14:33 Чурко: "Сподіваюся в майбутньому перебратися в Європу" | |
|
Ужгородець В'ячеслав Чурко розповів про свої перші кроки у футболі, про юність в "Шахтар".
 Ужгородець В'ячеслав Чурко розповів про свої перші кроки у футболі, про юність в "Шахтар", оренді в "Говерлу" та "Іллічівець", а також, про майбутні плани та продовження кар'єри в Харкові.- Розкажіть, як починалися перші кроки у футболі для В'ячеслава Чурко. - Зараз складно пригадати вже хто мені прищепив любов до цього спорту. Я почав займатися футболом з семи років. Це було в другому класі, до нас у школу прийшов звичайний тренер і влаштував перегляд дітей. Якщо мене не підводить пам'ять, то відібрав він близько п'яти чоловік. Я потрапив до їх числа. Приїхав, розпочалися тренування і мені сподобалося. З того дня щодня почав грати у футбол, то у дворі, то в школі, то ще десь. Футбол став моїм всім. До цього ходив на секцію з бальних танців, карате, але зрозумів, що це все було не моє. - Хтось із родини любить футбол? - Так звичайно. У мене багато в сім'ї займалися футболом. Дідусь приблизно сім років, батько - років три і брат тата теж займався близько десяти років. Всі любили цей вид спорту, але, на жаль, якихось особливих висот вони не досягли. - Що можете розповісти про свого першого тренера? - Він зробив мій футбольний характер. Його заслуга в тому, що я став таким футболістом дуже велика. З семи років до тринадцяти я займався в Ужгороді. Тренер у нас був Володимир Мухлинін. Він встиг пограти у свій час на хорошому рівні в одному з київських клубів. Наша команда була згуртованою і завжди йшла тільки до перемог. Коли ми починали грати на Україні багато хто з хлопців засвітилися і, через півроку, одинадцять чоловік розійшлися по хорошим клубам: "Карпати", "Шахтар", "Динамо" і т.д. Інша ж частина пішла в більш слабкі спортивні школи. Наша команда завжди старанно трудилася над відпрацюванням техніки і це приносило свій результат. - Чим на поле Ви відрізнялися від інших юних футболістів? - Чесно кажучи, навіть не знаю. З перших ігор в мене було шалене бажання грати. Цей фактор мабуть і послужив тим, що я був капітаном з семи років і до тринадцяти. Досить ймовірно, мені вдавалося щось краще ніж іншим. Хоча, якщо згадати, то для тренера ми були всі однакові, не було улюбленців. - Потім Ви змінили місто і перебралися до Донецька. На скільки складно було юному футболісту перебратися в інше місто? Чи сильно нудьгували за рідними? - У дитинстві я був розгільдяєм - то речі не зберу, то не складу їх чи не помию. Постійно брудний був. Навіть мама переживала і говорила: "Ну як же ти там будеш один? Якщо тут хоч я є. Могла з тобою удома якось впоратись - прання вся завантажене твоїми речами.". Я був не готовий до подібного життя, але мені цього шалено хотілося. Мене запросили на перегляд в "Шахтар". Я приїхав, пробув три дні і мені сказали: "Ми готові тебе взяти, тільки якщо ти дійсно цього хочеш. Будеш у нас проходити по всіх документах і т.д.". Потім я переговорив з батьками - тато дав мені ясно зрозуміти, що ось він - мій шанс. І якщо я хочу їхати, то це має бути тільки мій вибір. "Твоє життя - твоє рішення", - сказав батько. У моєму житті ніколи не було такого, що б мене насильно хтось тягнув на тренування, наставляв на гру. Завжди я сам приймав рішення, тобто, у мене завжди було право вибору. У підсумку прийняв рішення поїхати. Цей переїзд давався мені вкрай важко. Прибувши в Донецьк, в перший час мені було дуже складно психологічно. Я раз двадцять збирав речі, розбирав. Постійно хотів виїхати. Але з часом, я влився в колектив, роззнайомився з хлопцями і якось все встало на свої місця. - З ким із команди знайшли спільну мову і досі підтримуєте контакти? - З тієї команди, до якої я прийшов у тринадцять років зараз в Прем'єр-Лізі грають Руслан Малиновський, Микита Шевченко, Іван Чуйка ... Дуже багато хлопців, з якими я грав в юному віці, виступають зараз на серйозному рівні. - Перескочимо в більш зрілий період Вашої кар'єри. Оренда в ужгородську "Говерлу", що можете розповісти про неї і часу в рідному місті? - Зараз я перебуваю в "Металісті", де знову зустрівся з тренером, який мене тоді прийняв в "Говерлу". За півроку до підписання контракту з ужгородською командою, я поїхав на збори разом з дублем "Шахтаря" до Туреччини. Там на мене вийшли представники "Говерли" і захотіли влаштувати мені перегляд, але я їм не підійшов. Сказали, що я ще сируватий і рано мені у великий футбол - можуть затоптати мене. Загалом сиди вдома. Однак, через півроку Севідов запросив мене в команду. Сказав: "Давай приїжджай, все у тебе вийде". Приїхав в Ужгород, підписав контракт і тут травма. Мені зламали малу гомілкову кістку. Не встиг приїхати в новий клуб, як пропустив три місяці через травму, яку отримав у матчі молодіжної збірної проти турецької національної команди. У підсумку, ледве живий після Нового Року, на зборах почав тренуватися. Для мене цей перехід з дубля в Прем'єр-Лігу дався вкрай важко. Адже до того моменту як я відновився, вже була в більшій мірі інша команда. Якщо об'єктивно оцінити мене на першому етапі тих зборів, я виглядав, відверто кажучи, дуже слабо. Не пам'ятаю, що тренер думав з цього приводу, але якщо навіть я розумів, що виглядаю погано, то тут не варто й гадати про думки наставника. Однак, поступово почав набирати форму по ходу зборів. Десь 10 хвилин мені виділили пограти, десь 15 хвилин, десь 30 і таким чином до кінця чемпіонату мені вдалося набрати хорошу форму. Прийшло розуміння гри в Прем'єр-лізі. Чесно кажучи, як для початку це був дуже складний крок, але абсолютно вірний. Таким чином я і освоївся у Вищій Українській Лізі. - Далі слідувала чергова зміна клубу. "Іллічівець" і Микола Павлов. На скільки складно дався Вам цей період? - Мені сподобалося те, що коли мені запропонували перейти в «Іллічівець», то сам Микола Петрович зателефонував і сказав: "Я хочу тебе бачити у своїй команді". Це було дуже приємно, що таку ініціативу і зацікавленість виявили до мене. Поїхав, пішли тренування, почав знайомитися з футболістами, які грали в команді. Як виявилося з багатьма був знайомий, адже там були хлопці, яких я знав ще по грі за "Шахтар". Приїхав немов додому. Хоча легким цей період я б не назвав. Мені і тут далося все не просто. На зборах пройшло все добре. Потім перші матчі за команду: гра з "Дніпром", було дуже складною, потім "Металіст", ще пара турів, а потім все. Я побачив, що поки не дотягую до потрібного рівня. Мені вдавалося грати один тайм добре, інший - погано. Павлов розумів, що не вистачає стабільності в команді і почав підшукувати інші варіанти. Мене перевели в дубль, я відіграв там кілька матчів і через три місяці наставник почав мені все більше і більше довіряти в матчах за основний склад. А там я вже й набратися, і стабільність з'явилася, загалом став добре виглядати - заграв. - Як вам працювалося під керівництвом Павлова? Чим виділявся цей тренер? - Для нього завжди в першу чергу була дисципліна. Тобто, футболіст повинен бути після десяти-одинадцяти годин вечора вдома або на базі. З цим у нього було дуже строго. Ніяких вечірніх закладів футболіст собі дозволити не міг. Багато молодих гравців хочуть погуляти, розслабитися, ясна ж справа. Не маю на увазі алкоголь чи сигарети, я говорю про те, що б просто провести якийсь вечір. Він це не особливо дозволяв. Мені запам'ятався постійний біг, тиск - йому вдавалося тримати футболістів в постійній напрузі. Кожен в команді його боявся. Для тренерів вкрай складно домогтися такого результату, що б кожен футболіст його побоювався, але Микола Петрович зміг цього досягти. Дуже багато було різних штрафів за порушення порядку. Загалом, ось такий ось тренер. - На скільки складно тест Купера вам давався? - Я до цього його бігав. Коли в мене був перший тренер, він теж любив давати цей тест. Фізично я був підготовлений до цих тестів нормально, всі задатки були. Мені вдавалося постійно входити в трійку кращих. Для мене він не був чимось надважким. Хоча один тест для мене був вкрай складним - це п'ять по триста. Коли ти біжиш по біговій доріжці триста метрів на потужній швидкості і так п'ять підходів. На третій раз у тебе вже починає зводити ноги, на четвертий ти вже думаєш, що все ніби .. Приплили ... Бувало й таке, що після цього завдання я міг півгодини сидіти і не приходити в себе. Вже вся команда сіла в автобус, а я не міг дійти до нього. Подібних почуттів я не відчував ніколи. Якщо доктор ходив з електрошокером, то про що тут говорити. А ще була стежка в Ялті, після якої нас просто рвало. - От саме про "Царську стежку" і хотілося поставити наступне питання. Розкажи, які труднощі були в її подоланні? - Чесно кажучи, мені було бігати "Царську стежку" не сильно важко. Там були десь гірки, десь доводилося підніматися, але це все терпимо. Але коли ти біжиш стежку з мед-болом, який важить п'ять кілограмів. На одну пару один такий м'яч. Хвилину ти біжиш з ним, іншу хвилину напарник і так весь шлях. Ось це дійсно вкрай важко. Спина сідає, ноги сідають, а в думках тільки одне бажання - якомога швидше досягти фінішної прямої. - Повернімося до футболу. Торік Вас вибила з колії травма. Наскільки це стало серйозним випробуванням? - Після цієї травми я взагалі думав, що можу закінчити з футболом. Мене вже думки відвідували взагалі про інше. Просто не знав що робити і куди подітися. Я в Маріуполі місяць лікувався, мені кололи уколи, обстежили і ніхто не міг зрозуміти в чому проблема. Потім мене обстежив доктор з "Шахтаря", який мені сказав що все - у тебе синтезу, тобто, перекіс таза. Приїжджай сюди будемо лікувати. Перепробували велику кількість різноманітних методів лікування - нічого не допомагало. У кінцевому рахунку "Шахтар" оплатив мені операцію. Через три тижні мав починати тренування. Але, як тільки я приступив до них почало знову хворіти. Пройшов ще місяць - не проходить, ще тиждень - теж не хоче відпускати біль. Слава Богу, через півтора місяці болю почали залишати мене і ставало все краще і краще. Як стало легше, я приступив до тренування на зборах з "Шахтарем" U-17. Потренувався в підсумку два тижні. І тут, за два дні до закриття трансферного ринку, провів бесіду з Миколою Петровичем Павловим, який сказав, що розуміють мій стан - травма і т.д. Але, якщо у мене є бажання, то можу продовжити кар'єру в "Іллічівці". Я не був упевнений, що встигну відновиться в потрібний термін: "Не знаю, чи буду я готовий через два тижні". На що отримав відповідь Павлова: "Будь готовий через три і приїжджай, ми підпишемо контракт.". У підсумку я підписав його, виходячи з того, що в першій команді "Шахтаря" мені грати не дадуть, а грати за дубль у Першій Лізі не особливо хотілося, адже мався хороший шанс знову пограти в прем'єрці. Через три тижні тренувань все нормалізувалося, мене почали ставити в склад і все пішло своєю чергою. Я відіграв у дванадцяти турах минулого чемпіонату. Велике спасибі Павлову, що повірив у мене і оцінив мою ситуацію вірно. - Травма для футболіста це один з найскладніших етапів кар'єри. Хто був у цей момент постійно поруч? - Мене постійно підтримувала моя дружина, батьки. Ті ж доктора з "Шахтаря" постійно мені твердили, що все буде добре НЕ накручуй себе. Тільки зараз я усвідомив, що головною моєю проблемою були думки, які витали у мене в голові. Хоч оточуючі мене люди і підтримували, намагалися підняти мені настрій, я шукав проблеми, читав різні інтерв'ю футболістів, у яких були подібні травми. Он, як приклад, один футболіст з білоруського "БАТЕ" завершив кар'єру через таку ж травму. Загалом було дуже багато емоцій і переживань. Добре, що цей етап завершився. Хоча, якщо сказати Вам чесно, то ця травма мене досі турбує, в тому плані, що операція була і т.д. - Не знаєте, як зараз йдуть справи в маріупольській команді, чому знову не повернулися в команду? - Був дзвінок з «Ілліча», вони запрошували приїхати до них, але я їм пояснив, що в даний момент грати у Першій Лізі у мене бажання немає. Моя мета виступати у вищому українському дивізіоні, в нормальній команді, де є вболівальники, хороший стадіон. Адже гру на "Метеорі", куди приходять десять чоловік, навіть футболом-то назвати не можна. З цієї причини я і вирішив в Маріуполь не повертатися. Як я знаю, команда зараз в Одесі тренується. Туди прийшов новий тренер, який взяв з молоддю друге місце у юнацькій Лізі чемпіонів, намагаються створити хорошу команду. Загалом, наскільки мені відомо у них все добре. - Наскільки було складно зосередитися на футболі під час війни, яка була в парі десятків км від міста? - Я, чесно кажучи, не особливо про це замислювався. Там не так все страшно як це малюють. Так, бувають чутні постріли, але такого що б чогось сильно небезпечного і катастрофічного там не було. Люди всі жили звичайним життям, все працювало. Їздять по місту військові машини, але нічого страшного в цьому немає. Все було більш-менш спокійно. Команда легко могла проводити домашні поєдинки в Маріуполі. м - "Шахтар" покинули багато футболістів. Містер Луческу заявив, що дасть шанс молодим українським виконавцям. Чому прийняли рішення не залишатися в "Шахтарі", а відправитися в черговий раз в оренду? - Мені б дуже хотілося вірити, що буде даватися шанс молодим українцям. Хоча знаєте, скільки разів говорилося, що так буде. У "Шахтарі", якщо тобі дають шанс, то тільки один. Не скористався - вибач, є інші кандидати. Туди приїжджають гравця високого рівня. Ті ж іноземці користуються шансами сповна і не дають його нашим українцям. В даний момент на збори в "Шахтар" мене ніхто не запрошував. Я це прекрасно розумів, враховуючи, що провів не так багато матчів в минулому сезоні. Адже у мене була травма і я не повністю готовий до гри на рівні донецького клубу. Сподіваюся, що зможу проявити себе в "Металісті" і в майбутньому "Шахтар" зрозуміє, що мене можна використовувати як гравця основного складу. - У Вас на руках було кілька пропозицій з європейських клубів, чому прийняли рішення не залишати Україну? І які це команди були? - Назвати клуби я не можу. Однак зазначу, що сподіваюся в майбутньому я зможу в них перебратися. На даний момент я вибрав такий виток кар'єри, тому що в мене є бажання проявити себе на хорошому рівні в нашому чемпіонаті. Я вважаю, що з тим колективом, який у нас зараз зібрався, ми зможемо домогтися чогось хорошого. До всього цього, я вважаю, що в Європі зараз дуже складно жити. Я там бував і не раз. Для мене вкрай складно психологічно там налаштується. Також, хотілося б відзначити, що я б не зміг перебратися на постійній основі в Європу, адже мій контракт належить "Шахтарю", так що йшлося там, лише про оренду. - Перейдемо до справ сьогоднішнім. Зараз ви знаходитесь на перегляді у харківському «Металісті», де команду тренує добре Вам знайомий наставник Олександр Севідов. Як могли б його охарактеризувати його? - Що я можу сказати, Олександр Володимирович будує з нуля нову команду. Адже харківський клуб покинуло багато гравців, також багато нових футболістів і прийшло в команду. Якщо взяти і порівняти команди зразка минулого року і ту команду, яка зараз, - це зовсім різні клуби. На даному етапі йде хороша підготовка до майбутнього сезону. Відпрацьовуються як тактичні заняття, так і фізичні вправи. Гравці набирають кондиції. Однак, є й свої нюанси. На скільки мені відомо, багато футболістів ще не продовжили свої контракти. Чому вони їх не підписали? Невідомо. Це питання турбує багатьох хлопців. - А ви вже уклали контракт з клубом? - Так, уклав орендну угоду з клубом. У мене як тиждень лежало в кімнаті, думав про майбутнє. У підсумку прийняв рішення залишитися в "Металісті". Буду виступати під "десятим" номером. - Рівень суперників у товариських іграх не сильно високий. На скільки це погіршує процес підготовки команди до сезону? - Так, погоджуся. Команди не сильно високого рівня, але вибирати не доводиться. Тут, в даний момент, команд сильніше просто нема. - З якої причини ви пропустили дві останні товариські гри команди? - У мене була мікротравма, яка була отримана ще під час виступів за "Іллічівець". Адже у мене ще залишалися легкі болі, плюс ще більш старі проблеми з коліном. У міжсезоння ходив на уколи. Ось недавно брав участь у грі, а до цього півтора місяці взагалі нічого не робив. Відразу вийшов і було дуже складно грати: відсутність тренувань, 35-ти градусна спека - дали про себе знати. Сподіваюся встигну набрати форму до старту чемпіонату. - З ким із гравців у "Металісті" вже були знайомі до приходу в клуб? - С Льошею Полянським, Олексієм Довгим і Льошею Путівцевим - грали разом у Маріуполі, з Дімою Рижуком - по молодіжним зборам знайомі, з Олександром Нойок, так він хрещений батько моєї доньки, плюс ми з ним разом в школі "Шахтаря" займалися. Загалом з багатьма хлопцями був знайомий ще до "Металіста". Так що влитися в колектив мені не склало труднощів. - Які завдання Севідов ставить перед гравцями на майбутній сезон і як він бере участь в проблемах з не підписаними контрактами? - Ви розумієте, хто може щось комусь сказати, якщо в клубі вісім чоловік ще не підписали контракт? Про які тут завданнях може йти взагалі мова? Тільки тоді, коли футболіст підпише контракт, то зможу комусь щось пред'являти і вимагати. Проблема не в тренері. Розумієте, завдання Севідова підготувати команду до нового сезону і зробити її сильнішою. А люди, які працюють в структурі клубу, нехай займаються контрактами - це його позиція і погляд на ситуацію. Він все прекрасно розуміє, що на даний момент в клубі нема президента, що вельми ускладнює процес ведення переговорів по контрактах. Севідов намагається допомогти залагодити всі ці питання. Адже йому теж важко працювати, він займається з футболістами, які можуть завтра взяти речі і виїхати. У зв'язку з цією ситуацією на даний момент про завдання мови поки йти не може. - Що можете сказати про харківських фанатів? - Я вже говорив, що в Харкові підтримка команди знаходиться на найвищому рівні. Це я міг спостерігати в матчі останнього туру минулого сезону. Дуже велика кількість людей вірять в клуб і приходять на стадіон. На мій погляд, фанати "Динамо" і "Металіста" - це саме ті вболівальники, які підтримують команду і вірять в неї навіть в їх складні часи. До всього іншого, в Харкові дуже хороший стадіон, який відповідає рівню підтримки. - Скажіть, а сім'я живе разом з вами? - Не завжди, коли я жив у Маріуполі, то вони перебували в Києві. Мені не хотілося, що б вони там знаходилися і піддавалися зайвому стресу. - На даний момент у чемпіонаті України спостерігається відтік легіонерів, з кожним днем все більше і більше іноземців залишають клуби країни, а молоді українські футболісти отримують свої шанси. Скажіть, це добре чи погано для чемпіонату? - Якщо дивитися з боку молодих українських футболістів, то це позитивне явище. Адже стає простіше потрапити в команду української Прем'єр-Ліги. Кожен футболіст радів би такому періоду в чемпіонаті. Однак, є і футболісти рівня Андрія Ярмоленка, Євгена Коноплянки, який, на мій погляд, щасливий, що поїхав. Рівень таких футболістів у чемпіонаті буде явно падати, тому що вони будуть частіше виїжджати, ніж болтихаться на цьому рівні. До чого я веду, рівень сильних футболістів трохи стане нижче, а рівень молодих - зросте. У чемпіонаті не залишиться надсильних команд, але також і не буде слабких - всі будуть середнячками. Якщо порівнювати з попередніми роками, то рівень чемпіонату, звичайно впаде. Адже раніше, які футболісти у нас грали - той же Дуглас Коста, Луїс Адріано, Конопляка, які гравці були в "Металісті": Хав'єр, Соса, Вільягра - і всі вони покинули наш чемпіонат. Також, стане складніше і нашим представникам в єврокубках. Адже відсутність якісних легіонерів явно ускладнить їм життя в Лізі Чемпіонів і Лізі Європи. - У зв'язку такими змінами якими бачите перспективи "Шахтаря" на найближче майбутнє? - Це великі втрати, клубу буде дуже не просто. Плюс ще цей переїзд до Києва, матчі на Львів Арені - гравці постійно в дорозі, плюс молоді футболісти, які тільки прибудуть в команду ... У перший час "Шахтарю" буде дуже складно перебудуватися. Дай Бог, що б молоді футболісти проявили себе в дуеті з досвідченими гравцями. Головне що б їм довіряли. Я думаю до кінця чемпіонату все в "Шахтарі" налагодиться і клуб досягне успіхів. - В якому з міст України Вам найкомфортніше жилося? - В Донецьку. Я сам з Ужгорода, тут дуже маленьке містечко, прожив не мало часу в Києві - це вже дуже велике місто. Донецьк за розміром знаходиться між двома перерахованими. Він ніби не великий, але в ньому є все. Згадалися слова тренера, коли я тільки прибув до Донецька: "Ти приїхав сюди жити, грати тут до кінця?". Я відповів: "Не знаю". До того моменту я ще не встиг закохатися в це місто. - Що скажеш про донецьких уболівальників? - Мені довелося грати лише один матч на "Донбас арені" - це був товариський поєдинок з московським "Спартаком". Зазначу одне, там дійсно підтримка була божевільна: стадіон, атмосфера. Я не скажу, що там дуже такі затяті фанати. Просто всі приходять підтримати клуб, там нема як такого фан сектора. Так, він є, але він не великий. В основному там ти отримуєш підтримку від всього стадіону, від звичайних уболівальників. - Назвіть символічну збірну минулого чемпіонату України: - Андрій П'ятов ("Шахтар") - Дуглас ("Дніпро"), Ярослав Ракицький ("Шахтар"), Даріо Срна ("Шахтар"), Марсиу Азеведо ("Шахтар") - Тарас Степаненко ("Шахтар"), Алекс Тейшейра ("Шахтар"), Джаба Канкава ("Дніпро") - Андрій Ярмоленко ("Динамо"), Євген Коноплянка ("Дніпро") - Луїс Адріано ("Шахтар") | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |