Відомий у минулому спортсмен, тренер та спортивний діяч М.М. Михалина свого часу пройшов все, що називають «Великим футболом», вздовж і впоперек.

 

Колишній закарпатський футболіст Михайло Михайлович Михалина належить до когорти класиків українського спорту. Завдяки надзвичайно ефективній професіональній діяльності Михалина вважається одним з найяскравіших футболістів України кінця сорокових - середини п'ятдесятих років минулого століття.

 

Народився Михайло Михайлович 15 березня 1924 року у селі Порошково, що на Перечинщині (тоді Чехословаччина). У восьмирічному віці сім’я переїжджає до Ужгорода, де хлопець починає свій шлях із дитячого футболу.

 

Першим тренером Михалини стає чемпіон Словаччини 1932/33 року, воротар ужгородської «Русі» Василь Федак, адже саме той взяв Михайла під опіку ще тоді, коли він вчився у третьому класі місцевої народної школи. У кінці 1936 — початку 1937 року в Ужгороді було зорганізовано підлітковий футбол, що з часом нараховував чотири дитячі та юнацькі групи, у яких 2 рази на тиждень проводилися тренувальні заняття, влаштовувалися товариські, а згодом й календарні матчі з іншими дитячими та юнацькими командами міста. Саме з них розпочав свою футбольну кар'єру і Михайло Михалина. У 14-річному віці він дебютував у словацькій групі другої ліги юнацької першості Чехословаччини , з 1939 року виступав у Північній групі другої ліги першості Угорщини за молодіжний склад легендарної «Русі», а у 1943 став лівим захисником її основного складу. Ця команда з його участью у 1944 році посіла почесне 4 місце у турнірній таблиці, але після завершення війни клуб офіційно було розпущено.

 

Після реорганізації у футбольному просторі країни Михайло Михайлович почав виступати за ужгородське «Динамо», став капітаном та граючим тренером команди. Його організаційну діяльність в значній мірі підтримував палкий вболівальник закарпатського футболу, тодішній голова Народної Ради Закарпатської України І.І. Туряниця.

 

• На фотографіях з архіву автора статті (зліва-направо): молодший лейтенант міліції М.М. Михалина, емблема українського спортклубу «Динамо» та голова Народної Ради Закарпатської України І.І. Туряниця у 1945 році

 

Завдяки цим зусиллям команда спортивного клубу «Динамо» Ужгород змогла успішно виступити на перших післявоєнних обласних и республіканських чемпіонатах з футболу. У перший склад «Динамо» увійшли слідуючі футболісти: Бертолон Вейг, Іван Джобак, Йосип Івановчик, Карло Олаг, Йосип Піриді, Іван Пушкарський, Василь Стойкович, Адальберт Товт, Іван Тулейбович, Олександр Фабіан, Василь Фізер та Михайло Михалина. Багато колишніх гравців клубу приєдналися до новоствореної збірної команди Закарпаття, яка виступила у радянській Спартакіаді з футболу у Києві. Збірна Закарпатської області виграла Спартакіаду. Саме з цією командою Михайло Михайлович здобув перший титул, а саме виборов звання чемпіона Спартакіади 1945 року. Через рік став членом команди «Спартак» Ужгород і здобув з нею перемогу у першості УРСР. Ось там тренерський штаб столичного «Динамо» і побачив молодого, працьовитого і харизматичного гравця.

 

У 1948 році Михайло Михалина переходить до київського «Динамо». Вже у перший рік своєї кар’єри стає основним лівим півоборонцем дублюючого складу. Команда виборює звання чемпіона СРСР, а Михайла переводять у основний склад команди. Там він поступово набирає обертів і разом із іншими закарпатцями створює київському клубу нову сторінку в історії, яка далі зробить «Динамо». одним із кращих в історії Радянського Союзу.

 

• На фотографії з архіву автора статті (зліва-направо): Дезидерій Товт, Михайло Коман, Ернест Юст і Михайло Михалина у 1951 році виходять на передові позиції у київському «Динамо»

 

У 1952-му Михалина стає капітаном команди, лауреатом щорічної нагороди «Футболіст року на Україні» і його, разом з Ернестом Юстом включають до Списку 33 найкращих футболістів сезону в СРСР № 2. Кияни в тому ж році здобувають «срібло», повторивши успіх попередників, котрі у 1936-му фінішували другими у прем’єрній першості Союзу. За ці вагомі здобудки усім закарпатським «динамівцям» було присвоєно почесне звання «Майстер спорту СРСР».

 

• Фотографія з архіву автора статті: Київське «Динамо» – срібний призер чемпіонату СРСР з футболу 1952 р.

 

Це все дало міцний поштовх розвитку динамівського і взагалі усього українського футболу. З київською командою почали рахуватися і гравців почали викликати до різних збірних команд. Так Михайло Михалина, Ернест Юст, Тиберій Попович та Михайло Коман стали першими закарпатцями у складі збірної команди УРСР та другої збірної СРСР. Кияни успішно зарекомендували себе, коли у 1952-1953 рр. вдало провели цілий ряд матчів за кордоном з одноклубниками із колишніх соціалістичних країн, а 6 вересня 1953 р. в Києві на республіканському стадіоні імені Хрущова на 13:1 розгромили індійську команду «Клуб Східна Бенгалія» (Калькутта).

 

У липні 1954 р. «Динамо» на тому ж стадіоні здобуло перемогу над збірною Норвегії (5:2), у серпні — здолали національну команду Болгарії (1:0), а у вересні, в Будапешті у складі другої збірної СРСР на 3:0 перемогли другу збірну Угорщини – одну з найсильніших національних команд світу першої половини п'ятдесятих років минулого століття.

 

• Друга збірна СРСР з футболу перед матчем із другою збірною Угорщини. 1954 рік (На фотографії з архіву автора статті: перший зліва Т.Попович, другий - М.Михалина)

 

Після цього на команду чекав перший в її історії гучний успіх - Кубок СРСР. На шляху до фіналу кияни здолали вільнюський «Спартак» (4:2), московський «Спартак» (3:1) і ЦДКА (3:1 у додатковий час), а також ленінградський «Зеніт» (1:0 у додатковий час). У фіналі кубка на московському стадіоні «Динамо», киянам протистояв єреванський «Спартак». Матч проходив при сильній зливі та тумані, проте всеодно кияни змогли здолати опонентів і здобути цю надважливу перемогу:

• Фінал

«ДИНАМО» Київ – «Спартак» Єреван – 2:1 (1:0)

20 жовтня 1954. Москва. Стадіон «Динамо». 65 000 глядачів.

Голи: 1:0 Терентьєв (35), 1:1 Меркулов (50), 2:1 Коман (70).

«Динамо»: Макаров, Ларіонов, Голубєв, Попович, Кольцов, Михалина, Богданович, Терентьєв (Віньковатов, 70), Зазроєв, Коман, Фомін.

«Спартак»: Затикян, Папоян, Поладян, Семерджян, Асатрян, Е.Варданян, Караджян, К.Варданян (Дургарян), Кегеян, Меркулов, Абрамян.

Арбітр – Латишев (Москва).

 

Масовість радянського спорту в футбольних кубкових розіграшах у 1954 році втілювалася наочно – кількість бажаючих посперечатися за кришталевий трофей сягнула 16 649. Ну а що ж зробило саме команду «Динамо» володаркою почесного призу? Про київську команду уже в той час прийнято було говорити як про сильний, досвідчений і технічний колектив. Вона багато разів підтверджувала цю думку в якості небезпечного суперника найсильніших команд країни. Свій високий клас, вишкіл і тренованість кияни показали в кожному матчі кубкового турніру. У хід ішло все: і невичерпна винахідливість Зазроєва, й дивовижна любов до футболу Голубєва, і чудова старанність Віньковатова, і спортивна кмітливість Комана, й агресивність Фоміна, і спокій Макарова, й висока техніка Терентьєва, і швидкість Грамматікопуло, і чіпкість Поповича, вміння й завзяття Юста, Богдановича, Ларіонова і Кольцова, а також ігрова дисципліна і працьовитість Михалини – словом, усе найкраще, чим володів кожен футболіст, і чим він міг збагатити, зміцнити потужність колективу. Команда виходила на кубкові зустрічі, спаяна справжньою дружбою, озброєна нестримною волею до перемоги. В цьому й був «секрет» її блискучого шляху до здобуття Кубка.

 

• На фотографії з архіву автора статті стоять (зліва-направо): закарпатці Ернест Юст, Михайло Коман, Михайло Михалина, Тиберій Попович та інші футболісти київського «Динамо» з Кубком СРСР з футболу 1954 р.

 

Динамівці завезли дорогоцінну чашу додому і миттєво вирушили із візитом на Захід, до сусідньої Польщі, на три товариські матчі. Вони закінчилися із перемінним успіхом: один раз святкували поляки (0:5), один поєдинок закінчився внічию (1:1), і одну перемогу здобули кияни (5:3).

 

Після успішного завершення сезону Михайлу Михайловичу Михалині було присвоєно найпочесніше спортивне звання Радянського Союзу - Заслужений майстер спорту. Таким чином, він став одним з перших заслужених майстрів спорту київського «Динамо» та першим спортсменом Закарпаття і Західної України, якого удостоїли цим спортивним титулом (14 лютого 1955 р. - знак №990).

 

За період у київському «Динамо» зіграв 108 матчів та забив 4 голи. Завершувати кар’єру приїхав до Ужгорода у якості граючого тренера. За «Спартак» він зіграв ще 16 матчів та забив у них стільки ж скільки за «Динамо».

• На фотографії з архіву автора статті: один з найкращих лівих хавбеків СРСР першої половини 1950-х змс М.М. Михалина в атаці (1955)

 

Після завершення Великого футболу закінчив Київський інститут фізичної культури та розпочав тренерську кар'єру.

У 1956-1961,1963-1968 і 1974-1975 рр. - старший тренер «Спартака», «Верховини» та «Говерли» (Ужгород), у 1969-1971 рр.- старший тренер «Буковини» (Чернівці) і «Спартака» (Івано-Франківськ). Протягом 1972–1974 років працював головним тренером Відділення футболу закарпатського обласного спорткомітету, був головним тренером Чопського відділення футболу спортивної спілки «Спартак» (1976–1978, 1983–1990), а також одним з тренерів Іршавської футбольної школи (1979–1982). 1977-1983 і 1991-1995 рр. - Голова Федерації футболу Закарпатської області.

 

В ужгородському «Спартаку», «Верховині» і «Говерлі» був старшим тренером цілого ряду майбутніх прославлених футболістів країни, які продовжили свою кар’єру в «Динамо» (Київ) та інших елітних радянських клубах, а саме: Йожеф Сабо, Василь Турянчик, Андрій Гаваші, Іван Диковець, Іштван Секеч, Стефан Решко, Федір Медвідь, Степан Варга, Томаш Пфайфер та ін.

• На фотографії з архіву автора статті: футбольна команда «Спартак» Ужгород на весняних зборах у Карпатах у 1959 році (старший тренер команди змс М.М. Михалина у стоячому рядку четвертий зліва)

 

З нагоди 90-ліття створення київського клубу Українська Прем'єр-Ліга у 2017 році розробила та оголосила список 100 найвидатніших зірок київського «Динамо» за всю історію існування, до якого, разом із колишніми партнерами по команді Михайлом Команом і Єрнестом Юстом, включено і Михайла Михалину, а також їх вихованців – заслужених майстрів спорту Йожефа Сабо, Василя Турянчика, Стефана Решко та майстра спорту міжнародного класу Федіра Медвідя. Всі вони увійшли і до символічної збірної Закарпаття усіх часів.

 

Помер М.М. Михалина в Ужгороді 30 серпня 1998 року. На Закарпатті створений пам’ятний футбольний турнір на честь видатного футболіста (у цьому році відбудеться 28-31 березня на базі спорткомплексу "Зінедін")

 

Автор статті - син заслуженого майстра спорту СРСР М.М. Михалини - Ласло Михалина.