна людина, час складний, рівень футболу стрімко падає. Шансів виправити ситуацію майже нема. З Вашою появою все змінилося на краще. Що змусило Вас зробити цей крок? Чому саме футбол? – Можливо, я справді не футбольна людина. Я не грав у командах майстрів, не працював у футбольних клубах, але я дуже любив футбол, як люблю і свій край. Наприкінці 90-х – на початку 2000-х років багато чого змінилося суспільстві: не стало колгоспів та більшості підприємств, які утримували футбольні команди. На той час у нас було 110 команд обласного рівня. Наприкінці 2006 року їх залишилося 13. Потрібний був інший підхід, багато чого треба було змінювати. У нас була команда однодумців, і ми знали, що потрібно зробити. Олег Іщенко, Мирослав Щербей, Станіслав Сухан, Андрій Гаваші, Валерій Онуфер і багато інших відразу включилися в роботу, і результати не забарилися. – З чого Ви починали? – Я розумів, що тільки об’єднавши зусилля футбольної громадськості, влади та підприємців ми досягнемо успіху. Тоді у футболі краю з’явилися Іштван Гайдош, Ігор Свищо, Антон Зелінський, Олексій Баранюк, Іван Качур, Андрій Андріїв, Іван Ковач, Віктор Трикур, Василь Ковбаско, Володимир Кащук, Карло Сойко, Юрій Гнепа, Іван Ярема, Василь Канюк, Анатолій Салай, Анатолій Колібаба, Михайло Цірик, Валерій Куцин, Степан Бобик, Михайло Мишкулинець, Ігор Ващенко, Йосип Браєр, Омелян Товкан, Іван Дрогобецький, Михайло Ісак, Іван Горват, Балінт Товт, Степан Деркач, Вадим Романець, Вадим Шитів і багато інших, які допомогли футболу підвестися з колін. Саме завдяки їм вдалося не тільки зберегти улюблену гру, але й зробити значний крок уперед. Їм усім я вдячний за копітку роботу. – Ви налагодили співпрацю зі всіма органами влади, а також і з підприємцями. За ці 8 років їх підтримка була відчутною? – Футбол збирає тисячі уболівальників. Ми проводили всі заходи на високому рівні. Першим у цьому переконався Олег Гаваші – тодішній голова ОДА (зараз Олег Оладарович – Посол України в Словацькій Республіці), коли в 2007 році вперше відвідав фінал кубка області, який проводився в Тячеві. Він був просто в захопленні від чудового театралізованого свята. Сім років із восьми голови ОДА вручали кубок області переможцю. Це свідчить про високий рівень наших заходів. Олександр Ледида допоміг встановити біля 70 майданчиків із штучним покриттям. Голови районних адміністрацій, районних та міських рад разом із підприємцями провели реконструкції стадіонів у Тячеві, Воловці, Іршаві, Хусті, Сваляві, В.Березному, Берегові. Підприємці реконструювали й збудували стадіони в Поляні, Чопі, Середньому, Виноградові, Сільці, Пістрялові, Кольчині, Чинадійові, Мукачеві, Вишкові, Концгазо, В.Бийгані, Дідові, Іванівцях, Ракошині, і це не може не радувати. Сподіваємося, що така співпраця буде продовжуватися й надалі. – Михайле Івановичу, вперше в практиці вітчизняного футболу при ФФЗ створено Раду президентів футбольних клубів ФФЗ. Це стало справжнім проривом у футболі краю. – Так, це правда. Президенти клубів – це поважні та підприємливі люди, але вони не мали ніяких прав та впливу на футбол, просто фінансували команди. Ідея створення Ради належить Антону Зелінському. Її підтримали більшість президентів футбольних клубів. Зараз важко уявити ФФЗ без нього. Президенти клубів внесли багато змін у Регламенті чемпіонату й кубка області, які пішли на користь футболу. За ці вісім років Раду президентів футбольних клубів ФФЗ очолювали Антон Зелінський, Іван Бушко та Іван Дрогобецький. Наш приклад створення й роботи Ради президентів переймають й інші області. – На Закарпатті різного роду інциденти зведено практично до нуля. Як це вдалося зробити? – У першу чергу, завдяки президентам клубів. Вони відповідають за порядок і безпеку на стадіоні до, під час і після гри. Працівники міліції їм тільки допомагають. У нас за 8 років був тільки один серйозний інцидент у Хусті. Більш толерантно почали ставитися один до одного й гравці команд. Це теж одне з наших спільних досягнень. – За період Вашого перебування на посаді голови ФФЗ кількість команд обласного рівня збільшилася з 13 до 32. Ви вважаєте, що це не межа? – Однозначно, ні. Сьогодні потенціал нашого краю десь у межах 45 команд. Мене найбільше радує той факт, що футбол планомірно розвивається у всій області. Уже не диктують умови команди Ужгорода, Мукачева, Хуста, Берегова. Чудові команди є в Ясінях, Рахові, Косівській Поляні, Вільхівцях, В.Копані, Золотареві, В.Бийгані, Дідові, Пістрялові, Поляні, Середньому, Довгому, Чопі, Вишкові, Конгазо, Баранинцях, Ракошині, Хусті, Виноградові, Білій Церкві. – Що вважаєте своїм найбільшим досягненням? – Усе, чого ми досягли, – це спільні успіхи нашої команди. Наші зусилля були спрямовані через футбол на консолідацію суспільства, бо футбол – велика об’єднуюча сила. На Закарпатті ми не ділимо людей за національностями чи віросповіданням. Національний колорит вносить свою родзинку в розвиток футболу краю. Ми єдине ціле, і оце нас найбільше радує. – Чи були проколи в роботі федерації? – Були. Хоча більшість із них суттєво не вплинули на загальну картину. Один із них – це «Ліга чемпіонів Закарпаття». Ми відновили цей турнір, він проходив на високому рівні, але останні два роки ми десь недопрацювали. Зробили аналіз та певні висновки, тож і тут буде порядок. З іншими турнірами проблем не виникало. – Михайле Івановичу, чи задоволені Ви своєю роботою на посаді голови ФФЗ? – Я ніколи не намагався заробити дивіденди на футболі. Нам вдалося створити єдину команду, яка працювала на футбол. Я радий, що нам вдалося знайти спільну мову і з клубами, і з усією футбольною громадськістю краю. Оце і є наше найбільше досягнення. – Ви вже кілька років є головою одного з комітетів ФФУ, членом Виконкому ФФУ. Як встигали виконувати свої обов’язки і в Києві, і на Закарпатті? – Найбільше часу я проводжу у Верховній Раді. Там дуже багато роботи як у комітетах, так і на пленарних засіданнях. Паралельно беру участь у роботі ФФУ. На жаль, питаннями футболу краю займаюся у вихідні і в телефонному режимі протягом робочого тижня. Тому я й прийняв рішення не балотуватися на посаду голови ФФЗ. Я зрозумів, що керівник обласного футболу повинен знаходитися на місці, бути в гущі подій. Я задоволений, що головою ФФЗ обрано Івана Дурана. Це порядна і віддана футболу людина. Він дуже плідно працював на посаді першого заступника голови ФФЗ. Упевнений, що йому вдасться примножити великі традиції закарпатського футболу. – Чи підводили Ви для себе підсумок роботи на посаді голови ФФЗ? – Нічого не буває вічним. Мені не соромно дивитися людям у вічі. За весь період, перебуваючи на посаді голови ФФЗ, я намагався бути корисним людям. Я ближче познайомився з багатьма організаторами футболу на місцях, часто спілкувався з любителями футболу і зробив для себе висновок: наш благодатний край має багато чудових людей. Головне, щоб ми їх бачили й допомагали у всіх їх корисних починаннях. – Михайле Івановичу! Футбольна громадськість краю дякує Вам за роботу, за все те, що Ви зробили для Закарпаття і бажає міцного здоров’я й подальших успіхів на благо нашого футболу та краю. – Дякую за побажання. Де б я не працював, завжди буду дбати про свій рідний край. Я виріс на цій землі, тож буду допомагати і футболу, і людям. Усе в нас буде добре, якщо ми будемо разом. А футбол залишатиметься частинкою мого життя. Розмову вів Степан СЕЛМЕНСЬКИЙ, «Спорт тайм» | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |