Mukachevo.net поспілкувався з 22-річним нападником з Мукачева, який кілька років тому раптово для багатьох "засяяв" у першості Закарпаття, а тепер шукає себе на вищому рівні.

Останні 5 місяців Анатолій Нурієв грав за "Сталь" з Кам'янського, але не зміг закріпитися в основі. Про всі ці пошуки та нові амбіції футболіст розповів у відвертій розмові.

— Зі скількох років ти граєш у футбол?

— Займаюся футболом з 7 років. Починав у команді "Соколята", тренер Омелян Михайлович Мешко. У 10 років сталося так, що я ледь не закінчив з футболом: на якийсь момент мені стало нецікаво, — і я захотів піти. Пам'ятаю, за мною до школи приходив тренер і казав, аби я повернувся. Усе завершилося тим, що мій батько провів зі мною виховну бесіду — і я повернувся (посміхається).

— Твій батько теж грав у футбол?

— Тато не грав у футбол професійно, але він його дуже любить. На аматорському рівні грав в Мукачеві за "Точприлад".

— Ти повернувся у "Соколята". Що було далі?

— Потім я грав у футбольному клубі "Паланок". Тренерами були Олександр Хаустов та Володимир Ковач. У 13 років я перейшов до ФК "Мукачево". Пограв там півроку і одразу поїхав на перегляд у Володимир-Волинський. Мене взяли. Там також грав десь півроку, а потім через проблеми зі спиною мені довелося призупинити гру. Після повернення до рідного міста, повернувся в ФК "Мукачево". Тут була якраз перша ліга ДЮФЛ.

Після 17 років я пішов у U-19 до "Говерли". Коли я прийшов у "Говерлу" тренерами були Валентин Слюсар і Мирослав Бундаш. Спочатку все складалося дуже добре, за U-19 я міг грати 2 роки, але вийшло так, що я рік відіграв, а потім отримав травму. Було доволі складно. Після цього я грав на область за "Мукачево", але з певних причин довелося перейти у "Середнє". Тут я тренувався і грав півтора року. Тренером був Вадим Дьордь, потім
прийшов Василь Варга. Саме тут я і розкрився як гравець і нападник.

Після Середнього я був на перегляді у Вересі. Мене брали, але тренувався я би з першою командою, а грав би за дубль. Мене трохи не влаштували умови - і тому я вирішив залишитися та пограти ще в Закарпатті.

Минулої зими поїхав в "Сталь", був з ними на зборах в Туреччині. У підсумку — мене взяли і я підписав з ними
контракт. Але, як бачите, трохи не склалося, - і тому зараз я вільний агент.

— На якій позиції ти починав грати? Чи грав завжди лише в нападі?

— Я завжди грав як нападник. Можу бути нападником або грати під нападником, хоча зараз загалом можу зіграти на будь-якій позиції. В "Мукачеві" одного разу грав центрального захисника, але по-справжньому зручно мені саме працювати в нападі.

— Яка твоя найсильніша характеристика?

— Напевно моя найбільше перевага — це те, що в мене є гольове чуття. Знаю, на якій позиції потрібно опинитися, коли летить м'яч. Я не швидкий гравець, але я маю непоганий удар, можу обіграти технічно, добре граю в пас.

— Ти кажеш, що розкрився в "Середньому", але, здається, що ти і до цього непогано забивав?

— Так, я був кращим бомбардиром у "Мукачеві", але на чемпіонаті області — ні. В "Середньому" так сталося, що я став кращим бомбардиром і міг стати кращим гравцем області, але в нас було порівну голосів зі Владиславом Микуляком із "Миная". У голосуванні у нього було 4 перших місця і 2 других і одне 3-є, а в мене - 2 перших, 4 других і, здається, 2 третіх — тому він переміг.

— Розкажи про гру у Прем'єр-Лізі. Наскільки велика різниця між грою там і, скажімо, на чемпіонатах області?

— Звісно, чемпіонат області та вища ліга — це дві абсолютно різні речі. Головне у тому, що всі набагато швидше думають і вже є сформованими футболістами, тактично грамотними. Коли я прийшов з області туди, то зрозумів, що не вмію грати у футбол. Взагалі перші 2 місяці потрібні були для того, аби адаптуватися, все навколо нове, цікаве. Тільки через кілька місяці я почав виконувати якісь тренерський установки.     

— Мало хто з футболістів, на жаль, виїжджає за межі області, але ситуація така, що, якщо ти хочеш професійно грати, то ти мусиш їхати до столиці або інших великих міст. Що тебе мотивує на цьому шляху? 

— В мене є цілі, які я поставив перед собою. Я 15 років граю у футбол — і мені хотілося б іти цим шляхом і надалі. Це мій вибір.

— Розкажи трохи про свій день, розпорядок та режим.

— Встаю близько восьмої ранку, іду в спортзал, ввечері маю тренування з футболу. Так кожного дня. Коли не граю у футбол, то можу пограти в теніс.

Інколи в мене бувають проблеми з зайвою вагою, тому мушу постійно тренуватися. До прикладу, у "Сталі" були настільки слабенькі тренування, що з часом я просто починав набирати вагу. Тренер не дозволяв допрацьовувати. Коли ж я в Мукачеві тренувався, то завжди віддавав себе на повну на всіх тренуваннях, а отже і міг їсти все, що завгодно. У "Сталі" була дієтична їжа, легкі тренування, все відбувалося в лісі - одним словом я відчував себе там як у санаторії. Хоча інтелектуально та морального добре розвивався, адже усі футболісти навколо думали значно швидше і відповідно я разом з ним. А ось у фізичному сенсі я дуже слабшав.

А так, загалом, намагаюся лягати спати не пізно, не вживаю алкоголю. Хіба інколи можу випити трохи вина.

— Серед закарпатських спортсменів зараз популярно їздити грати за кордон за іноземні клуби. Чи маєш такий досвід і які плани в цьому напрямку?

— Я грав один раз за команду у Ніредьгазі. Це, звісно, хороший досвід, але насправді це дуже складно. На тренувальному процесі все добре, але коли була вирішальна гра, були певні труднощі — саме з командою. Вони якось дуже погано себе поводили, навмисне віддавали пас в коліна… Їм не подобається, що до них приходять грати українці чи якісь інші іноземці. Але знову ж таки, це тільки моє відчуття. Також один раз грав у Словаччині — десь 3 роки тому в 3-й лізі. Вирішальний матч не грав, лише потренувався.

Зараз же маю пропозицію грати на постійній основі в команді за кордоном. Розглядаю цей варіант, але поки не готовий розповісти, що це за команда і не знаю яким буде рішення.

Є варіант залишитися і на Закарпатті. Пропонують досить хороші умови, але все ж хочеться спробувати і щось інше, адже є великий ризик, що якщо не спробую, то потім буду собі дорікати через те, що не скористався шансом. Мені 22 роки і на Закарпатті мене нічого особливо не тримає, хіба те, що тут є мої батьки. Але повернутися я завжди встигну, тому вважаю, що потрібно пробувати.

За кордоном зовсім все інакше, ти в іншій країні, вчиш іншу мову, тобто зовсім інший розвиток — навіть у суто людському плані.

— Ти перерахував дуже багатьох тренерів, з якими працював. Кому з них найбільше вдячний або хто з них дав тобі щось особливе?

— Дуже багато мені дав тренер Олександр Хаустов. Багато чому мене навчив Омелян Михайлович — із самого дитинства дисципліна, це загартувало. У Володимирі-Волинському був хороший тренер Віктор Мунтян. Але коли ти ще дитина або юнак, ти не так розумієш, що саме ти береш від конкретного тренера. Слюсар і Бундаш дали мені технічну усвідомленість та непогано основу у тактиці. Два роки тому я навіть тренував дітей у Мукачеві і використовував дуже багато знань, які вони мені дали, ще коли я був у U-19 "Говерли". Василь Варга дав мені можливість відчути себе лідером. Це відчуття має бути у кожного футболіста, воно розкриває та надихає.

— Чим ти захоплюєшся окрім футболу?

— Почитати люблю, подобається, до прикладу, як пише Ден Браун. Граю у всі види спорту. Часом з батьком у теніс, підтримую його фізичну форму. З друзями спілкуюся, ну, і звісно, ніхто ж не відміняв дівчат (посміхається)

— Як батьки ставляться до того, що ти граєш у футбол і що ти обрав це своєю професією?

— Батько мені завжди казав, що якщо я до 17 років не за граю у футбол, то треба закінчувати з цим і обирати іншу професію. Але, якщо чесно, то тато і мама — найбільша моя підтримка. Батьки вірять у те, що я щось можу, що я на щось здатний. Насправді це дуже приємно. Хоча, до речі, батько все ж змусив мене піти вчитися університет і цього року я закінчив УжНУ за спеціальністю "геодезія". Поки мені важко уявити, де я зможу застосувати цей диплом і знання, але можливо десь згодиться (посміхається)

— Багато закарпатських футболістів, які грають за межами області, саме з Мукачева. Чи спілкуєшся ти з кимось із них, можливо вони щось радять?

— Так, звичайно, я спілкуюся Юрієм Габовдою, Василем Кобіним. Вася мені допоміг із "Вересом" — домовився про перегляд. Погано, що Закарпаття немає команди, але зрештою є проблема і з футболістами, які би могли грати за 2-у лігу. Точніше футболісти є, але вони розкидані по маленьких командах по всій області. Було би непогано, якби кожна команда з області дала по 1-2 гравцях, скажімо, до "Минаю" і таким чином зібралася би хороша команда.

Зараз складна ситуація для молодих футболістів. От тобі 17 років, ти закінчуєш грати в юнацький лізі, а що тобі робити далі? Коли була "Говерла", все було зрозуміло, а зараз що робити хлопцям? Їхати до Словаччини грати в 3-ій лізі, в якій вони нікому не потрібні?

— З ким з футболістів тобі було найкомфортіше грати?      

— Напевно, найкомфортніше мені було грати з Олександром Бако. Він зараз грає в "Середньому". В дитинстві — з Анатолієм Лукащуком, він переїхав до Польщі, у футбол грає в 3-й або в 4-ій лізі. У "Мукачеві" — з Михайлом Труханом.

— Які цілі ставиш перед собою до 25 років?

— До 25 років я хотів би закріпитися за якусь основну команду, можна в Прем'єр-Лізі України. А далі - як складеться. Хочеться стабільно виходити в основі. Якщо ж до 25 років цього не вдасться реалізувати, тоді доведеться думати про план В, за яким футбол залишиться лише хобі.

— У більшості футболістів є кумири. Принаймні кумири дитинства. Хто таким був для тебе?

— Мені завжди подобалося в дитинстві як грає Роналдіньо та Етео. А з часом — Вейн Руні. Зараз кумирів вже немає, я просто дивлюся як грають конкретні футболісти та роблю висновки.

Джерело