Сьогодні (9 вересня) від світанку приймає вітання з нагоди свого «золотого» ювілею добре відома у футбольних колах краю та далеко за його межами людина, депутат Мукачівської міськради, керівник відомої фірми «Ремо» та президент ФК «Мукачево–ветеран» О. В. Ремез.
 

Олександр Васильович і сьогодні, як і кожної суботи, візьме свою спортивну сумку і відправиться на чудовий мукачівський стадіон «Харчовик», де на нього чекає його файний цімбора, власник спортивної бази Ілля Левко, а також його партнери. Пройдуть тренування, відбудеться двостороння гра, а потім усі зберуться на святковий банкет….
 

Я собі дозволю тим часом зробити невеличкий екскурс у минуле нашого ювіляра. Про О. Ремеза заговорили на повний голос після того, як він у Мукачеві створив футбольний клуб «Паланок».
 

Найбільший злет його команди припадає на 1997— 2001 рр. У цей період ФК «Паланок» стає чемпіоном (1999 рік) та срібним призером чемпіонату Закарпаття, двічі виборює кубок області (1998 та 1999 рр.), а у 1999 році стає ще й володарем суперкубка краю, а також двічі (1998 та 2000 рр.) фіналістом цього престижного двобою між кращими командами краю сезону (чемпіоном та володарем кубка Срібної Землі. Словом, піком команди О. Ремеза був 1999 рік, коли його гравці, кажучи футбольним терміном, оформили так званий хет-трик, тобто цього року вони виграли усі найпрестижніші змагання, що проводяться під егідою Федерації футболу Закарпаття, ставши чемпіоном, володарем кубка та суперкубка Закарпаття. Цей своєрідний рекорд жодній крайовій команді за всю історію закарпатського футболу до цих пір не вдалося побити.
 

А все почалося з того, як згадував вище, що Олександр Васильович взявся у 1997 році за відродження славної мукачівської команди «Паланок–Спартакус», яка у 1938 році, а це пройшло майже 60 років, стала чемпіоном Підкарпатської Русі серед слов’янських команд. Він сам одягнув футболку клубу, а також до нього запросив ряд провідних гравців того періоду — чемпіона світу серед юнаків (1987 рік) М. Русина-мол., А. Свириду, В. Зайтлера, В. Балажа та інших. Головним тренером став екс-гравець мукачівського «Приладиста» та ужгородського «Закарпаття» В. Карібов. Уже наступного року вони у чемпіонаті області вибороли срібні нагороди, програвши головному конкуренту на золото СК «Лінет» (0:2), зате обіграли кривдників у фінальному матчі на кубок Срібної Землі.
 

У даний час О. Ремез є керівником відомої фірми «Ремо» та президентом ФК «Мукачево-ветеран» (40 років+). На початку листопада 2016 року його команда на іршавському стадіоні «Авангард» зустрілася у фінальний грі з ветеранами ФК «Севлюш» (збірна Виноградівського району). Перемогу (2:0) здобули підопічні сьогоднішнього ювіляра. Як тоді, так і нині він частуватиме своїх «золотих» хлопців ЯрославаУлинця, Олександра Когутича (екс-капітан ФК «Говерла» Ужгород), Сергія Чесара, Дмитра Дудніка, Василя Маринця, Михайла Станинця, Андрія Афанасьєва, Сергія Медвідя, Дмитра Бецу,мсмк Мирослава Бундаша (срібний призер всесвітньої універсіади, Китай-2001 р.), Віктора Гея (екс-гравець ФК «Говерла»), Михайла Янковича, Василя Балогу, Євгена Качура (нинішній бирів с. С. Давидково), Івана Мангура та інших.
 

У складі ветеранів Мукачева (45+ та 50+) О. Ремез ставав чемпіоном України (2009 та 2016 рр.), срібним та бронзовим призером, багато разів переможцем першості краю, яку традиційно проводить комітет ветеранського футболу при ФФЗ (голова В. Козик). Разом із мукачівськими ветеранами (капітан команди і теж депутат Мукачівської міськради Олександр Переста) неодноразово пив шампанське із кубків, які він із партнерами-цімборами вибороли на престижних турнірах, як-от: пам’яті колишнього 1–го заступника голови ФФЗ О. Іщенка (Мукачево) та мс СРСР, екс-гравця львівських «Карпат» В. Щербея (с. Жденієво, що на Воловеччині), а також у честь змс СРСР В. Турянчика тощо.


 

У свої 50 літ О. Ремез із м’ячем, не повірите, але «балакає» на «ти». Він ним володіє немов жонглер. Складні технічні прийоми виконує з такою легкістю, ніби ніяких і зусиль не докладає. А при дриблінгу м’яч від нього відходить на скільки захотів сам виконавець. При виконанні передач м’яч летить саме у ту точку, куди захотів футболіст. При цьому віддаль не має значення — на 5 метрів, 10 чи 25. На добиванні м’яча він нагадує екс-гравця київського «Динамо» закарпатця Михайла Комана. Саша, як і колись Михайло Михайлович, завжди перебуває у тій точці поля, куди відлітає м’яч від воротаря, захисника, стійки чи перекладини… А голів-красенів у Саші — цілий арсенал. У нього вони сипляться, мов із рога достатку. Ось як і на зональному турнірі чемпіонату України серед ветеранів (45 р.), який відбувся 16–18 вересня 2009 року у Дрогобичі. Читаємо газетний звіт: «Перший матч ФК «Мукачево» провів із командою м. Сарни (Рівненська область). Упевнену перемогу здобули наші земляки (3:1). Уже на 7—ій хв. гол забив наш Віктор Услібер. Іван Дячок подвоїв рахунок. А закріпив успіх мукачівців О. Ремез, який з подачі свого капітана О. Перести забив гол-красень. Суперникам вдалося провести лише гол-престиж». (мукачівська газета «Ратуша», автор матеріалу Микола Рішко).
 

…Після тренування усі зберуться на святковий банкет у честь шанованого челядника у місті над Латорицею О. В. Ремеза. Що не кажіть, а це — аскіома: Олександр Васильович над усе любить своє чудове Мукачево, річку Латорицю, яка змійкою в’ється через увесь центр міста, а найбільше трудолюбивих і душею гарних мукачівців та свою рідню.
 

… А відтак полинуть спогади про дитинство і перші футбольні команди, перші тріумфи і прикрі невдачі. На вечорі, звісно, учасники святкового банкету найчастіше вживатимуть такі словосполучення: «а чи ти пам’ятаєш…, а знаєш той матч, коли…., а як ми їхали на зустріч…, а який ти феноменальний гол забив…, а як вдалося тоді тобі у «9» вцілити…, тоді у нас була гарна команда…, зичимо тобі ювіляре…., бажаємо тобі, Саша…., аби у тебе було все гаразд….
 

Отже, шановний ювіляре. Я бажаю Вам лише одного— не фарту, не удачі, не щастя, а тільки здоров’я. А все інше буде його супроводжувати. Бо ще свого часу відомий німецький мислитель Гейне казав: «Я не знаю більшого щастя, аніж здоров’я».
 

А ще хотів би навести один куплет із відомої пісні «Хай линуть літа»:
 

«Так непомітно минають літа,

Десь залишилися юності мрії –

Та душею і серцем завжди молодий,

Ти згадаєш свої хлоп’ячі надії.

Тільки сьогодні повір не пора

Вже сумувати за пройдені роки.

Пів століття - це просто пора золота,

А попереду шлях, як твої перші кроки».
 

Безперечно, шановний Олександре Васильовичу, Федерація футболу Закарпаття, ФК «Мукачево-ветеран», екс-гравці та адміністрація ФК «Паланок», друзі, колеги і звісно вся Ваша чудова рідня бажають Вамі надалі залишатися душею колективу. Це Ви вмієте робити, як ніхто інший. Ще раз Вам зичимо міцного здоров’я, сімейного благополуччя, побільше радісних і щасливих днів.
 

З роси та води, шановний золотий ювіляре!

 

1999 рік. Президент ФК «Паланок» Мукачево О. Ремез (у центрі) зі своїми «золотими» хлопцями (зліва направо): В’ячеслав Франко, з кубком капітан команди Атіла Свирида та мс СРСР Микола Русин-мол. Цього сезону мукачівці стали чемпіонами, володарями кубка та суперкубка Закарпаття. Отакої!