Це була не просто гра двох чудових команд, а підведення цілої мікро-епохи в закарпатському футболі. Виявлялось саме тут у цей день у якій групі ліги вищий рівень команд, більша конкуренція, більша повага до феєр-плей, краща підтримка уболівальників.

Звичайно все це відносно, бо й тут і там до ідеалу всім командам ще не один «пуд спортивної солі» треба з’їсти. Щодо звітної гри, то вона була дуже рівною щодо володіння м’ячем, нагод для взяття воріт та жаги до перемоги. Було зрозуміло, що виграє той, хто буде винахідливішим. Важливу роль у таких «баш-на-баш» матчах відіграють стандарти. Особливо старались у цьому плані Пінджоля та Приймак, які власним неабияким дриблінгом заробляли штрафний за штрафним. Олександр ще й добре виконував ці елементи футболу з флангів.

На восьмій хвилині «Колос» створив небезпечний момент із гри по центру. На її завершенні Стець віддав коротко лівіше, з відкидкою десь метр назад, на Меденція. Олександр метрів із вісімнадцяти цілив у праву дев’ятку, та полетіло півметра вище. Через хвильку відповідь ще гостріша. Носа опинився на завершенні наступу лівим флангом і приклався метрів із двадцяти двох із прицілом у дальній кут. Нагорнюк не міг дістати, та щастя його було, що спортивний снаряд майнув вище. Після цього спрацювало правило про «Не забиваєш, тому й виймаєш!», коли Пінджоля заробив право на штрафний на лівому фланзі, метрах у двадцяти п’яти від воріт. Ковач пробив у рамку трохи ближче до лівого, ніж до правого кута. Поперечина рятує, бо рикошетить м’яч у поле, та Пінджоля демонструє гольове чуття й метрів із семи додає над воротарем у сітку – 1:0.

Через п’ять хвилин Приймак заробив стандарт метрах у сорока від воріт. Мокан пробив хоча й по центру, та підступно під поперечину. Нагорнюк вдало обрав позицію й забрав. Ще через три хвильки атака зправа наліво із вриванням у штрафний майданчик, Бережник і Мокан могли пробивати. Перший із них хоча й перебував під трохи гострим кутом до воріт, та все ж мав неймовірно хороший шанс із вбивчої позиції метрів із семи обирати для сатисфакції будь-який кут, та не зміг взагалі нічого зробити, а другому опонував Гичка і ще один його партнер, та Михайло влучив Сергію ногою в ногу замість м’яча й змусив оборонця на певний час набути горизонтального розміщення тіла. І хоча він повернувся на поле, та на повну силу грати вже не зміг, про що красномовно засвідчив «містер шкутильгач», який переслідував цього ключового захисника «Колоса» аж до фінального свистка.

На двадцять четвертій хвилині відбулась масована атака зліва направо, яку розпочав Куцин. Мокан та Лендєл намагались пробивати, а далі ще й Бережник вистрілював, та суперники дуже самовіддано щоразу блокували ці спроби. Один удар все ж відбувся від Носи, коли м’яч після його пострілу, рикошетом від опонента, полетів у правий кут. Нагорнюк вчасно змістився й забрав мертво. Через три хвилини Золтан Клочанка заробив штрафний із права. Пінджоля подав, а Ільницький намагався пробити, та захисники вибили на кутовий і це все відбувалось без Гички, якого знову «відвантажили» за бокову лінію до «Діда Заморозкіна». Далі на якісну подачу Пінджолі з кутового з лівого флангу відгукнувся Ільницький, який підступно пробив, та м’яч полетів повз ліву стійку. Далі затишшя.

Іванівці намагались йти вперед правим флангом, за дуже активної роботи Стеця, Меденція і Пінджолі, та без ударів. У суперника спроби вперед, однак виконавці зловживали індивідуальною грою в стилі фірмових танців Усика. Віддай кілька разів вчасно пас на партнера на вулицях Іванівців суттєво б зменшилась гучність святкової вечірньої «вай-фай бабіни». При цьому й атакувальні дії «Карпат» не вирізнялись родзинкою, яка б спровокувала паніку в захисників та опорників суперника, ну хоча б подібну до тієї, яку наприклад робив «Рочин» у неприємно памятному для закарпатців повторному матчі кубка України проти «Севлюша», коли наш суперник мав відігруватись. Гичка, Кукрі, Ковач та Сергій Клочанка діяли надійно. Та й грізний голос Герца був своєрідним іванівським «кавильом», який не давав зівнути його підопічним.

Винятком стала сорокова хвилина, коли обрізка в сорока метрах від воріт і Приймак промчав до ділянки метрах у двадцяти від брами й віддав на позицію перед краєм воротарського майданчика. Лендєл міг вколочувати, та відверто пробачив, бо вийшло «ні бомбіто, ні пасіто». Удари Змикала повз стійку та Носи над поперечиною не несли такої загрози. А от втрата Максимчука за мить до свистка на перерву могла коштуватти «ой йой йой». Пінджоля вигриз і віддав лівіше на Стеця, а той коротко на Клочанку, та проти Золтана порушили метрах у шістнадцяти. Ковач низом з відскоком від газону влучив під стійку. Пахомов зреагував.

Початок другого тайму був активним. Горяни ризикували, бо підключали в атаку навіть центральних захисників, що відкривало вільні зони. На сорок шостій хвилині Ільницький розігнався по правому флангу, а Стець пробив метрів із семи, та Пахомов парирував. У відповідь небезпечний простріл від Носи з ризиком рикошета. На п’ятдесят сьомій хвилині середній пас Змикала з лівого флангу на ділянку перед протилежним краєм воротарського майданчика, де Лендєл метрів із восьми пробив у ближній кут. Юрій зреагував.

Через дванадцять хвилин Ковач виконав перехоплення в сорока метрах від чужих воріт і вибігав на воротаря. Пробив досить підступно, бо м’яч спочатку летів ніби на воротаря, та зміщувався до стійки. На щастя Пахомова, який потенційно міг закрити кут, круглий оминув браму. Через дві хвильки тячівцям вдався удар під поперечину, та Нагорнюк вдало обрав позицію й зумів перевести за ворота. Через кілька хвилин м’яч все ж залетів у сітку, та прапорець Гарлача зафіксував офсайд.

Під завершення Дубове намагалось прорватись до чужого штрафного майданчика, а суперники – відвести гру від своєї половини й виносили далеко на «правий сектор», заповнений фанами з Іванівців, яких заводило те, що опоненти шастають по трибуні в пошуках м’яча. Пінджоля був націлений на кутки, тому часто вибачив суперників, особливо коли пробив над дальньою правою хрестовиною та обвідним метрів із тридцяти семи повз праву стійку. Іванівці намагались нав’язувати боротьбу на чужій половині, тому «Карпатам» було важко вийти в позиційну й почали вдаватись до довгих передач. Теоретично могли зрівняти за п’ять хвилин до свистка, коли на завершенні масованої атаки обома флангами можна було наважитись на удар із досить гострого кута, однак виконали ніякий простріл із правого краю воротарського майданчика.

Ця перемога не тільки «Колоса», а й перш за все всього футболу Мукачівщини, яка нині домінує в першій лізі навіть над сильними Тячівщиною, Ужгородщиною та Рахівщиною. Це також перемога всього Центрального Закарпаття, яке підтверджує в першій лізі перевагу навіть над дуже потужним тут Східним Закарпаттям.

Арбітр – Ярослав Козик,
Асистенти – Сергій Наскалов та Ігор Гарлач,
Четвертий арбітр – Назарій Дьордь,
Делегат ФФЗ – Михайло Митровський,

«Колос» Іванівці – «Карпати» Дубове – 1:0 (1:0),
Гол: Пінджоля, 14,
Вісімнадцятого новембра, головна спортивна арена Полянської ОТГ, хмарно, + 4 градуси,
877 глядачів,

«Колос»: Юрій Нагорнюк, Олександр Пінджоля, Сергій Гичка, Михайло Ковач, Юрій Стець, Золтан Клочанка, Сергій Клочанка, Мирослав Ільницький, Олександр Меденцій, Євген Кукрі, Сергій Мороз,
Запасні: Василь Напуда, Олександр Чикаловський, Василь Гудивок, Ярослав Бела, Ернест Нусер, Юрій Русин, Мирослав Меденцій,
тренер – Андрій Герц,

«Карпати»: Юрій Пахомов, Іван Максимчук, Михайло Магей, Василь Томишинець, Михайло Куцин, Дмитро Бережник, Микола Приймак, Михайло Мокан, Ян Змикало, Іван Лендєл, Іван Носа,
Запасні: Олександр Макарусь, Іван Добош, Петро Теслович, Андрій Лавришин, Євген Бердар,
тренер – Сергій Цубера.