20:44 Матвій Бобаль: "Не послухав Лобановського і пішов у Карпати" | |
|
Інтерв'ю із Матвієм Бобалем-старшим. Він стукав у двері зіркового Динамо 70-х, Лобановський не хотів його відпускати, але...
Заходжу у невеликий дворик поруч з ужгородським стадіоном "Авангард". На компактній території помістився своєрідний закарпатський паб та лазня. Ще на вулиці чути вигуки коментатора та шум трибун – господар закладу зайнятий переглядом футболу. "МЛС дивлюсь, тільки глянь на трибуни, усе забито", – зустрічає мене з азартом в очах Матвій Бобаль, господар пабу.У темному приміщенні, яке освітлюють кілька тьмяних ламп та мерехтіння телевізора, згадуємо кар’єру Матвія Матвійовича. У ній переплелися Лобановський, Секеч та Мосягін, а ще Київ, Львів та Запоріжжя. Практично кожен етап сповнений драматизму і хвилювань: відхід з Динамо, з’ясування стосунків у Карпатах, незабитий пенальті за збірну. Бобаль не приховує – усе це довжелезний ланцюжок помилок та невикористаних шансів. Розповідає про них відверто і з помітним сумом у голосі. Все могло скластися інакше. – Працюю заступником директора стадіону "Авангард". Це мій третій прихід. Свого часу виконував функції директора цієї арени. Зараз на мені багато адміністративних обов'язків – займаюся підготовкою полів для дітей. Без цього розвиток футболу неможливий. Маємо штучне поле, три трав'яних і одне невеличке поле розміром 60х40 для 12-річних дітей. – Паралельно займаєтеся бізнесовою діяльністю? – Утримую бар і сауну. Однак вони вже себе віджили. – Свого часу ваша лазня була відомою на увесь Ужгород? – Було таке. Відкрив її у 1999-му. Ціль проста – якісне відновлення гравців у бані після матчів. Це чудовий метод для організму спортсмена. Зараз, звичайно, в місті є сучасніші комплекси з охолоджувальними установками. У мене цього немає. Хоча діти із СДЮШОР ще приходять. – Хто був найбільш зірковим вашим гостем? – За ці два десятиліття їх було безліч: від Дем'яненка до Гамули. Колись і весь склад Минаю навідувався. Різні команди на збори приїжджали – теж приходили попаритися. – Андрій Федецький називав вас "футболістом від Бога, який не повністю себе реалізував". Згідні з цим твердженням? – Я у ті часи дуже правильним був. Це зіграло зі мною злий жарт. Хотів усім щось доводити. Навіть у Динамо Лобановському намагався довести свою правоту. Хоча зараз вважаю, що тоді Валерій Васильович мав рацію. Тренер робив усе правильно. Лобановський випередив час – нинішній футбол частково базується на його ідеях. Усе нове – це добре забуте старе. Хто і що б там не казав. – У чому полягали ваші помилки? – Передусім варто сказати, що їх назбиралося багато. Перша і головна – моє рішення залишити Динамо у 1979-му. "Матвію, в Динамо дуже важко потрапити. А ти йдеш за власною волею", – прагнув переконати мене Валерій Васильович. Та я не послухався і пішов у Карпати. – У Львові ви теж не затрималися надовго. – Потрапив у не найкращий час. Колектив хороший, проте поділився на два угруповання. – Ваш земляк і партнер Йосип Микуланинець запевняв, що ви обрали "не той табір". Хибний вибір? – Фактично рішення ухвалював я, а Йосип просто був зі мною солідарним. На жаль, усе через відому історію з поділом "Волги" між провідними гравцями Карпат Степаном Юрчишиним та Левом Броварським. Нам треба було зберігати нейтралітет. – Ваші партнери казали, що вам усе легко давалося. Володіли особливими здібностями? – Ось тут за рогом стадіон, ти сам бачив. А я через дорогу мешкав. Я не міг не стати футболістом. Лише один факт – якось мій класний керівник зустрів мою маму на вулиці: "Що з вашим сином трапилося?" Мама здивувалася – щоденно давала мені 50 копійок і думала, що я чемно вирушав до школи. – Хитрували? – Виходив з дому, повертав за кут і біг на стадіон. Там проводив увесь день. До школи місяцями не ходив. Навчання справді легко давалося. Кажу теперішнім дітям, щоб не думали, нібито Мессі та Роналду не тренуються. Навпаки вони шалено працюють. Я теж без упину бігав з м’ячем. Вигадував різноманітні трюки: жонглював, грав у "американку" через сітку, намагався влучити у баскетбольне кільце. – У 1977-му вас запросили у юнацьку збірну СРСР і ви навіть зіграли на Євро U-18. – Команда підібралася фантастична! Чанов, Думанський, Хідіятуллін, Глушаков, Полукаров, Журавльов, Саулевич, Таран, Черемисов. І в тій бригаді я капітаном був. – Хто вважався найбільш талановитим? – Особисто мені подобався Хідіятуллін – такі бійці, як він, завжди імпонували. Ногу ніколи не прибирав. Знаєш, такий правильний татарин, ніколи не "сачкував". Також я непогано взаємодіяв із Тараном. Запускав на хід і кричав: "Олеже, біжи!" А він біг і забивав. – Збірна вийшла у півфінал Євро U-18, однак поступилася Бельгії у серії пенальті. Свій удар ви не реалізували. – Бив останнім і схибив. Буквально через два місяці я мав їхати у складі збірної ще й на чемпіонат світу в Туніс. Але я знову неправильно поставився до тренера, негарно відреагував на слова Сергія Мосягіна після поєдинку з бельгійцями. Мало того, що не забив, так ще й у роздягальні почав своє "я" некрасиво проявляти. – Мосягін тому і не взяв вас у Туніс? – Так, після цього конфлікту дорога у збірну була закрита для мене. – Ваша некоректна реакція була відповіддю на зауваження тренера через той пенальті? – Сергій Михайлович зробив зауваження, а я завівся. Пацан 18-річний… Не можу знайти пояснення своєму вчинку. – Як ви потрапили у київське Динамо? – Мені тільки 14 виповнилося. Непогано зіграв на одному з турнірів – забивав по 2-3 голи у кожному матчі. Після змагання підійшов Ярослав Дмитрасевич, переконував у Львівський спортінтернат податися. А ще з Києва надійшло запрошення. Якось до нас приїхала чорна "Волга" – старші люди тоді боялися таких візитів. Виявилося, що то Федір Медвідь навідався переконувати батька. Тато лише поцікавився, що буде з моїм навчанням у школі, на що Медвідь тактовно відповів щось на кшталт "це не ваші проблеми". Посадили мене у машину і зранку я вже був у столиці. – У Києві займалися в групі у Вадима Соснихіна? – Не зовсім. З ним я виключно на турніри їздив. Я вже у Динамо виступав, мене додатково відправляли на змагання U-16. Потім грав за дубль – ми звично вигравали чемпіонат Союзу. Лобановський періодично забирав кількох хлопців з молодіжної команди. Тому я частенько потрапляв у 20-ку вибраних на тренування з основою. – З тодішнього дубля Динамо вийшло безліч класних футболістів. – Лише воротарі які: Москаленко, Юрковський та Сивуха. В обороні Зуєв і Дамін, в атаці Шарій, в опорній зоні Бойко. Особливо легко було з Бойком – підбирав за Сашком м'ячі і розганяв атаки.  – За дубль ви чимало забивали, особливо страждав Спартак. Улюблена команда? – Чудовий подразник. Мабуть, я так на їхню червону форму реагував (Усміхається). Я забивав їм на будь-який смак. Доходило до смішного. Навіть по воротах не бив, проте м'яч усе одно опинявся у сітці. От як Шевченко Філімонову забив – так і я одного разу запустив у спартаківські ворота. – За основу киян ви провели тільки один матч у 1979-му проти Пахтакора. – Мені ще 20 не виповнилося, коли Валерій Васильович поставив мене у стартовий склад на гру в Ташкенті. Номінально я закривав позицію правого півзахисника замість Володимира Вєрємєєва. За кілька днів до матчу я здогадувався, що дебютую, адже займався з основою у тижневому циклі. – Ви ще й могли забити – влучили у перекладину. – Так, а Олег Блохін втратив шанс добити у порожні ворота. – Олег Володимирович у побуті. Який він? – Усі думають, що з Блохіним важко було. Та ні, Олег – як усі нормальні люди. Ніякої зверхності чи некоректного ставлення. Колектив у Києві був хороший. Можливо, я мав проблеми тільки з Анатолієм Коньковим. Складалося враження, що він недолюблював мене. У всякому разі, у нас через тренування стабільно виникали зіткнення, штовханина і з’ясування стосунків. Лобановському це подобалося. – Це свідчило про небайдужість футболістів? – Така собі "затравка". Ми з Коньковим традиційно виходили на тренування у різних командах. Мабуть, недарма. Зрештою, усі закарпатці трохи наглі на полі: ще з часів Комана і Сабо. Я теж міг лікті виставити. – Навіть хороша атмосфера у колективі не заважає поділу на дрібніші групи за інтересами. Чи було таке у Динамо? – Атмосферу могли псувати люди, які крутилися навколо команди. Вони могли навмисно провокувати і розпускати чутки. Мовляв, ми вчора випивали з гравцями Динамо. Хоча зазвичай то була нісенітниця і вигадка. Але ж люди повірять. Безперечно, свої угрупування існували. Я, наприклад, тісніше товаришував із Тараном, Безсоновим, Хапсалісом, Сивухою та Мальком. – Сергій Малько був зіркою у Харкові, непогано виглядав у Дніпрі, та своїм у Києві стати не зміг. Чому? – Не кожному до снаги закріпитися у Динамо. Можу тільки запевнити, що і людські якості, і футбольні у Сергія були на високому рівні. Простий і добрий у побуті. Це дивно звучатиме, та Сергія ми називали Іваном. Пригадую, у нього була куртка з написом "IRAN" на спині. Ми одну літеру підмалювали і після цього Сергій став Іваном. – Через кілька місяців після вашого матчу з Пахтакором трапилася трагедія, у якій загинула вся ташкентська команда. За яких обставин дізналися про авіакатастрофу? – Зранку вийшли на зарядку і нам сповістили про цей жах. Ми ще переживали чи не було у тому літаку Олега Базилевича – на щастя, він не летів з командою. Для мене та трагедія була знаковою ще й через смерть товариша. У небі над Дніпродзержинськом загинув Равіль Агішев, 20-річний хлопчина, якого я знав по збірній. Ми тісно спілкувалися за полем. Я потім намагався навіть з його рідними вийти на зв'язок – все марно. – Як Валерій Лобановський поводив себе після невдалих матчів? Наприклад, у роздягальні після гри в Ташкенті. – Він не був тим тренером, який влаштовує жорсткий розбір по гарячих слідах. Принаймні, я не бачив цього. Валерій Васильович тихо говорив, чітко і розмірено. Це тренер, футбол якого буде актуальним ще сто років. – Олександр Бережний озвучив свою версію, чому ви залишили Динамо. Мовляв, не витримували навантажень. – Та ну, не в цьому справа. Я був витривалим і нормально переносив тренування у Києві. Футбол Лобановського базувався на потужній фізпідготовці. – Чому обрали саме Львів після відходу з Динамо? – Запропонували хороші умови – Іштван Секеч одразу все озвучив. Квартиру у центрі міста на площі Міцкевича видали. Вона була така величезна, що я міг у ній на автомобілі їздити. Проте згодом і львівську квартиру покинув – повернувся у рідний Ужгород. А тоді мене покликали із Запоріжжя. – Ваш дебют у чемпіонаті за Карпати видався особливим. Хоч команда і програла ЦСКА, утім ви відзначилися забитим голом. Справжня удача? – У Львові я з перших днів почувався, ніби вдома. Та й колектив був хорошим. Мій гол – наслідок великого курйозу. Я подавав кутовий у ті ворота на "Дружбі", що ближче до роздягалень. Так закрутив на ближню, що воротар москвичів Володимир Астаповський залетів у сітку разом із захисником та м’ячем. – "Сухий лист"? – Напевно, якби ще 50 разів так пробив, то більше жодного разу не влучив би. Це шалений фарт! До речі, запам’ятав один факт – той гол виявився 800-м для Карпат у чемпіонатах СРСР. Приємно. – Писали, що наприкінці зустрічі на поле начебто кинули вибухівку. Пригадуєте щось таке? – Здається, якийсь вибух був. Ну як вибух – шум, схожий на петарду. Але я не пам’ятаю, щоб матч зупиняли. Це тепер 400 людей на трибунах, а тоді гул сильний був, складно зорієнтуватися на полі. – Через п’ять днів Карпати гостювали у Москві, де поступилися Спартаку 0:3. Своїй "улюбленій" команді не забили? – На жаль, не склалося. То була моя остання гра за Карпати – згодом я повернувся в Ужгород. Крім згаданого непорозуміння у колективі, мене не влаштовувала роль гравця, який не виходить стабільно у складі. Коли повернувся в Говерлу, то тільки й чекав, коли запросять у сильнішу команду. Просто не цікаво було у Другій лізі. – Запрошення із Запоріжжя виявилося єдиним? – Найбільш привабливий варіант – Дніпро, який повернувся у Вищу лігу. Ємець та Жиздік кликали до себе. Вважаю, що зробив помилку, коли відмовився. У Запоріжжі не було стабільності, тренери часто змінювалися. Спершу Юрія Захарова з Шахтаря поставили, потім Юрія Севастьяненка, який у Марокко та Саудівській Аравії тренував. А тоді Олександра Томаха призначили. Непросто в таких умовах показувати якісний футбол. – Зате Металург мав потужний склад: Шаріпов, Шарій, Шангін, Шахов. – Коли Женя Шахов у Дніпрі розкрився, я не повірив. Він чудово там виглядав, хоча у Металурзі не був лідером. Дуже добре проявив себе Олександр Гуржеєв, який у Вищій лізі спокійно міг грати. – У Запоріжжі ви не продемонстрували своїх найкращих якостей. Чому знову повернулися у Закарпаття? – Запрошень з елітного дивізіону не мав, у Першу лігу йти не хотів. Думав про рідних, хотів забезпечити їх матеріальною базою. Вдома пропонували непогані умови. А потім виник варіант із суддівством. Закарпатське тріо Тємєтєв – Пфайфер – Варга змінилося на трійцю молодших: Онуфер, Сельменський і я. Порадами і підтримкою мені сильно допоміг Федір Варга, який до суддівської кар’єри грав за одеський СКА і луганську Зорю. – Ви були схильним до повноти? – Ні, мав традиційну вагу 69 кілограмів. Ніхто не знає, чим у радянські часи футболістів годували, які медикаменти давали. Глянь, скільки людей передчасно пішли зі світу. Я слідкував за здоров’ям, режим не порушував. Пиво не любив, максимум – шампанське. У мене така статура – чимось на Анатолія Пузача був схожий. Він асистував Лобановському і дуже любив мене. – Через що покинули суддівство? – Бізнесом зайнявся. Побачив, що це прибуткова справа. А період невизначений, почав за кордон їздити. Намагався допомагати колишнім партнерам, частково фінансував футбол на Закарпатті. Хоча бізнес потягнув за собою проблеми. – Конкуренція? – Мій син Матвій та Адріан Пуканич якраз пройшли оглядини і потрапили у Шахтар – я це все організовував. Посеред білого дня до нашого дому увірвалися злочинці, зв’язали усю сім’ю і забрали велику суму коштів. Двох із цих зловмисників вже немає на світі. – У вас два сини та донька і всі займалися спортом. Ваша ініціатива? – Ні, це їхній власний вибір. Найстарший Матвій – футболіст, Юрій та Наталя – тенісисти. Донька – майстер спорту з тенісу, зараз дітей тренує. – Матвій класно проявив себе на рівні Першої ліги. – У нього потенціал кращий, ніж у мене. Бог нагородив хорошим футбольним зростом – 182 сантиметри. А ще чудова швидкість і гольове чуття. Матвій дотепер у списку найкращих бомбардирів в історії ліги. Та й двічі поспіль ставав найкращим голеадором сезону в Першій лізі у складі сімферопольського ІгроСервісу. – Зараз своє життя ви будували б по-іншому? – На 101 відсоток. На жаль, змінити вже нічого не можна. Хочу застерегти дітей від своїх помилок. Часто спілкуюся з хлопцями 2005-го року з ужгородської ДЮСШ. Переконую, що треба важко працювати. Тепер я б не годину і 40 хвилин займався, а по 6-7 годин викладався. Пояснюю на прикладі Неймара. Показую фото, де він на власному гвинтокрилі прилетів у Бразилію. Кажу, що все реально – слід виходити на поле, вбиватися і багато працювати. Просто треба докладати зусиль, тоді все можливо. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |