Усі матчі відбувались на красені стадіоні «Авангард» у Іршаві, тому можна було показувати все на що здатні юні таланти. Центральний матч першого туру між «Вільхівкою» під керівництвом Віктора Цогли та «Довгим», діями якого цього разу керував В’ячеслав Шуста, був майже рівним щодо володіння м’ячем, та все ж більш досвідчені вільхівчани, які стали винятком із правила щодо переваги горян над нижнянами в стартовий день, трохи переважали за гостротою своїх атак.

 

Із огляду на все це, не є дивним, що Василь Ваш уже на старті першого тайму, пострілом із близької відстані, відкрив рахунок – 1:0. Після того, як перший тайм трохи перетнув свій екватор, Іван Костак наважився на удар із-за меж штрафного майданчика й влучив під поперечину трохи ближче до лівого, ніж до правого, кута – 2:0. Через три хвилини після цього Павло Сас точним ударом завершив атаку по центру й трохи скоротив відставання земляків Михайла Батрина в поточному рахунку – 1:2.

 

Другий тайм пройшов на зустрічних курсах. Гравці з Довгого більше тримали м’яч і при цьому атакували позиційно, а суперник відповідав ще гострішими контратаками. Обидві команди мали десь по одну-дві нагоди, щоб змінити рахунок. Та жодна з атак так і не була доведена до логічного завершення й не змінила підсумкового розкладу сил.

 

 

 

Ще один фаворит показав майстер клас для однолітків із «Білок-Приборжавського». Горяни домінували практично весь матч і жодного разу не дали засумніватись своїм фанам, що й цього року претендуватимуть на найвищі нагороди. На старті матчу суперник навіть не думав про атаки, а тільки всіма силами захищав свої ворота. Та вистояти вдалось тільки в перші хвилин сім, а на «восьмиці» Анатолій Сньозик завершив наступ по центру результативним пострілом метрів із п’яти в правий нижній кут (момент реалізації нагоди зафіксований на фото, де 11-й № у білій формі з червоними гетрами пробиває) – 1:0.

 

Через вісім хвилин білі заробили, за наслідками атаки по центру, право на штрафний метрів із шістнадцяти. Сньозик із цього стандарту відкотив трохи правіше на Титинця, а Іван потужно пробив у лівий верхній кут. Воротар не міг нічого зробити окрім як визнати, що гол на відміну від дій його партнерів у захисті, був справді красенем – 2:0.

 

Ще через дев’ять хвилин антигероєм став і сам голкіпер «Білок-Приборжавського», коли необачно залишив свої ворота. Це побачив тезка Титинця – Пилипчинець, який запустив «метелика» під поперечину. У суперників сака для таких настирних «комашок» як виявилось не знайшлось, тому підопічні Івана Старости були змушені виймати ще раз – 3:0.

 

До честі земляків Рудольфа Петера вони в другому таймі змогли, на противагу двох-трьох гольових моментів від підопічних Райди, створити кілька своїх нагод, щоб забити гол-престижу. Та саме завершення вочевидь ще потребує більшої уваги від самого Івана Іановича на тренуваннях.

 

 

 

Зізнаюсь відверто, після такого повернення цього юнацького колективу в ДЮФЛ Іршавського району й самого стартового поєдинку проти досвідченого «Заріччя» починаєш задумуватись, а чи ті населені пункти на Закарпатті називають великими, адже як мінімум у дитячому футболі в рамках цих змагань більш гірський Раковець виглядає як по спражньому великий дитячий районний футбольний центр. Причому, на початку та ближче до середини першого тайму на полі хоча й домінували раківчани, та здавалось зарічанці з часом зможуть зупинити суперника, та й їх, вишколений у першолігових юнацьких боях Західної зони, воротар Булеза діяв досить надійно, коли кілька разів відбив розстріли суперниками впритул.

Та на п’ятнадцятій хвилині і сам Михайло вже був безсилим що-небуть зробити. Лідер зелено-чорних Петро Зейкан завершив атаку лівим флангом зі зміщенням до центру результативним пострілом у правий кут – 1:0.

 

Горяни продовжили переважати суперника в контролі м’яча в кінці першого та на старті другого таймів. Уже коли команди трохи розігрілись в другій половині матчу Роман Білогорка на 36-й хвилині завершив атаку правим флангом точним ударом в дальній нижній кут, без шансів на відбиття – 2:0.

 

Ще через чотири хвилини Зейкан знову опинився на завершенні наступу по центру, пробив повз руки воротаря під праву стійку й оформив дубль та розгром суперника – 3:0. Цією перемогою гравці «Малого Раківця» змусили потужні юнацькі колективи з Кушниці та Вільхівки уважніше придивитись до себе, а скаути вищолігових «Бужори» та «Боржави» та першолігового «Заріччя» мають змогу в майбутньому поповнити свої клуби ще, як мінімум кількома, хорошими виконавцями й з Малого Раківця також.

 

 

 

І в цьому поєдинку горяни були хоча й зовсім трохи, та все ж сильнішими за своїх однолітків із більш рівнинного населеного пункту Ільниці – 4:3. Із огляду на цей результат, тренерам із одного з найбільших сіл Іршавщини вже слід задуматись, а «Чи в правильному напрямку рухається їх паротяг?» і як мінімум ретельтіше працювати на тренуваннях, а можливо почитати якусь додаткову літературу, і ймовірно частіше їздити на курси тренерів ФФЗ або просто банально більше відвідувати матчі та тренування команд чемпіонатів району та області, де вони могли б почерпнути для себе що-небуть нове для своїх практичних занять. Бо якщо така ситуація триватиме й надалі, то нових гравців хоча б рівня Івана Бандуровича, Андрія Ломаги чи Олексія Остафійчука, а не кажучи вже про Віктора Пасулька та братів Івана й Сергія Гецків, Іршавщина може більше й не отримати. Що стосується брід-загатців, то їх перемога не повинна розхолоджувати, бо попереду буде цілий ряд набагато важчих протистоянь, у яких навіть нічия для підопічних Івана Поповича буде за честь, а перемога взаглі може змусити говорити про їх населений пункт із ще кращої сторони. З іншої боку, усі згадані вище населені пункти виглядають усе ж краще за тих, які взагалі в цьому році, а ще гірше коли в останньому пятиріччі, не є й не були представлені в цих престижних змаганнях. От там дійсно ущелина, з якої іх можуть витягти тільки справжні ентузіасти своєї справи. А що вже й казати про райони, де про ДЮФЛ тільки мріють? Там дно, де тільки «соми» й водяться, а спорт їх обходить стороною.