Західна юнацька зона, як і її сусідка з іншої сторони «закарпатської півкулі» не вирізняється особливою стабільністю. Так і на цей раз рівно в час початку гри серед молоді на полі не було ні душі. Тільки дітлахи, яким до сімнадцяти ще їсти фасолі та гороху з пуд, а то й більше, раз-за-разом стриб та й стриб по полю. Містер Ледний гульк на них строгим басом і їх як вітром здувало на певний час, а потім знову неспішно, по одинці, забігали на зелений килимок поюрбити м’яча в той час, доки старшачки в джинсах норовито походжали обабіч в очікуванні невидимих досі опонентів.

 

А де ж команди? – задавались питанням поодинокі зіваки на лавках обабіч старого як коси, які його підстригали, довжанського поля й вимагали від господарів викликати суперника на килим, як колись князь Святослав викликав своїх ворогів гаслом «Іду на ви!»

 

«Вони вже десь їдуть» – жваво відповідали атакувальні гравці.

«А може б десь застрягли, дорога ж наша як ребус, спробуй розплутай, і ми часом колесом у вирву, як пломбою на зубі об жуйку, хрясь» – в надії апелювали воротар та оборонці.

 

Якщо серйозніше, то вочевидь юнаки «Сокола» їхали з вірою, що траса Київ – Чоп або проляже через Довге, або буде неподалік стадіону, на якому грати. Однак, де б вони не звернули з магістралки, чи в Мукачеві в напрямку Сільця, й далі на Іршаву й Білки, Луково, а чи зійшли б із неї в Голубиному або вище санаторію «Карпати» в напрямку Сваляви й далі Стройного, Кирицьок, Броньки, всюди на них очікував постійно прогресуючий у розмірах ямковий не ремонт доріг. Звідси й швидкість їх комфортного баса спадала у пропорційному напрямку до низу. Гойдались у комфортабельному «Рега-бусі» й гадали, чому чотири роки тому хоча б один вертоліт із Межигір’я від Яника не забрали в Кінчеш для команди. Так чи інакше, та на поле першими в формі, одразу зі своєї фіри, вийшли гості, а вже після цього схаменулись і довжанці.

 

Гра також, якщо чесно, вийшла так собі, доволі посередня, як для стартового поєдинку в цьому населеному пункті. Атакували більше місцеві, та користі з цього довго не мали. Більшість ударів йшли спочатку то вшир, то ввись, а коли пристрілялись то виявилось що ще вони рухались і, висловлюючись давньоруським словом «вслабь».

 

Перший постріл стався на 5-й хвилині, а перша більш-менш рентабельна комбінація пройшла ще через дві хвилини після цього. Центральний захисник Повх дальнім пасом зі своєї половини поля віддав на правий край штрафного майданчика на Боднара, а Максим коротко лівіше й трохи назад переадресував на Саса. Юрко без особливих роздумів прострілив у центр карної зони на іншого Боднара. Олег хоча й пробив метрів із дванадцяти влучно, та м’яч рикошетом від захисника, на щастя для Раца (трохи дивний зміст слів для закарпатського уболівальника, бо колись для відомого Василя якщо так летіло, то було навпаки) полетів трохи вище поперечини.

 

На 11-й та 12-й хвилинах відбулись ще два непогані удари. Спочатку Сас влучив метрів із десяти в лівий кут, та «брамкарський сокіл» зреагував. Після цього Ісак приклався здалеку, метрів із тридцяти п’яти поруч із правою стійкою й знову якби точніше, то Рац не міг дістатись до його траекторії.

Через шість хвилин Варга отримав м’яч метрах у сорока від своїх воріт і віддав середній пас на Боднара. Макс пройшов трохи й влучно пробив метрів із тридцяти. Рац вдало обрав позицію й зреагував. Та ближче до завершення тайму й Сашко був безсилим щось зробити, бо був зловлений на протиході рикошетом від свого ж гравця. Рішко завершив атаку правим флангом точним пострілом метрів із двадцяти двох. М’яч рикошетом від Соханича кардинально змінив траекторію, що могло трактуватись і як автогол, і залетів у лівий куток. Рац тільки зиркнув з-під лоба, перебуваючи в аурі «кількасекундної футбольної коми» – 1:0.

 

Ще кращу нагоду через три хвилини мав Батьо, коли Тимканич обрізався в своєму штрафному майданчику. Михайло перехопив і розстрілював ворота із забійної позиції метрів із десяти, та спрямував м’яч хоча і в сантиметрах, та все ж над поперечиною, залишивши гостям надію на тайм другий.

 

Другу половину поєдинку трохи жвавіше розпочали гості, та особливо нічого не звершили й поступово знову відсунулись до своїх воріт. Однак, і господарі в другому таймі, під дією сонячних променів, втрачали креатив у атаках і переважно тримали круглого на підступах до чужої карної зони. Найбільше запам’ятались тільки дві їх продуктивні дії – одна недалеко від старту й друга ближче до середини тайму. У першому випадку Маланка результативним ударом метрів із п’ятнадцяти в лівий кут завершив атаку по центру – 2:0. А трохи згодом, через шість-сім хвилин масований затяжний наступ супроводжувався ударами Повха й Цимбала та далі ще двома поспіль пострілами від Батьо. Перші три з них були відчайдушно заблоковані, а після четвертого найкращого від Мишка, в верхній кут, Раца від голу врятувала поперечина, після якої ще й Маланка пробив повз ліву стійку.

 

Отака юнацька двохвилинна Барселона завершилась нічим, та все ж перемогли й додали собі в актив три бали, за що Фірці, а також Шусті, мають дякувати за навчання. «Соколятам» же слід відрощувати не тільки крила для подолання ям на дорогах, а й пазурі та дзьоби, бо надалі суперники будуть не менш небезпечні й почнуть плутати їх із більш мирними птахами – лелеками й шпаками чи, не дай того Боже, з синицями й горобцями.

 

 

Арбітр – Сергій Наскалов

Асистенти – Віталій Лофинець та Ярослав Гала

Делегат ФФЗ – Георгій Жига

 

28 квітня, с. Довге, стадіон «Боржава», ясно, + 27 градусів, 351 глядач

 

«Боржава» Довге – «Сокіл» Кінчеш – 2:0 (0:0)

 

Голи: Рішко, 28, Маланка, 43.

 

«Боржава»: Віталій Вакаров, Петро Повх, Віталій Ісак, Владислав Варга, Іван Фірка, Ярослав Маланка, Олександр Рішко, Юрій Сас, Олег Боднар, Михайло Батьо, Максим Боднар.

Запасні: Павло Сас, Олег Цимбал, Михайло Керечанин.

тренер – Василь Фірка.

 

«Сокіл»: Олександр Рац, Михайло Куртанич, Роман Буришин, Владислав Соханич, Артем Кадачігов, Микола Тимканич, Роман Гудан, Владислав Войчук, Ростислав Дюгованець, Володимир Шпилька, Артем Іванчик.

старший тренер – Валерій Угрин, тренер – Степан Гринканич, тренер-селекціонер – Василь Тренич.