Ми вже неодноразово наголошували, що першими із футболом ознайомилися студенти Ужгородської королівської гімназії (жовтень–листопад 1893 р.).

Наша довідка: Ужгородська гімназія – найдавніший середній навчальний заклад на Західній Україні (1613 — 1945 рр.), що служила орієнтиром для інших шкіл краю. Наш герой з Рахова Олександр Головчук, який був серед гімназистів останнього випуску цього навчального закладу (1937–1945 рр.)*, згадує: «Наприкінці кожного навчального року  керівництво гімназії влаштовувало спортивні виступи учнів на футбольному полі УАЦ (нинішній ст. «Спартак») з широкою програмою, яка мала рівень спортивного свята міста.

Наймасовішим видом спорту для хлопців був футбол. Щороку кожний клас брав участь у гімназіальній першості 5-8 класів. Команда кожного класу протягом року мала зіграти по 7 матчів. Крім цього, щороку проводилися футбольні змагання між українськими та угорськими класами. Вони завжди були напруженими, а під час деяких доходило навіть до конфліктів між гравцями. З числа гімназистів виростали добрі футболісти, які постійно поповнювали головний склад гравців місцевого спортивного клубу (СК) «Русь». Саме із числа гімназистів виросли такі відомі футболісти в Ужгороді, як Олаг, Свереняк, Ковач, Повшик, Богдан, Жаданський, Шафранко, Світанич, Юхвід, Копчай та інші.

Окрім спортивної і туристичної роботи, яку проводили викладачі фізичного виховання (одним із учителів фізвиховання був Василь Крайняниця, який працював у гімназії з 1939 по 1945 рр.) та класні керівники, великий обсяг спортивної роботи, особливо в роки чехословацького режиму, виконувала українська скаутська організація «Пласт».

(О. Громовчук «Гімназист останнього випуску» — «Ужгородська гімназія» (історія, матеріали, спогади. Голова редакційної колегії професор УжНУ Павло Чучка, вид-во ПоліПрінт», Ужгород, 2001 — с. 253).

Примітка*: Закарпаття перед початком 2–ої світової війни (оригінал збережено):

«Вступ гонведув ґенерала Гейзи Сіґлера в Ужгород надвечур 10 новембра 1938 года ознаменовав зачаток новых порядкув у Пудкарпатю аж ґу появі в кунцёви октовбра 1944 года воякув Червеної Армії. У яри 1939 года (по 15 марцови) вже ушытко Пудкарпатя было пуд Свято-Стефансков корунов. На тот час на терріторії края жило 667 561 чоловік. З них 498 290 русинув (в цілуй Мадярщинї довєдна їх было на тот час 547 770), што составляло 74,7% уд усього населеня. Окрем сёго у краї жили: 9,1% — жыды, 8,6% — мадяры, 3,4% — словакы, 2,2% — румуны, 1,4% — нїмцї. За церьковнов належностёв: 61,9% — греко-католикы, 17,2% — православнї, 12,1% — іудеї, 6,0% — римо-католикы».

^[1] Статистика Подкарпатья. Земледельскій календарь на высокосный год 1944. Составил: Михаил Демко. Книгопечатня Юлія Фельдешія в Унгвар.1943.

Матеріал підготував Василь Гаджега,

голова Закарпатського осередку Асоціації спортивних журналістів України.