Головна » Усі публікації » на Закарпатті » Захисник, який двічі був кращим бомбардиром ФК "Говерла" Ужгород
13:35
Захисник, який двічі був кращим бомбардиром ФК "Говерла" Ужгород
Пропонуємо вашій увазі розповіді–спогади про відомих закарпатців О. І. Когутича та Е. І. Горвата від голови обласного осередку АСЖУ Василя Гаджеги.

Захисник, який двічі був кращим бомбардиром ФК Слава Збройним Силам України!

Наш анонс

Як інформував автора цих рядків голова Ужгородської федерації футболу, заступник мера обласного центру Василь Гомонай, 25 лютого (субота) в ужгородському спорткомплексі «Юність» планується провести другий поспіль турнір з футболу «Меморіал Олександра Когутича та його першого тренера Еміла Горвата». Вони обидва з Ракошина, обидва грали за ужгородську команду майстрів та провідні футбольні колективи Мукачева, обидва капітани команд, обидвох не стало одного дня —24 січня 2021 р. Вічна їм пам’ять.

За додатковою інформацією звертайтесь за тел.: 095–73-83-101.    



Пропонуємо вашій увазі розповіді–спогади про відомих закарпатців О. І. Когутича та Е. І. Горвата голови обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України, прес–аташе ФК «Закарпаття» Ужгород (1996–2005 рр.) Василя Гаджеги


Розпочну розповідь  про цього унікального футболіста з унікального факту. Колишній капітан головної команди краю чи не єдиний гравець в історії закарпатського та українського футболу, котрий будучи  «чистим» центральний захисник (це амплуа свого часу також мали його знані земляки, ЗМС Василь Турянчик та Стефан Решко) у команді майстрів став двічі кращим бомбардиром. Вперше цей своєрідний феномен стався у сезоні 1992/1993 рр., коли капітан команди О. Когутич на свій рахунок записав 8 голів. Крім того, хет-трик у першості оформив Олександр Петрик, а троє футболістів з Мукачівщини — Петро Решко, В’ячеслав Медвідь та Олександр Когутич відзначилися дублями. У цей період головним тренером ФК «Закарпаття» Ужгород був мій сусід (пл. Корятовича, 11 — тепер «Гірчичне зерно») Юрій Іванович Чирков, який паралельно був і граючим тренером мого ФК «Журналіст» (облтелерадіокомітет, «Новини Закарпаття», «Закарпатська правда, вид–во «Закарпаття»), що виступав у чемпіонаті міста над Ужем. До речі, за команду «пишучої братії» грали такі знані «акули пера», як Степан Ваш, Іван Жирош, Іван Кузьма, Богдан Барбіл, Василь Ільницький, Гейза Ковач, Еміл Плеша, Олександр Маківчук, Володимир Тарасюк, Віктор Дрогальчук, Богдан Дубовий, Іван Берец, Петро Гойс, Микола Коваль, Ігор Кардаш,Володимир Цаповський та автор цих рядків…

Вдруге О. Когутич став кращим бомбардиром ФК «Закарпаття» Ужгород у сезоні 1994/1995 рр. Правда, на цей раз капітан команди розділив цей «титул» з форвардом ужгородців Геннадієм Замрієм, які у ворота суперників провели по 5 м’ячів. Ракошинець разом із ужгородцем В’ячеславом Пінковським у цьому сезоні також відіграли найбільше офіційних матчів. До речі, односельчанин Саші й теж захисник «Закарпаття» Іван Коштура у своєму активі мав 18 зіграних поєдинків і став автором двох голів. Через три роки до ужгородської команди прийшов забивний форвард з берегівського ФК «Лінет» (тренер — В. І. Ряшко, президент — Ю. М. Гецко, а віце–президент — ЗМС В. Ю. Турянчик) і надовго за ним закріпилося словосполучення «кращий бомбардир ФК «Закарпаття» Ужгород.





























А ще згадується один цікавий і унікальний факт. Дитячі тренери з Ракошина Еміл Горват (ліворуч, перший тренер Олександра Когутича та братів Корпонаїв) та Гаврило Кузьма (Нове Давидково) звернулися до мене аби допоміг організувати показовий поєдинок між ветеранами цих найбільших футбольних центрів на Закарпатті (в обох більше, як по 10 гравців, що грали у командах майстрів). Скажімо, у Новому Давидкові — МСМК Ференц Медвідь, МС В’ячеслав Медвідь, Габор Качур, Антон Лендєл, Василь Медвідь, Іван Качур, Йосип Микуланинець тощо. 

Але я вирішив піти далі й запропонував провести показовий й унікальний футбольний двобій між ФК «Когут» Ракошино— ФК «Качур» Нове Давидково. Особливо цій ініціативі зрадів Олександр Когутич та колишній гравець ФК «Говерла» Ужгород Іван Качур, які майже в один голос сказали: «У наших селах ми знайдемо по 11 когутів та качурів, а фото цих домашніх птахів (на футболках збірної Франції — «півники»), наклеюємо  на свої футболки й вийдемо на двобій. Цей унікальний матч навіть погодився обслуговувати рефері ФІФА Валерій Онуфер, про якого днями автор цих рядків зробив проект книги (один з примірників передав колишньому голові суддівського корпусу України К. Л. Віхрову). Та не пам’ятаю чому ця гра не відбулася, правда, 5 років тому у СК «Юність» провів Меморіал пам’яті МСМК Ф. Медвідю, його однокласнику Г. Кузьмі та Е. Горвату. У змаганнях взяли участь чотири команди: дві з Н. Давидкова, одна з Ракошина та ветерани ФК «Говерла» Ужгород (див. внизу).  





























У центрі фото стоїть тренер Гаврило Кузьма, а ліворуч теж стоїть  — нинішній староста Новодавидківського старостинського округу Мукачівської міської територіальної громади Євген Качур.




Один із останніх турнірів, в якому брав участь О. Когутич, пройшов у квітні 2020 р. в Ужгородському СК «Юність» — це був «Меморіал Ю. М. Гецка» (див. зверху). Команда ветеранів «Закарпаття» усі заплановані поєдинки провела на хорошому рівні і здобула головний трофей турніру. Капітан команди Олександр Когутич із партнерами спочатку з рахунком 3:1 обіграли збірну команду Берегівщини, потім чотири «сухі» м’ячі провели у ворота виноградівчан (у складі грали екс-народний депутат України та гравець ФК «Говерла» Сергій Чейпеш та мс України, захисник ФК «Закарпаття» Іван Білак та інші), а також звели внічию (2:2) з ветеранами Ужгородщини (тренер Іван Ковач). 



























 На світлині О. Когутич з кубком, ліворуч вдова Ю. М. Гецка — переможницею олімпійських ігор, чемпіонка світу з гандболу Н. Р. Гецко–Лобова, колишній начальник управління культури ОДА В. Габорець та меценат О. Сусік.  



О. Когутич (праворуч) зі своїми партнерами по ФК «Говерла–ветеран» Ужгород за який виступали: 
(МСМК Мирослав Бундаш, МС   України Володимир Васютик, Володимир Овсієнко, Олександр Когутич, Олександр Грабар, Антон Лендєл, Михайло Ковтун, Сергій Гозда, Василь Стецо, Мирослав Бабяк, Валентин Слюсар (капітан – О. Когутич, тренер — П. Решко)

Наша довідка: Олександр Іванович Когутич   народився 25 лютого 1970 року в селі Ракошино Мукачівського району. Майстер спорту України (2004 рік). Півзахисник, центральний захисник атакуючого плану. За ФК «Закарпаття» провів майже 15 років. За цей період він відіграв майже 500 офіційних ігор і став автором 48 голів. Першим його тренером був батько, який і привив синові любов до найпопулярнішої гри в світі. Далі Саша навчався в місцевій ДЮСШ, де опікувався ним відомий у минулому футболіст та хороший фахівець, капітан ФК «Карпати» Мукачево Еміл Горват. Грав за дитячу збірну команду Мукачівщини, а у сьомому класі одягнув футболку збірної Закарпаття. 
1984 рік — навчання у Київському спортінтернаті, де тренером у нього був земляк з сусіднього села Н. Давидково Ференц Медвідь (нехай йому земля теж буде пухом). Та у столиці перебував лише місяць. Повернувся додому. У складі ракошинської команди грав на першість області до 1987 року, після чого вступив до Івано-Франківського технікуму фізкультури, який закінчив у 1992 році. 

Весною 1988-го року Олександра призвали на дійсну військову службу в місто Кам'янець-Подільський. Пізніше наказом по ПрикВО перевели до армійського клубу Львова, який тоді очолював мукачівець Вільгельм Теллінгер. О. Когутич також був у складі збірної команди Прикарпатського ВО.   

З 1989 року — гравець ФК «Закарпаття». 

Сезон 1999/2000 рр. — у складі ФК «Закарпаття» став переможцем Першої ліги і разом із партнерами по команді вперше в історії крайового футболу вивів ужгородців до елітного дивізіону чемпіонату України.   


















На світлині (присів другий справа з м’ячем) капітан ФК «Закарпаття» Ужгород Олександр  Когутич з своїми партнерами 

Після професійного футболу грав за провідні команди Закарпаття, що виступали у чемпіонаті області, працював тренером-викладачем із футболу в ОДЮСШ ЗОО СТП «Спартак» (2009-2010 рр.), другим тренером ФК «Мукачево». У складі цього клубу був чемпіоном області (2008 рік). 

2009 рік — граючий тренер ФК “Закарпаття–2», а з травня 2010 – в. о. головного тренера ФК „Мукачево", з липня 2010 р. — головний наставник цієї команди. 

З  2012 р. працював тренером молодіжного складу U-19, а з 2014 р. — наставник «молодіжки» (U-21) ФК «Говерла». 

2015 р. — О. Когутич головний тренер ФК «Колос» Ракошино, який виступав у 1–ій лізі першості Закарпаття. 

























2015 рік. Ракошино. Місцевий стадіон. Під час календарного поєдинку місцевого ФК «Ракошино» – головний тренер О. Когутич (праворуч). Ліворуч сидить другим — Е. І. Горват зі своїми ровесниками.   


2016–2017 рр.— ці два роки 47–річний ракошинець провів у складі ФК «Імені Ференца Медвідя» Нове Давидково, а час від часу одягав і футболку рідної ракошинської команди. Скажімо, 26 липня 2017 р. «У другому таймі   рятувати «Ракошино» вийшов найдосвідченіший Олександр Когутич, але він хоч і проявляв певну активність, ситуацію переломити на користь рідної команди не зміг (ФК «Локомотив-Чоп» – ФК «Ракошино» — 2:0). 

До 2020 року виступав за ветеранів ФК «Говерла» Ужгород та ФК «Карпати–ветеран» Мукачево.. 





У 2008 році автор цих рядків підготував книжку про знаного фахівця футбольної індустрії, голову ветеранів спорту Мукачівського району Еміла Івановича Горвата.

Ще й тепер багато футбольних фахівців не можуть дати конкретної відповіді на питання: тренер — це професія чи покликання? Як на мене, правда, якщо мова йде про хорошого футбольного наставника й гравця, — це одне й друге. До таких би відніс й Еміла Горвата.

Довідка: ГОРВАТ Еміл Євгенович Горват народився 4 квітня 1938 року в селі Ракошино, що на Мукачівщині. Перший тренер —колишній учитель фізичного виховання місцевої середньої школи Михайло Юрійович Чакій. Півзахисник. Капітан команди. Арбітр республіканської категорії з футболу (нині прирівнюється до національної - Авт.). Тренер команд майстрів і дитячий наставник.
У дитинстві, як і всі його ровесники, що за селом пасли худобу, неодмінно там і грали у футбол. Примітивний, зате азартний і по-дитячому захоплюючий.

У дитячі та юнацькі роки виступав і був капітаном шкільних команд, збірних району, а коли перейшов у дев ятий клас -потрапив у дублюючий склад місцевої команди "Колос" (Ракошино), що виступала на першість області, через рік отримав "прописку" в "основі".

Під час проходження військової служби грав за армійські футбольні колективи на Далекому Сході.
Після закінчення Станіславського (нині - Івано-Франківськ) технікуму фізичної культури працював учителем фізичного виховання в сусідньому селі Копинівцях і паралельно в 1960 році грав за сільську самобутню команду "Шахтар" (Березинка), котра в дебютному сезоні стала фіналістом кубка Закарпаття.

Довгий період Еміл Євгенович грав за мукачівський "Приладист", котрий спочатку виступав
у чемпіонаті Закарпаття, а відтак серед команд колективів фізкультури УРСР та першості колишнього Союзу (клас "Б", Українська зона).

У 1964 та 1965 pp. у складі "Приладиста" ракошинець став володарем Кубка області та бронзовим призером чемпіонату Закарпаття, а наступного футбольного сезону — чемпіоном ЦР ДСТ "Авангард" та срібним призером чемпіонату області.

Із 1968 року Е. Горват вибігає на зелений газон з капітанською пов'язкою у футболці мукачівських "Карпат" (у цьому році "Приладист" було перейменовано на "Карпати" — Авт.), що виступають у тій же лізі першості колишнього Союзу, що й ужгородська "Верховина" (клас "Б", Українська зона).

1969 рік — ФК "Карпати" у попередніх іграх у своїй зоні зайняв третє місце серед 21 команди. У фіналі, що відбувся в Івано-Франківську, по три кращі команди з двох українських в одне коло виборювали титул називатися кращим колективом першості колишнього СРСР серед команд класу "Б". Мукачівці були четвертими з 42 команд. Непогано.

Один футбольний сезон Е. Горват зіграв за ужгородську "Верховину" (1961 рік). Саме цього київське «Динамо» вперше у своїй історії здобули золоті нагороди. У складі чемпіонів грали і двоє закарпатців — нині почесні громадяни мм. Ужгород Й. Сабо та Мукачева — В. Турянчик.   

У 1970 році, зігравши кілька матчів за мукачівські "Карпати", у 32-річному віці пішов на "заслужений" відпочинок, правильніше — тренером заводської команди майстрів "Приладист" (Мукачево).

1977 рік — під керівництвом тренерського штабу (головний тренер — МС СРСР Ф. Ванзел, тренери — Е. Горват та М. Гасинець) футболісти мукачівського "Приладиста" стали чемпіонами України серед команд КФК.

Е. Горват майже до 2015 року працював відповідальним секретарем Мукачівської районної федерації футболу та дитячим  тренером ДЮСШ Мукачівської райради ФСТ "Колос".  А після того, як померла дружина, він перебрався до доньки, яка з сім’єю проживає у місті над Ужем.   


1997 рік. Мукачево. Нинішній стадіон ім. В. Турянчика (СОК ДЮСШ). З Емілом Горватом (зліва другий) проводили другий етап Всеукраїнського футбольного фестивалю «Даруймо радість дітям». Побачив, що до нас підходять троє чоловік і я запитав Горвата: «Двох з них знаю — це олімпійський чемпіон з футболу Йожеф Беца, другий — знаний футболіст і тренер Микола Теллінгер, а третій хто?

—О, Вася, невже ти не знаєш його? Та це перший футболіст із Закарпаття (грав за московський «Спартак») — член збірної команди колишнього Радянського Союзу Іван Мозер, який приїхав до рідного Мукачева з Москви. Він же з Бецою повинен був їхати на олімпійські Ігри в Австралію у далекому 1956 році. Та на одній з останніх тренувань перед польотом за океан його серйозно травмували. А його молодший брат Михайло у 1960 та 1961 рр. був «першою ракеткою» (великий теніс) країни. Він та ужгородець, один з перших майстрів спорту на Срібній Землі Йосип Гагер, були кілька разів у символічному списку «10 кращих тенісистів СРСР». До речі, у цьому списку був і відомий коментатор футбольних матчів Микола Озєров.  Отже, на фото (зліва направо): Й. Беца, Е. Горват, І. Мозер та М. Теллінгер, на жаль, їх усіх уже нема серед нас.     

Внизу Мукачівський стадіон «Спартак» кінця 60–их років минулого століття.  Товариський поєдинок між ФК «Динамо» Київ та ФК «Карпати» Мукачево.  На трибунах головної спортивної споруди у місті над Латорицею, як кажуть «Ніде і яблуку впасти». Капітани команд гостей — Василь Турянчик (праворуч) й господарів— Еміл Горват обмінюються цінними подарунками та спортивною атрибутикою.   

Категорія: на Закарпатті | Переглядів: 678 | Додав: lobda | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
الاسم *:
Email *:
كود *: