Першими закарпатцями, які 70 років тому змінили ужгородську прописку на київську, були берегівчанин Іван Фабіян та Георгій Лавер із Мукачівщини, які до цього часу виступали за ужгородський «Спартак». Першим у складі «основи» київського «Динамо» дебютував І. Фабіян, який 23 червня 1948 року у Мінську провів матч з тамтешніми одноклубниками. Тоді українці поступилися білорусам з досить принизливим рахунком 2:4. Згадаю і склад динамівців: Зубрицький, Гершин, Щанов, Жиган, Принц, Фабіян, Жилін, Дементьєв, Дашков, Віньковатов, Пономарьов.
 

У наступному домашньому поєдинку берегівчанин не грав. Динамівці приймали московських армійців (ЦБЧА — центральний будинок червоної армії). Через 6 років футболку цього клубу одягнуть двоє мукачівців — це Йосип Беца та Федір Ванзел. На цей раз господарі знову отримали фіаско, до того ж вони програли з великим і «сухим» результатом 0:5. До речі, у цій грі хет-трик до свого активу записав відомий футболіст і хокеїст Всеволод Бобров.

І. Фабіян у складі киян провів і наступні два виїзні матчі — у Тбілісі (1:1) та у Сталінграді («Торпедо»). В останньому клубі пізніше (1949–1952 рр.) гратиме ужгородець Золтан Бреньо. Далі 7 матчів І. Фабіян провів у складі резервістів, а Георгій Лавер — в «основі».
 

Свій перший матч закарпатці разом провели у Москві ( 8 серпня 1948 року, стадіон «Лужники», 40 000 глядачів)) проти місцевих одноклубників, в яких ворота захищав прославлений голкіпер Олексій Хомич. Ця історична гра завершилася бойовою нульовою нічиєю.

 

***
 

Іван Фабіян: ”Я щасливий, що мій учень пішов далі”

Гадаю, що Іван Фабіан, перший легіонер київського “Динамо” та його учень й односельчанин, змс СРСР, триразовий чемпіон та дворазовий володар Кубка колишнього Союзу, член національної збірної Іван Яремчук не потребують особливої рекомендацій.
 

...Я тримаю у руках невеличку, але гарно оформлену книжечку великобичківця Василя Поповича “До вершин майстерності і досконалості” (з історії розвитку фізкультури і спорту в сел. В. Бичків), яка побачила світ у Празі. Тут є нариси про відомих футболістів та тренерів, котрі почали своє сходження на футбольний олімп у селищі хіміків та лісорубів.
 

Василь Васильович свій нарис про свого земляка Івана Фабіяна назвав так: “Футбольна “глиба”.
 

Ці слова, — пише автор, — «не банальність, а найбільш повна характеристика корифея великобичківського футболу — тренера, гравця і шанувальника шкіряного м'яча — Івана Фабіяна, уродженця міста Берегова».

Наша довідка: Іван Іванович Фабіян народився 10 березня 1922 року в Берегові. Нападаючий. Після переїзду на постійне проживання в Ужгород він у 18 років закінчив Ужгородську торгову академію і в цьому ж році (1940) почав футбольну кар'єру в ужгородській команді УАК (Ужгородський атлетичний клуб). За цей колектив провів 4 футбольні сезони.
 

1945 рік — у складі збірної команди Закарпаття з футболу став чемпіоном І-ої Спартакіади України, яка проходила в Києві. Разом із ним у столиці були: Михайло Михалина, Георгій Лавер, Дезидерій Товт, Юлій Грубчак, Михайло Кречко та інші.
 

1946-1948 рр.— гравець ужгородського “Спартака”. У дебютному році він у складі команди став чемпіоном України серед КФК.
 

1948 рік — Івана Фабіяна та його партнера по ужгородському ”Спартаку” Георгія Лавера запросили до київського «Динамо». У попередньому сезоні столичний клуб завершив на передостанньому місці. . За ”основу” головної команди України закарпатець зіграв 16 офіційних матчів.
 

У 1950 році І. Фабіян повернувся в Ужгород і продовжив виступати за рідний місцевий “Спартак”. Однак, відігравши лише перше коло, він вирішив продовжити свою спортивну кар’єру граючим тренером “Червоної Зірки”, що була при Тересвянському ДОКу (1951 р.), а через рік одягнув футболку великобичківської ”Червоної Зірки” (1952–1956 рр.), а відтак — “Авангарду” (1956 р.). Остання команда була при місцевому великобичківському лісохімкомбінаті. Пізніше її буде перейменовано на ФК “Хімік” — багаторічний учасник чемпіонату Закарпаття та України серед КФК. Саме цей колектив Іван Іванович тренував протягом 15 років (1957–1972 рр.), а також паралельно працював дитячим тренером у Великобичківській ДЮСШ (1969-1973 рр.).
 

Зі середині 70-х років дитячий наставник Тячівської ДЮСШ.
 

1980-84 рр. — працює тренером Перечинської ДЮСШ з футболу.

Закінчив Київську республіканську тренерську школу.

Не стало відомого гравця й тренера Івана Фабіяна в липні 1984 року.

Ексклюзивне інтерв’ю в Івана Івановича свого часу взяв автор уже згадуваної книги «До вершин майстерності і досконалості” В. Попович:
 

— Іване Івановичу, де вперше “познайомилися” з футбольним м'ячем?
 

— На міській вулиці, на якій зранку до вечора ганяли гумійову лопту. Невдовзі батьки переїхали на постійне проживання в Ужгород. Я з батьком часто ходив на футбольні баталії й мені цей вид спорту припав до душі і вирішив будь-що навчитися добре грати у футбол. Не шкодував ні часу, ні сили. Коли мені виповнилося 18 років мене запросили в УАК (1940 рік). Команда виступала на першість Угорщини.
 

— Яка причина, що перший закарпатський легіонер київського «Динамо» так швидко повернувся зі столиці до Ужгорода?
 

— Мені важко про це говорити. Але причина банальна. Дружина захотіла і я між київським “Динамо” і дружиною, яку нестримно любив, пішов їй назустріч. А міг ще грати та грати. Як кажуть, тільки-но прижився в колективі. Однак, важко захворіла мати дружини, і ми змушені були повернутися додому.
 

— З команди ж так просто не відпускають.
 

— Це — дійсно так. Навіть працівникам служби безпеки потрібно було розповідати причини, котрі спонукали мене залишити провідний футбольний клуб Республіки. Але і в Ужгороді не затримався. Уже наступного року був у Тересві, де тренував місцеву команду “Червону Зірку”, а також грав за цей колектив.
 

— А як опинилися у Великому Бичкові?
 

— Її величність — випадковість. Ми грали у Великому Бичкові товариський матч із місцевою командою. Саме того дня мене керівники великобичківського ФК “Червона Зірка” запросили тренувати їхню команду. Довго не вагався, бо побачив у цій команді кілька перспективних гравців. До того ж, давно бачив себе і дитячим тренером. А у місті «хіміків» та лісорубів була і своя ДЮСШ. Так я опинився у Великому Бичкові, де пропрацював майже 30 років.

Витяг із книги «До вершин майстерності й досконалості», де автор про цей футбольний відрізок футбольного життя І. Фабіяна пише так: «Переїхавши зі сім’єю у робітниче селище, Іван Фабіян із азартом взявся за роботу. Під час його тренерської діяльності «Червона Зірка» почала свою тріумфальну ходу, радуючи успіхами не лише свого наставника, але й уболівальників». На знімку великобичківський «Хімік» («Червона Зірка») — дворазовий володар кубка Закарпаття та багаторазовий призер чемпіонату Закарпаття (зліва направо): граючий тренер, перший легіонер київського «Динамо» Іван Фабіян, Дмитро Глеб, Йосип Кузьмик, Йосип Волощук, Іван Манзюк, Михайло Краус, Михайло Руснак, Андрій Холудило, Йосип Данч, Василь Глеб, Михайло Лукачук, Федір Завецький.

(Фото із власного архіву зт України Степана Руснака).
 

— Іване Івановичу, а що можете сказати про вашого підопічного й односельчанина Івана Яремчука?
 

— Це, справді, здібний хлопець, хоча й був щупленьким, зате працьовитим і наполегливим. А попав він у нашу ДЮСШ після того, як з івано-франківського “Спартака” повернувся наш односельчанин Степан Руснак, котрий почав тренувати місцевий “Хімік”. Паралельно наш директор Дмитро Гайналь запропонував йому набрати групу дітей і займатися. Степан Йосипович зібрав невеличку групу десятирічних юнаків серед яких були два Івани — Яремчук та Дашкарь. У 1974 році була домовленість з батьками віддати дітей у спортивну школу-інтернат у Київ. Я там ще багатьох знав і з хлопцями подався у столицю. Вони попали в хороші руки, зокрема до заслуженого тренера України Віктора Степановича Жиліна, а також Молотая та Киянченка. Протягом 5 років навчання в школі-інтернаті Івана Дашкаря запрошували до участі в збірній СРСР (U-16), а Іван Яремчук грав за юнацьку збірну України. У 1979 році хлопці приїхали в рідний Великий Бичків, а звідти вже до Ужгорода, де головний наставник ужгородської «Говерли» навіть не захотів подивитися хлопців у ділі. Зате наставники черкаського “Дніпра”, як побачили великобичківців у грі, відразу запросили обох хлопців до свого колективу.
 

Цей нарис про знаного гравця і тренера завершую словами того ж спортивного літописця рідного селища Василя Поповича: “Люди, немов квіти — розвиваються і пишаються красою, яка раптово в'яне. І ніхто ніколи не знає, де і коли обірветься ниточка, що зв'язує нас із сьогоденням. Прикро, що часто ми забуваємо про своїх кумирів, які не шкодуючи здоров'я, зусиль віддавали себе вихованню молоді аби вона стала на дорогу справедливості та правди!

Багато хто із нинішніх ветеранів команд “Хімік” та “Ялинка” завдячують своїми успіхами вчителю і тренеру Івану Фабіяну. Традиції великого футболу продовжують у Великому Бичкові М. Дряшкаба, Д. Копич, М. Волощук, С. Руснак (на жаль, уже теж відійшов у вічність — Авт.), та молода зміна гравців: П. Пруць, Ю. Бойкул, М. Бисага, Е. Бадінко, І. Грін, І. Павлюк, І. Марушак, І. Андрусяк, Р. Ухаль, Р. Собослой, В. Оленюк, Р. Дребіт, В. Попович, І. Лакатош та інші».

 

Підготував голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України Василь Гаджега.