Головна » Усі публікації » Інтерв'ю » Степан Селменський: "У моїй практиці таке було вперше – аби платили за програш"
15:30
Степан Селменський: "У моїй практиці таке було вперше – аби платили за програш"
Друга частина великого інтерв'ю з одним із організаторів першого в історії матчу збірної України.

Степан Селменський:

- Ви є людиною футбольною, але живете не лише минулим, але й теперішнім. Якими бачите перспективи українського футболу? Те, що відбувається зараз, – це дно, чи може бути ще гірше? І чи можна в найближчі роки очікувати підвищення рівня?

- Очікувати сходження українського футболу уже завтра – зарано. Проблема в тому, що на сьогоднішній день футбол у державі нікому не потрібен. Маю на увазі керівництво держави. На жаль, це так. Я про це завжди говорю: футбол є частиною життя людей. Десь більше, десь менше, але це можливість під час складного періоду виплеснути негативні емоції і, навпаки, отримати позитивні. Після футболу ж не потрібно йти до психолога. Але про це ніхто не задумується. Зараз інші цінності. А спорт і культура у житті людини завжди були, є і будуть вагомими.

Це перше. Друге. Завжди потужні команди базувалися на потужних підприємствах. Сьогодні цього, на жаль, немає. І третє. У нас чомусь склалася ситуація, яку я не можу пояснити навіть для самого себе. У нас кожен хоче бути першим, лідером: "я, я, я". Є приклад "Барселони", де мільйони засновників, вкладників. І команда не відчуває фінансових скрут. Люди вкладають певну частку і клуб може існувати у своє задоволення. Ми ж до цього не готові. Колись прийдемо до цього, але не зараз.

Скажу про закарпатський футбол. Якби зараз була проведена реорганізація Другої ліги, то Закарпаття змогло б делегувати до Другої ліги принаймні три команди. Це "Ужгород", "Мункач", "Севлюш" (Виноградів). І під запитанням – ФК "Минай". У цих команд є інфраструктура, основа. Проблема в тому, що при сучасному форматові Другої ліги цим командам доведеться здійснити одинадцять виїздів (із сімнадцяти загальних) відстанню понад тисячу кілометрів. А це дуже великі витрати. Тому на це поки що не йдуть.

Знаю, що ведуться розмови про створення у Другій лізі чотирьох зон. Якщо на цю реформу підуть, то тут був би дуже потужний регіон. На сьогоднішній день лише Львівська область на заході країни може конкурувати з Закарпаттям на рівні аматорського футболу. У них хороший рівень, багато команд. Вони б виставили три-чотири команди, ми – три-чотири команди, по дві команди від Івано-Франківщини, Тернопільщини, можливо, Рівненщини. А ще є Волинь, Хмельницька область. Тут була б дуже сильна зона Другої ліги. Але не знаю, як буде. Хоча за інформацією слідкую, спілкуюся з колегами.

- Зачепимо тему "Говерли" і сімейства Шуфричів. Спілкуючись з Грозним, журналісти завжди чули і чують від нього про те, що Шуфрич – творець закарпатського футболу. А хтось каже, що, навпаки, – руйнівник. Що скажете ви?

- Ми повертаємося до того, про що вище вели розмову: "я, я, я один". Ось така ситуація з Шуфричем. На Закарпатті тоді можна було створити систему, за якої клуб мав би десять, а то і двадцять вкладників, які могли брати на себе частину витрат, частину організаційної роботи. Але три-чотири-п'ять років тому, будемо відвертими, Вища ліга українського футболу була таким собі замкнутим, закритим еліт-клубом, в якому знаходилися серйозні люди. Ці люди були у великому бізнесі, володіли значними статками. І потрапити до того клубу було дуже складно. Шуфрич був там, у тому клубі. І славу ділити не хотів ні з ким.Степан Селменский

Коли ж усе рухнуло, Шуфрич вирішив оголосити себе банкрутом. Ми про це тут у себе не знали. Ми ж могли виставити команду хоча б у Другу лігу. Але вже не отримали можливості. Бо після банкрутства для старту потрібно пройти процес реєстрації, атестації – довгі процедури.

Команда не мала ніякої власності. Стадіон – у оренді. Володіють же ним місто та область, відсотки власності розділені між ними. Є лише тека з документами. Заміської бази немає і ніколи не було. Школа працювала лише на договірних умовах. Вони збанкрутували – і нічого з них взяти не можна. Але це таємно тягнулося до останнього. Тож тепер доводиться починати з низів.

"Минай" уже декларував ціль, "Ужгород" також робитиме усе для того, аби потрапити до Другої ліги, мукачівська команда вже проходить атестацію. Якщо не буде реорганізації, тоді заявитися зможе, напевно, лише "Мункач", якщо реорганізація відбудеться, то зможуть вийти на новий рівень три-чотири команди.

- Шкода, що з "Говерлою" все так склалося…

- Шкода. Це дуже болісно вдарило по процесові підготовки молодих футболістів. У нас є цікава молодь, але вона не знає, куди йти, вона не бачить майбутнього. Немає до чого тягнутися. Я розумію, що не кожному дано вирости в професійного футболіста, та все ж. Багато залежить від тренерів – від того, чи вміють вони знаходити місця для своїх підопічних. Дуже складний зараз перехід з дитячо-юнацького до дорослого футболу.

Ми випробували систему, і вона дала дуже хороший результат. Команди, які останній рік грали в ДЮФЛ України (дитячо-юнацька футбольна ліга – примітка автора), запрошувалися до чемпіонату Закарпатської області. Це скорочувало шлях. У сімнадцять років футболісти ставали дорослими. Як результат – потрапляння до Грозного у "Говерлу". Це Юрій Тома, Віктор Гей, Михайло Ряшко, ще кілька хлопців. Зараз практично усі вони – на професійному рівні угорського футболу.

- Усі виїхали закордон?

- Вони ж спочатку були тут, в команді. Ряшко відіграв досить багато ігор за основу "Говерли". Але… Я вам розповім один момент, за яким ви зрозумієте, чому вони не мали можливості грати тут.

З Грозним я знайомий ще з Другої радянської ліги, коли ще лише розпочинав кар'єру арбітра. Він працював, ми з ним перетиналися, я його поважав і вважав хорошим фахівцем. Так ось… Дивився я матч "Говерла" - "Олімпік". Через десять хвилин я зрозумів, що щось не те. Дуже швидко рахунок став 2:0 на користь "Олімпіка", потім був пенальті на користь ужгородців, який був пробитий повз ворота. І після першого тайму Грозний у роздягальні грізно наказав чотирьом закарпатцям розминатися. І вони розминалися 48-м хвилин другого тайму (!). На поле ж Грозний нікого з них так і не випустив. А гри не було ніякої, матч так і завершився – 0:2.

Я тоді так і подумав: "Олімпік" боровся за єврокубкову групу, можливо, були якісь питання, цілі. Але ранком другого дня випадково дізнався, що в одній з престижних європейських країн було поставлено 90 тисяч на результат 0:2. Грозний просто нікого не випустив, щоб ніхто випадково не зіпсував ставку.

Говерла - Олимпик

- Грозний про наявність ставки знав, так?

- Гадаю, що знав. Бо всі його дії свідчили про це. Ось це проблема, одна з найбільших проблем футболу.

- Грозний дуже багато говорив про цю проблему, про чистоту футболу…

- Однозначно, він буде говорити тільки так. Але на справі, на жаль, ми бачили зовсім інше.

Він тут працював на договірних з "Динамо" умовах. Він отримував з Києва додаткову зарплатню, готував гравців для столичної команди. Ті футболісти, які не мали змоги бути у складі "Динамо", проходили стажування тут. А з закарпатців нікому, окрім Ряшка, Грозний шансу не надав. Шуфрич про це знав, він свідомо прийняв цю схему. Його закарпатський футбол не особливо то й цікавив. Йому важливо було перебувати у елітному клубі.

Розповім ще про одну ситуацію. На один з домашніх календарних матчів "Говерли" прийшло близько семиста - восьмиста чоловік. А після першого тайму половина з них підійнялися і попрямували на стадіон "Автомобіліст". Бо ФК "Ужгород" проводив матч чемпіонату області. Там був футбол, хороший футбол.

***

- Ви, напевно, чули, що я завершив свою суддівську кар'єру на декілька місяців раніше терміну?

- Чули.

- Розповім вам про причини. Пройшло вже багато часу. Я працював на поєдинку Першої ліги. Зустрічалися СК "Одеса" і "Металург" (Маріуполь). Маріупольці боролися за вихід у Вищу лігу з "Динамо"-2. На той час ще не діяло положення, яке забороняло фармам підвищуватися у класі. "Динамо"-2 йшло на другому місці, "Металург" – на третьому. Гра повинна була бути прохідною, адже СК "Одеса" був аутсайдером, а суперник боровся за підвищення у класі.

До Одеси я приїхав з Києва пізно, оскільки у столиці здавали нормативи. Приїхав до міста, адміністратори мене зустріли, ми на тролейбусі гарно поїхали до пансіонату. Я влаштувався. Ранком ще не піднявся з ліжка, як почув стук у двері. Увійшов президент клубу "Одеса", який, - клуб, - був далеко не заможним. І він запропонував мені дві тисячі доларів за те, аби його команда програла. Я здивовано дивися на нього, адже у моїй практиці таке було вперше – аби платили за програш. Президент сказав мені, що суперник все одно сильніший, але треба бути впевненим.

Суддями тоді ніхто не опікався. Ми могли спокійно гуляти містом, без адміністраторів. І ось під час однієї з таких прогулянок до мене підійшов тренер маріупольської команди. Привітався, запитав як справи, а потім – чи підходив до мене президент одеської команди. Відповів, що підходив. На запитання, скільки мені запропонували, я відповів, що дві. А той мені: "Вот негодяй. Мы ж ему для тебя три давали".

Начальником маріупольської команди тоді був Ігор Беланов. Гра для фаворита виявилася дуже складною. "Металург" у першому таймі вів з рахунком 1:0, але "Одеса" мала дуже багато моментів. У перерві матчу, інспектором якого був нині покійний Рудаков, до суддівської кімнати увійшов Беланов. Тримаючись за серце, сказав, що можна отримати інфаркт. Каже: "Хлопці, допоможіть. Я ще дві своїх тисячі додаю, нам дуже потрібна перемога, ми з Києвом воюємо". Але на мене ці речі не впливали. На мене гроші ніколи не тиснули.

Я вийшов і продовжив те, що відбувалося на полі. Матч завершився з рахунком 1:1. Завдання Маріуполя цей результат дуже ускладнив. Через два чи три тижні вони вдома приймали "Динамо"-2. "Динамо"-2 перемогло "Металург" (Маріуполь), шанси маріупольців розчинилися.

Мером міста Маріуполя на той час був Поживанов. На грі перебував Григорій Суркіс – тодішній президент "Динамо". А генеральним менеджером клубу "Динамо" (Київ) був Олександр Бакші, з яким я був у дуже добрих стосунках. Він потім поїхав до Канади, а я лише через три роки дізнався про історію, яка відбулася після того поєдинку.

Після матчу відбулася вечеря, на якій були Суркіс, Поживанов та інші офіційні особи з Києва. Посиділи трішки, а потім Суркіс (на той час – президент ПФЛ та віце президент ФФУ – примітка автора) зробив заяву. Мовляв, було прийнято рішення, за яким фарм-клуби ніколи не підвищуються у класі. "Динамо"-3 грає у Другій лізі, "Динамо"-2, "Шахтар"-2, "Карпати"-2 та інші – у Першій лізі. Тобто, до Вищої ліги виходила третя команда першості, тобто, "Металург" (Маріуполь). В Києві тоді проводилася реконструкція стадіону, і Суркіс домовився з Поживановим про співпрацю – він перекрив кисень "Динамо"-2 в обмін на метал, використаний в процесі реконструкції.

Беланов же й досі злився на мене, адже після того матчу, коли я відмовився допомогти Маріуполю, навіть погрожував. І ось під час промови Суркіс зачепив тему суддівства, сказав, що на суддів полюють. Що, мовляв, Селменський "убив" "Динамо" в грі з Охтиркою. Беланов тоді скористався моментом і заявив: "Селменський… Я Селменському двадцять штук заплатив".

Я був тоді в хороших стосунках з Суркісом, виконував навіть його міжнародні доручення. Він на мене дуже образився після тих слів Беланова. Викликав до себе, я йому сказав, що усі ті слова – нісенітниці. Я був готовий навіть розписати детально свої дні, під час яких, за словами Беланова, я отримував грошей. А вони хай би сказали дату і час передачі грошей – чи наші покази співпали б. Але марно. Тоді треба було когось покарати, продемонструвати, що можуть карати навіть відомих арбітрів. Мені до завершення кар'єри за віковим цензом залишалося три чи чотири місяці (у жовтні мені виповнювалося 45). Тому вони вирішили прибрати мене трохи швидше.

- То так ви завершили свою суддівську кар'єру?

- Так. Після того я жодного разу не виходив на поле зі свистком. Чимало моїх колег продовжили працювати до 55-и, але я більше на поле не виходив. І тільки Бакші розповів мені ці деталі, причини, з яких мене відсторонили.

В 2011-му році був дуже цікавий випадок, пов'язаний з цією історією. У Ужгороді відбулася реконструкція стадіону "Спартак". Провели зустріч між ветеранами Закарпаття і ветеранами "Динамо". Гарний був матч, гарний рівень відкриття арени. В той час на Закарпатті відпочивав Беланов. А на матч з'їхалися Саленко, Мунтян, Трошкін – відомі люди. Вся динамівська еліта зібралася біля центральної трибуни, а Беланов, наче бідний сирота, дивися на поле через паркан на протилежному боці. Я кажу Трошкіну, мовляв, піди погукай Беланова, незручно, все ж – найліпший футболіст Європи. Трошкін каже: "Та залиш його в спокої". А я не послухався. Попрямував у напрямку Беланова. Той коли побачив це, то почав тікати. Очевидно, згадав усі ті речі, хоча у мене в думках нічого поганого не було. Я давно його вибачив за все, не злився на нього, а він тікав. Реготав весь стадіон.

Джерело
 

Категорія: Інтерв'ю | Переглядів: 635 | Додав: lobda | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: