22:36 Пінковський:"Важливою проблемою є перехід з дитячого футболу в дорослий" | |
|
Редакція lobda.at.ua продовжує серію інтерв’ю, у яких намагатимемося передати атмосферу цьогорічного чемпіонату.
 Редакція lobda.at.ua продовжує серію інтерв’ю, у яких намагатимемося передати атмосферу цьогорічного чемпіонату. Завершилось перше коло Чемпіонату та Першості області з футболу. Команди-аматори краю пішли на літні канікули. Тож нині є час підбити підсумки першої частини сезону й поспілкуватися з його учасниками. Редакція lobda.at.ua продовжує серію інтерв’ю, у яких намагатимемося передати атмосферу цьогорічного чемпіонату, порушити актуальні питання, пов’язані не тільки з його перебігом, результативністю команд, арбітражем, поведінкою уболівальників під час матчів, інфраструктурою стадіонів, секретами успіхів, причинами невдач тощо. До розмови із футбольними журналістами плануємо залучати тренерів команд, арбітрів, делегатів ФФЗ, футбольних аналітиків, а також закарпатських уболівальників. Закликаємо вас, шановних читачів, надсилати питання, які, ми обов’язково будемо включати в інтерв’ю. Наступним гостем нашої рубрики став тренер ФК «Вітязь» Концгазо В’ячеслав Пінковський. – Насамперед хочеться підвести риску після першого кола впершій лізі чемпіонату області, за підсумками якого ФК «Вітязь» Концгазо розташувався на шостій сходинці з 10-ма заліковими пунктами. Як охарактеризуєте виступ своїх підопічних? – По-перше, коли я прийшов у команду «Вітязь», президент клубу поставив завдання повністю омолодити склад. Причина того, що ми опинились у середині турнірної таблиці, – у формуванні нового колективу, яке триває. А команду не можнаукомплектувати за такий короткий період, як три місяці. Зрозуміло: потрібен час. Але й варто зазначити, що вже є певні «проблиски». Створюються моменти, начебто гра вже поставлена. Скажу так: упершій лізі, аби демонструвати гарний футбол,треба, щоб поля відповідали її рівню. Ми намагаємося грати в атакуючий футбол, але, як на мене, немає концентрації в завершальній фазі атак. Тому, відповідно, і така низька результативність. Звісно, у деяких матчах десь не дібрали своїх очок. Я прекрасно усвідомлюю, що хлопці в команді молоді, припускаються чимало помилок. Але впевнений: вони будуть на них учитися й прогресувати, бо пройшли шлях дитячої футбольної школи. Є в нас і кілька футболістів-ветеранів, до прикладу Фекете, Гартман, яких молодь буде наслідувати. – Чи передбачається в команді якесь підсилення? – Гадаю, що так. Зміни завжди потрібні. Вони рухають колектив уперед. Конкуренція на кожній позиції не дає розслаблятися. Нам слід укріпити кілька позицій, насамперед в атаці. Але, якщо говорити відверто, то якісних українських нападників навітьна рівні чемпіонату країни важко знайти. Однак будемо шукати. Нам потрібен форвард, який успішно завершуватиме напрацювання півзахисту. Хоч він може й простояти весь матч, але свій момент використає сповна. – Команда Великої Бийгані в минулому сезоні достойно виступала в першій лізі області, а в нинішньому чемпіонаті впевнено лідирує у вищій лізі. Як думаєте, чи досягне такого стрімкого результату колектив, який уже наступного сезону підвищиться в класі? І хто це буде, на Ваш погляд? – Торік ФК «Бийгань» складався з досвідчених, кваліфікованих гравців, із котрими можна досягати високого результату. Уже тоді було помітно неозброєним оком, що вони готові до «вишки». Скажу навіть, що в минулому сезоні команди були набагато сильнішими, ніж сьогоднішні лідери першого кола. Але тим не менш, «Баранинці», чопський «Локомотив», перечинські «Карпати», «Ракошино» укомплектовані досвідченими та добротними футболістами, і ці клуби не випадково нині перебувають на чолі турнірної таблиці. Хоч команда Ракошина наприкінці, відверто, здала. А ось колектив із Перечина має свою проблему: коли за них виступають футболісти, які паралельно грають у Словаччині, то це міцна, потужна команда, а як вони відсутні – починаються труднощі. Однак ще є друге коло, і не все втрачено: у нас, до прикладу, перші дві гри відбуватимуться в рідних стінах. Будемо старатися в кожній грі, викладатись, аби здобути позитивний результат. Посилено працюватимемо й над реалізацією моментів. Це питання зараз дуже хвилює мене. 
– Хотілось би трохи поговорити про Вашу ігрову кар’єру, яка дійсно була багатою та насиченою. Виступали за стрийську «Скалу», київський ЦСКА, ФК «Красилів» (Хмельницька область), навіть за російський клуб «Океан» (Находка). Ну і, звичайно, пограли в місцевих командах із Перечина та Поляни, а також серед ваших клубів ФК «Закарпаття» (Ужгород). Який період у Вашій ігровій кар’єрі найяскравіший? – Який найяскравіший? (замислюється -авт.). Хороші, приємні моменти були в усіх командах без винятків. Але найбільша проблема для будь-якого футболіста – травми. Коли вони тебе переслідують – не можеш розкрити свій потенціал сповна. Дістаєш ушкодження, змінюються тренери, відтак дуже важко відновлюватися, повертатись у гру, відвойовувати місце в старті. І що важливо: у ті часи травми виліковували по-іншому. Це нині, до прикладу, пошкодження меніска можна усунути за допомогою лазера. Тоді такого не було. І, відповідно, відновлення тривало довше.У кар’єрі згадую яскраві моменти:коли грав у стрийській «Скалі», ще був молодим, перспективним. Період в Ужгороді (у ФК «Закарпаття») теж виявився вдалим, хоч і не надто тривалим. Я перебував у клубі близько трьох років (із 1994 до 1997 – авт.). Цікаво, що саме тоді мав запрошення від «Дніпра», яке тренував Грозний, нинішній «коуч» «Говерли». Команда в ті роки серйозно конкурувала з «Динамо» та «Шахтарем». Я їздив до В’ячеслава Вікторовича Грозного на перегляд, навіть був із колективом на одному зборі в Туреччині. Але не склалося, керівники не змогли домовитись. А потім новий виклик – потрапив до ЦСКА (Київ). Однак і тут не все «гладко». Усе тому, що я навчався у Львівському інституті фізичної культури, але військової кафедри на базі факультету не було. І оскільки я був призивного віку, мусив рік відслужити. Та за збігом обставин і допомогою Василя Васильовича Бабича,потрапив до ЦСКА. Я саме тоді шукав варіанту продовження кар’єри, бо «Закарпаття» потроху розвалювалось. У Києві було непогано. Навіть у фіналі Кубка сезону 1997–1998 років грав проти «Шахтаря» (донеччани тоді виграли фінал 2:1 – авт.). Але ЦСКА теж лихоманило час від часу. Змінилося чимало тренерів. До речі, пригадав іще один примітний епізод із моєї кар’єри, пов’язаний із ЦСКА. Коли був гравцем цього клубу, мені випала честь захищати кольори футбольної збірної Збройних сил України. Ми навіть їздилина Чемпіонат світу серед військовослужбовців, який відбувався в Загребі (Хорватія) в 1999 році, й посіли п’яте місце з 12 команд. Потім і в Красилові був хороший період, хоч я там провів тільки півтора року: ставили завдання вийти в першу лігу. Мали непогані умови, чудовий колектив. Але не вдалося реалізувати те, чого від нас вимагали. Тоді вийшла команда з Житомира, яка, правду кажучи, перебувала в кращому фінансовому становищі. У Перечині теж були гравці, які зналися на футболі, здобули багато перемог в області. – Як розпочинали тренерську діяльність і якими принципами послуговуєтеся, будучи вже наставником? – Тренерську кар’єру я почав після виступів у Росії. Якщо не помиляюсь, у 2003 році мене запросив Василь Ласлович Качур до СДЮСШОР Ужгорода. І так, потроху, тренував дітей, що мені подобалося. Це, безумовно, моє. Я ним живу. Маю вже чимало випускників. Із більшістю з них працюю. Проте, у сучасній «грі мільйонів» немає тієї піраміди, плавного переходу з дитячого футболу в дорослий. Багато хто не в змозі адаптуватися до нових умов, ритму. Так можна втратити справжні таланти. Звісно, є й інші фактори, які зумовлюють вищесказане: відсутність якісних площадок, інфраструктури, фінансування, спортивного інвентарю тощо. Стосовно дитячого футболу, до прикладу, у нас є вікова група хлопчиків 2000-го року народження. Підібрані гравці з хорошим потенціалом. Але тренувальних полів немає. Ми змушені постійно «кочувати» Ужгородським районом: тренуємося то в Кінчеші, то в Концові. Що ж, будемо сподіватися, сумна тенденція потроху змінюватиметься на краще. Ось уже будують додаткове поле на стадіоні «Спартак» за бюджетні кошти. Дуже сподіваюся на покращення ситуації. 
– Хто для Вас є взірцем у футбольному плані? – Є багато видатних тренерів. Якщо брати з тих, із ким доводилося працювати, то від кожного чомусь учився. Але для всіх наставниківважливо мати індивідуальну манеру, власне бачення, працювати не під «копірку». Сучасний футбол стрімко рухається вперед. Регулярно доводиться читати, аналізувати, передивлятися футбольні матеріали. Щодня намагаюся щось із них брати, підкреслювати, виокремлювати для себе. Учитися ніколи не пізно. – У Вас велика футбольна родина. Чого вартує лишень пригадати Вашого дядька–легендарного Володимира Івановича Пінковського. Світла йому пам’ять! Також Ваш син – Славко-молодший пішов стежиною батька. Напевно, вимагаєте від нього вдвічі більше самовіддачі? – Мій син цьогоріч закінчив спецкласу ліцеї-інтернаті. Днями успішно вступив на новий напрям факультету здоров’я людини – кафедру фізичного виховання. Тренується в мене в дублі «Говерли». Але все залежить винятково від нього. Я, зі свого боку, звісно, чим зможу, тим допоможу. Проте, як зараз часто буває, молоде покоління не хоче працювати над собою: як тільки приходить додому, відразу сідає за комп’ютер. І більше нічим не можна зайняти дитину. Якщо син буде трудитися, прогресувати, то й не знадобиться моя допомога. Я тільки підштовхую його, а«вилетіти» він повинен сам. Ви, до речі, згадали про Володимира Івановича, нехай йому земля буде пухом. У серпні один із наших тренерів, Володимир Мухлинін, планує організувати міжнародний турнір, присвячений пам’яті Володимира Пінковського. Крім наших клубів, приїдуть команди зі Словаччини та Угорщини. На змаганнях будуть представлені футболісти 2002 року народження. Я надіюся, турнір відбудеться на хорошому рівні, адже така людина, як Володимир Іванович, цього заслуговує. 
– Ви очолюєте відразу кілька команд: СДЮСШОР, «ГоверлуU-21», «Вітязь» Концгазо. Наскільки важко поєднувати заняття з різними футболістами, тим паче, неоднакової вікової категорії? – Треную одразу кілька команд через банальну причину. Зараз такий час, щодоводиться працювати одночасно на кількох «фронтах». Стараюся встигати все, але іноді, звісно, «розриваюся». Проблеми з фінансуванням у «Говерлі» змушують шукати ще якісь варіанти. Зізнаюсь: якби в команді стабільно виплачували зарплатню, зосередився б на одній роботі. Стосовно віку моїх підопічних, то у «Вітязі», до прикладу, поряд із молодими гравцями, як я вже зазначав, виступають і досвідчені. Останні саме й повинні підказати, підбадьорити, заспокоїти. У дублі «Говерли» – інша історія. Хлопці пройшли дитячу футбольну школу. Потенціал у них великий. Але їм потрібно працювати над собою! У минулому чемпіонаті взагалі не мали тренувального процесу як такого. Якби останній був налагоджений – ми б не діставали по 7–8 м’ячів за один поєдинок. Зараз триває новий сезон. Ми вже зіграли два матчі. Перший видався доволі «симпатичним». Хоч і було важко входити в нього. На тому «багажі», що був у моїх футболістів за рахунок першості області, ми могли підтримувати форму завдяки голові ФФЗ Івану Дурану, який дозволив виступати й на обласній першості. Хтось іще й на Чемпіонаті міста виступає. Це підтримка ігрового тонусу, без якого нікуди. Розмову вів Олександр Курта | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |