Головна » Усі публікації » Інтерв'ю » Анатолій Нурієв: "В Україні інтенсивніший чемпіонат, в Азербайджані акцент робиться на техніку"
21:26
Анатолій Нурієв: "В Україні інтенсивніший чемпіонат, в Азербайджані акцент робиться на техніку"
Ексклюзивне інтерв'ю з атакуючим півзахисником збірної Азербайджану, який народився, виріс та відбувся як футболіст в Україні.

Анатолій Нурієв: Анатолій Нурієв народився у Мукачеві. Футбольну кар'єру розпочинав на Закарпатті, хоча в УПЛ дебютував у складі кам'янської Сталі. І все-таки ім'я собі талановитий півзахисник зробив у Минаї. Там його помітили футбольні функціонери з історичної батьківщини.

24 березня минулого року Нурієв дебютував у складі національної збірної Азербайджану, за яку на сьогодні 26-річний гравець провів уже 11 поєдинків, а у квітні 2022-го спробував свої сили у місцевому чемпіонаті. Перед початком нового сезону екс-футболіст Колоса підписав трирічний контракт із Сабахом.

- Анатолію, як ви потрапили до чемпіонату Азербайджану?

- Щоб мати ігрову практику та продовжувати викликатися до збірної, у квітні на правах оренди перейшов із Колосу до Сумгаїта. На той момент інших пропозицій не було, а без ігрової практики до збірної мене ніхто не викликав би.

Мене викликали і на березневий збір, але на той момент я не хотів залишати сім'ю. Насамперед, думав про безпеку дівчини та батьків, які залишалися в Україні. Коли переконався, що на Закарпатті більш-менш спокійно зайнявся пошуком клубу.

- Як позначився вимушений ігровий простій на ваших фізичних кондиціях?

- Вдома намагався підтримувати форму на штучному полі, але був далеким від оптимальних кондицій. Надолужував втрачене вже в Азербайджані. Зіграв п'ять ігор (1 гол, 1 передача).

- Як виник варіант із Сабахом?

- Вони мене запрошували ще до мого переходу в Сумгаїт, але підписали Кащука з Шахтаря і Ранжела з Ворскли. Оскільки за новою поправкою ФІФА один клуб може орендувати не більше двох гравців з УПЛ, то для мене місця вже не знайшлося.

Сабах не міг мене заявити, але запропонував із ним тренуватися. Я ж хотів грати, тож опинився в іншому клубі.

- Ваша оренда в Сумгаїті добігла кінця. Які деталі угоди із Сабахом?

- Я перейшов до клубу на правах вільного агента. Ми підписали повноцінний контракт на три роки. Наразі триває підготовка до нового сезону. Поки що тренуємося у себе на базі, а 17 липня полетимо на збори до Болгарії.

- Як ви оціните рівень чемпіонату Азербайджану?

- Якщо порівнювати з УПЛ, то в Україні інтенсивніший чемпіонат. Тут акцент робиться на техніку, практично всі команди люблять більше грати з м'ячем.

- Які цілі стоять перед вашою новою командою у майбутньому сезоні?

- З керівництвом ми ще не спілкувалися, але, гадаю, основна мета – потрапляння до єврокубків.

- Нинішній склад Сабаха здатний виконати це завдання?

– Так, у нас хороша команда. Крім мене, підписали контракти ще з трьома футболістами (нападник Давіт Волкові із Зірі, вінгер Намік Аласгаров із Бурсаспора та захисник Теллур Муталлімов із Сумгайита).

Сабах і минулого сезону був близький до того, щоб потрапити до єврокубків – мало не пощастило. Саме в грі з нами втратили важливі очки.



- Тож вас і забрали у Сабах, щоб у майбутньому не заважали?

- Головне, щоб тепер не заважав [сміється].

- Якби не повномасштабна війна в Україні, чи ви покинули б УПЛ?

- Щиро кажучи, не знаю. Як мінімум, ще на півроку я планував залишитись у Колосі. Я така людина, яка не любить сидіти, а хоче весь час грати у футбол. У Колосі з ігровою практикою не складалося (13 ігор, 1 гол, 1 передача).

В основному виходив на заміну, тільки під кінець першої частини сезону почав потрапляти до стартового складу. Якби ще півроку в такому темпі, то я почав би шукати якісь інші варіанти. Сидіти на лавці або виходити на 10-15 хвилин це не справа.

- У квітні варіант із Сумгаїтом був єдиним, а минулого літа, крім Колоса, вами хтось цікавився?

– Пропозиції були. Найконкретніше – від Колоса. Знову ж таки, звали до Азербайджану. Також ходили розмови щодо Зорі. За півроку до закінчення контракту з Минаєм мною цікавилась Десна.

- Свій єдиний гол за Колос ви забили саме Минаю. Що відчуває футболіст, який вражає ворота своєї колишньої команди?

- Двояке почуття. І радісно, і сумно водночас. Все-таки в Минаї я провів аж три роки. Мене там все влаштовувало, але треба було зростати та розвиватися у професійному плані, виходити із зони комфорту.

У Минаї я був одним із лідерів, а в Колосі треба було доводити свою спроможність. Новий виклик завжди йде на користь футболісту, навіть якщо все складається не так, як хотілося.

- Якщо ви коли-небудь заб'єте гол у ворота українського клубу чи збірної України, святкуватимете цю подію?

- Якщо заб'ю команді УПЛ, звичайно, святкуватиму, якщо це буде не Минай і не Колос. Щодо збірної України, навіть не знаю. Напевно, теж святкуватиму [сміється].

– Ви народилися і майже все життя провели в Україні, але граєте за національну збірну Азербайджану. Ким ви себе більше вважаєте – українцем чи азербайджанцем?

- Важке питання. Не хочу нікого образити. Звичайно, мені ближча Україна. У цьому немає нічого дивного, адже я там народився та прожив 25 років.

Я вдячний Азербайджану за можливість виступати на міжнародній арені. Навряд чи знайдеться футболіст, котрий про це не мріє. Мій дідусь був азербайджанцем, тож цілком логічно, що я виступаю за національну збірну цієї країни.

– Як проходила натуралізація? Чи багато часу зайняло оформлення документів?

– Не скажу, що дуже багато. На позаминулих зимових зборах з Минаєм до мене приїхали представники збірної, з якими ми раніше спілкувалися телефоном. Ще раз обговорили таку можливість, і вже наприкінці березня я провів першу гру за Азербайджан.

- Рустам Ахмедзаде теж народився в Україні, теж грав у Минаї і тепер теж виступає у чемпіонаті Азербайджану та грає за збірну. Ви з ним підтримуєте стосунки?

- Спілкуємося, звісно. Я почав грати за збірну трохи раніше, він трохи пізніше. Ми з Рустамом не перші, хто вибрав такий шлях. Ще раніше той самий маршрут обрав Паша Пашаєв, який також народився і більшу частину життя провів в Україні.

- Для українців азербайджанська мова досить складна. Вам вона підкорилась?

- Поки ні. Потроху вивчатиму. Не скажу, що це самоціль, але намагатимуся. Все-таки контракт на три роки. У збірній та в клубі спілкуюся російською, хоча її знають далеко не всі. Українською, на жаль, теж ніхто не говорить.




- Де зараз ваші батьки?

- Вони, як і раніше, на Закарпатті.

- Якою була ваша реакція на події 24 лютого?

– Обурення, яке навіть не можна описати словами. Страх, що діється. Коли в людях не залишилося жодної краплі людяності, це страшно. Ворогу не забажаєш того, що діється в Україні. Це не нормально. Те, що відбувається, неможливо було уявити. Навіть зараз говорю про це, а в самого на очах виступають сльози.

- Як у Азербайджані ставляться до російсько-українського конфлікту?

– Усі підтримують Україну. Спершу люди виходили на мітинги, а зараз, як і у всій Європі, емоції стихли. Згодом розмов про це поменшало. Люди всюди почали звикати до війни. Це стає нормою для всіх, але тільки не для тих, хто народився та виріс в Україні.

- З хлопцями з Минаю підтримуєте зв'язок?

- Тих, з ким я добре спілкувався, у команді майже не лишилося. Хіба що Олег Вишневський та Льоша Хахльов.

- Як ви ставитеся до того, що новий сезон УПЛ проходитиме в Україні?

- Хочеться вірити, що організатори турніру розуміють, що вони роблять – усі ризики та відповідальність. Хоч як би там було, футболістам треба грати. Має бути якийсь розвиток, не може все зупинитися. Якщо все зупиниться, країни не буде.

Футбол – така сама робота, як будь-яка інша. У містах, де більш-менш спокійно люди продовжують виходити на роботу, щоб економіка України продовжила жити.

Зрозуміло, що дуже багато питань до організації матчів, дій під час повітряної тривоги тощо. З іншого боку, проведення чемпіонату за кордоном наш народ, на мою думку, не сприйняв би. Здорові мужики під час війни виїжджають із країни.

- Чи дивилися червневі ігри збірної України?

- Звісно. Якщо брати гру з Уельсом, то забракло призначеного пенальті за фол проти Ярмоленка. Була б зовсім інша гра. Суперник забив, можна сказати, поганий гол, після чого зосередився на тому, щоб не дати нічого створити біля своїх воріт.

Пропускати першим та розкривати щільну оборону у такому важливому матчі дуже важко. На такому високому рівні команди вміють оборонятися. Загалом Україна заслуговувала на путівку на чемпіонат світу. Команда росте. Можна сказати, що з'явилися два рівноцінні склади. Хоч би хто вийшов, ігровий малюнок не змінюється. Це великий плюс.

- Від'їзд легіонерів дуже вплине на результати українських команд у єврокубках?

- Якщо брати Шахтар, то гірше, ніж минулого року, коли вони посіли четверте місце у групі із Шерифом, виступити не вдасться. До того ж у Шахтаря гарна молодь. Усі пам'ятають виїзну перемогу над Реалом у Лізі чемпіонів у розпал пандемії, коли майже весь склад «гірників» складався з молодих футболістів.

Не можу сказати, що вони зможуть вийти із групи, але провального виступу чекати точно не варто. До того ж, наскільки я розумію, деякі бразильці на кшталт Додо та Ісмаїлі таки залишаться.

Ворсклі вдалося уникнути серйозних кадрових втрат. Той самий Ранжел поїхав із командою на збори. Більше того, полтавський клуб може посилитись Фаворовим. Скрипник теж серйозне посилення. Його Зоря показувала якісну гру.

- Зі Скрипником зрозуміло, а перехід Йовичевіча в Шахтар вас здивував?

- Ледь ледь. Думав, він залишиться у Дніпрі-1, але, мабуть, бажання дебютувати у Лізі чемпіонів виявилося надто велике. Гарний тренер. Його Дніпро-1 грав у класний футбол.

– Хто фаворит наступного чемпіонату України?

– Динамо.

- Хто боротиметься за друге місце?

- Шахтар змагатиметься і за чемпіонство, але іншим командам грати з ним буде легше, ніж раніше. Перспективи Дніпра-1 залежатимуть від того, чи вдасться зберегти Довбика. Це їхній ключовий гравець.

Нині всі команди підрівнялися. За високі місця можуть боротися і Колос, Ворскла, Зоря, Кривбас, і Чорноморець. Буде більш рівний та цікавий чемпіонат.
 
Категорія: Інтерв'ю | Переглядів: 468 | Додав: lobda | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
الاسم *:
Email *:
كود *: