Під керівництвом Володимира Шарана закарпатці зайняли 10 місце у турнірній таблиці та вперше виключно за спортивним принципом зберегли прописку в українській еліті.

Про історичний та унікальний сезон ми поспілкувались з одним з головних творців закарпатського успіху – Володимиром Богдановичем.

«В першу чергу, я вдячний Збройним силам України. Наші військові понад 460 днів боронять нашу землю від рашистів. Низький уклін їм за те, що оберігають наші життя і тільки завдяки їх роботі, можемо працювати ми.

Дійсно тільки завдяки військовим вдалось провести цей чемпіонат. Експерти, журналісти, вболівальники та представники клубів не вірили, що нам вдасться розпочати та закінчити цей сезон. Так, були важкі моменти. Під час матчів лунали повітряні тривоги, потрібно було перечікувати в укриттях. Але головне, що нам вдалось провести чемпіонат і вийшов він доволі непередбачуваним.

Повторюсь, це тільки завдяки нашим військовослужбовцям. Ми віримо, що їм вдасться довести цю війну до перемоги».

– Яке особисто Ви ставили завдання перед командою на сезон?

– Конкретного завдання не було. Розумієте, на старті нам всім просто хотілось вірити у те, що чемпіонат відбудеться і ми доведемо справу до кінця – зіграємо у 30-у турі.

Думки на старті були різні. Здавалось, що у будь-який момент можуть початись зриви матчів і через деякий час змагання все ж таки вирішать зупинити. Про це говорили всі. Але з часом прийшла впевненість – матчі проводились, ми звикли до нових реалій. І вже тоді окрім гри почали вимагати від хлопців відповідного ставлення до поєдинків. А після тура так 5-го я дав інтерв’ю, у якому сказав, що наша ціль – зайняти 12-е місце. Не хотілось грати в перехідних поєдинках та й побачили силу інших команд. З’явилась віра, що це завдання нам вдасться виконати.

– Як життя одним днем впливало на Вас, на гравців?

– Дійсно жили одним днем. Я казав хлопцям, що нам варто пам’ятати минуле, жити сьогоднішнім днем та вірити у майбутнє. Просив радіти кожній дрібниці, цінувати те, що маємо. Через це і не було звичного у мирний час хвилювання за результат.

Пам’ятаю, як у першому матчі чемпіонату ми поступились на останніх хвилинах «Олександрії». Але тоді відчувалось якесь задоволення від того, що ми взагалі провели той матч на «Олімпійському» ще й проти моєї колишньої команди. Ми тоді побачили, що всі хлопці чекали на цей поєдинок, хотіли зіграти. Показали пристойну гру. І з кожним матчем у нас додавалось впевненості.

– Ви згодні, що 10-е місце – це результат, про який неможливо було мріяти на старті?

– Напередодні чемпіонату ми проводили спаринги з нашими майбутніми суперниками в УПЛ. Спочатку обіграли «Верес» і я побачив, що ми не гірші за рівненську команду. Але коли ми згодом поступились «Ворсклі» з рахунком 1:5, я зрозумів, що нам буде дуже важко. Вже думав, що якщо ми так само продовжимо грати і в офіційних матчах, то припущення експертів збудиться і ми будемо першою командою на виліт. Всі вже звикли за цей час, що «Минай» розташовується у підвалі турнірної таблиці. Ось після зустрічі з «Ворсклою» впевненості щодо нашого майбутнього не було. З’явились вже сподівання на перехідні матчі.

Але ми непогано підготувались до чемпіонату, додавали з кожною грою, мали стабільний склад. У нас ніхто не випадав через травми, всього пару гравців отримали дискваліфікації через картки. І це дуже важливо. Ми не мали потужну лаву запасних, щоб підсилити гру. Але хлопці витримали. Показали досить пристойний результат у першому колі – 14 пунктів. Ще й на зимову перерву пішли після виїзної нічиєї з «Зорею».

– В чому тоді феномен результатів – адже у другому колі багато хлопців отримували травми, дискваліфікації, а команда показала ще кращий результат – 19 очок?

– В першому колі тренерський штаб ставив перед командою завдання показувати організований, дисциплінований футбол. Розуміли, що ми десь втратили очки у грі з «Колосом», коли не реалізували пенальті. «Кривбас» у Києві грав проти нас у меншості, але, відверто кажучи, ми були задоволенні одним пунктом. Просто розуміли силу суперника. Тобто, були поєдинки, у яких ми могли досягти більшого. При цьому були й неочікувані перемоги. Головне, що ми прагнули побачити від своїх підопічних саме конструктивну гру. І вона була у нас, коли ліворуч грав швидкий Ельдар Кулієв, в центрі диспетчер Олексій Хахльов. Це була інша схема, у нас непогано виходило. Воробчак тоді ще був здоровий, Вишневський. Мені подобався наш футбол і ми створювали багато моментів. А головне, що за кількістю пропущених голів ми займали четверте місце.

Взимку відбулись ротації – пішов Хахльов. Ми поставились до його рішення з розумінням, тому що не могли платити таку зарплату, яку він отримує в «Зорі». Кулієв отримав запрошення з чемпіонату Азербайджану і ми також пішли на зустріч хлопцю. Нам потрібно було підсилення і через це тоді взимку у мене був менш оптимістичний настрій.

На зборах гра нашої команди мені не подобалась. Ми тоді підписали Михайла Шишку, Міхаіла Гечева, Сергія Петька, але тільки перед самим чемпіонатом у нас з’явились орендовані Андрій Булеза та Олександр Мельник. Помітно додав Юрій Кравчук, який добре працював в Туреччині, скинув шість кілограмів. Ми повірили у нього, а він у себе. Тому у другому колі ми зіграли більш прагматично. На зборах ми жодного разу не награвали цю схему, але з появою цих гравців – перебудувались вже на матч проти «Львова». Ми повинні були вигравати той поєдинок, але, на жаль, поступились. У мене був жахливий настрій. Так образливо було. Навіть не знав, що в роздягальні хлопцям сказати. Мали щонайменше три нагоди для гола, щоб забити, а «Львів» скористався своєю єдиною можливістю.

За перший матч поточного року проти «Шахтаря» я навіть говорити не буду, тому що донеччани переграли нас по всім статтям. І після цієї гри ми зробили багато висновків, перебудувались і вибрали оптимальний варіант гри, склад. Хоча через пошкодження постійно вносили корективи. Команда билась в кожному поєдинку. Дійсно нам десь не вистачало технічної майстерності, але самовіддача була на вищому рівні. Ми видали гарні матчі проти наших лідерів та лише з мінімальним рахунком поступались вдома. Гра проти «Зорі» – виключення. Ми не хотіли закриватись, вирішили зіграти в атакувальний, агресивніший футбол. Але у луганців дуже гарна команда, тому рахунок – 0:3. Хоча в дебюті ми мали забивати самі.

Друге коло показало, що прагматичний футбол приносить нам кращий результат. Про везіння навіть важко говорити, бо були матчі, в яких нам відверто не щастило, а були випадки й навпаки. Я про зустріч з «Чорноморцем». Вперше бачив таке, що команда перемагає без єдиного удару у площину воріт. Тоді супер відіграв наш воротар, захисники. Після цих трьох пунктів ми трішки заспокоїлись. Далі було важливо не програти «Руху» та перемогти «Металіст». Важливо, що ми підійшли до цих зустрічей у максимальних кондиціях – не дарма працювали на зборах над фізикою.

До речі, саме у Туреччині стало чітко зрозуміло, що у нас єдиний колектив. Маю на увазі всім відому ситуацію з «шинніком». Я для себе зрозумів, що хлопці готові битись один за одного не тільки на полі, але й за його межами. Битись за команду та Україну.

– Тобто, гра у два центральних захисники та з Твердохлібом під нападником – Вам подобається. А прагматичний футбол – приносить результат. Що обирати?

– У тренера не може бути однієї схеми. Все залежить від підбору гравців. Якщо зараз центральна вісь у нас була сильніша – маю на увазі високорослих футболістів Нємчанінова, Мельника, Кравчука, то чому не використовувати схему у три центральних захисники, якщо випав Назарій Воробчак, на якого ми дуже розраховували. Він зараз відновлюється після важкого пошкодження. Вся команда підтримує його та чекає повернення на поле. Він важливий для команди.

Гечев нестабільно проводив чемпіонат, Рогозинський додав помітно. Але пошкодження Вадима Вітенчука змусило нас знову перебудовуватись. У останніх поєдинках він відпрацьовував дуже сильно. Ми відчули це у грі проти «Металіста», який він пропускав. Без Вадима нам було б дуже важко виконати завдання.

А якщо Твердохліб грає вище з Вишневським, гра звісно виглядає цікавіше, ми більше створюємо моментів. Але, з урахуванням підбору гравців, в першу чергу завдання було не пропускати.

– Яким був для вас найважчий період у сезоні-2022/23?

– Гра з «Інгульцем» та наступні декілька днів. Ми вигравали до 84-ї хвилини з рахунком 1:0, а потім отримали автогол, помилився Олександр Мельник. А згодом був незрозумілий пенальті. Такі матчі трапляються. Саша настільки був виснажений, що вже не розумів, що робить. Потім було багато розмов, всі їх пам’ятають. Але я сказав, що якщо ми цей період переживемо спокійно, то все далі буде добре. Відверто кажучи, сам стриматись не зміг – грубо відповів на слова журналіста. Але вважаю, що така відповідь цілком відповідає його звинуваченням.

Це був найважчий період. Ми не повністю відійшли від тієї гри – поступились у наступній зустрічі «Динамо». Помітно було, що хлопці боялись помилитись. Але у другому таймі вже зіграли краще. І далі демонстрували свій футбол та в результаті перевищили очікування від нас.

А найкращий матч – проти «Ворскли». Розумію, що полтавці, можливо, були не в тій кондиції. Але це ж «Ворскла» – команда з п’ятірки УПЛ. А ми перемогли без шансів – це визнав і Віктор Скрипник на післяматчевій пресконференції.

– Ви сказали, що люди звикли до того, що «Минай» в УПЛ знаходиться на останніх місцях. Вам не здається, що це реноме десь завадило хлопцям отримати заслужену похвалу за гру у поточному сезоні?

– Повністю згоден. Про «Минай» ходили різні чутки. Мені навіть говорили, що не варто йти працювати у цю команду. Критикували фінансове положення, організаційний процес, екіпіровку. Хоча були й ті, хто пропонував ризикнути. Я, Вадим Чернишенко, Валерій Лучкевич, Сергій Мізін та молодий тренер воротарів Андрій Новак вирішили, що потрібно працювати. Відверто кажучи, я двічі відмовляв «Минаю». Але згодом зустрівся зі спортивним директором Сергієм Біланом. З цим пов’язана цікава історія. Я в той час знаходився в Східниці у Львівській області і переніс свій від’їзд з 18-го на 20-е число. Саме в цей період мені зателефонували з клуба та запропонували зустріч. Якби я поїхав як планував – напевно, так би і не опинився в «Минаї».

Я ще порадився з Олегом Франчуком, який, на жаль, трагічно загинув у 2022 році. Царство небесне. Це була мудра футбольна людина. Так от він радив мені їхати, розмовляти та залишатись працювати в «Минаї». А потім, коли я погодився, дзвонив та вітав мене з днем народження і сказав, що я прийняв правильне рішення.

Я дуже щасливий, що ми всі разом вибудували систему, яка принесла результат. В першу чергу я говорю про дисципліну. Казав, не буде дисципліни – не буде результату. І зараз у нас все супер. Це стосується абсолютно всіх дрібниць. Команда віддячила за все грою. Наше положення у турнірній таблиці – результат роботи всіх працівників клуба.

Ми дали добро на продовження контрактів, тому що отримали обіцянку, що надалі все буде тільки так. Буде порядок.

– Ви відчуваєте тепер більшу відповідальність? У 2022-у Ви очолювали 15-у команду УПЛ. А тепер працюєте у десятій.

– Відчуваю і так було завжди. В «Олександрію» ми прийшли ще за часів першої ліги. А в дебютному сезоні в УПЛ зайняли шосте місце. На нас тоді ніхто особливо й не налаштовувався і не знали наших гравців. Недооцінка була присутня і це частково дозволило нам перемагати.

Після першого року в УПЛ ми грали в єврокубках. Так, ми поступились «Хайдуку», але той результат був фантастичним. І вже наступного року до нас ставились інакше. З «Минаєм» буде аналогічна ситуація. Тому нам дуже важливо зберегти кістяк команди. Зараз прийдуть нові футболісти, потрібно, щоб вони зрозуміли наші вимоги. Президент пообіцяв, що буде збільшення бюджету – це важливо. Повторюсь, у нас найнижчі фінансові можливості в УПЛ. Це не секрет, це не приховує і президент клубу Валерій Пересоляк. У нас були преміальні за нічиї та перемоги. І головне, що отримували ми їх наступного дня після гри. Це дуже приємно. Заборгованостей не було. І за виконану задачу – залишитись в УПЛ ми отримали бонус.

– Перемовини щодо подовження контракту пройшли легко?

– В принципі, так. Я запитав, що керівництво може запропонувати на наступний сезон, трішки підкорегували деякі моменти і потисли руки. Нам потрібні гроші, щоб запросити кваліфікованих гравців. Зараз в УПЛ вийшло «Полісся», яке буде ставити перед собою високі завдання. Теж саме стосується «Олександрії», «Колоса», «Ворскли», «Кривбасу». Всі рухаються у напрямку збільшення бюджету. Ми будемо брати футболістів з урахуванням збереження мікроклімату, який вже є в команді. Якщо нам це вдасться – все буде добре.

Зараз хочемо повернути Ігоря Лучкевича, який покинув команду взимку, полетів до родини в Америку. Зараз він дуже хоче повернутися. Ми його добре знаємо та будемо раді бачити в команді.

Дуже важливо, щоб у тренера були гарні помічники. Всі вони віддали сили для досягнення результату. Я кажу не тільки про тренерів. Мова й про Анатолія Шишкіна – нашого реабілітолога, який допомагав гравцям відновлюватись. І про лікаря – Олега Темника, масажиста – Михайла Даньківа, адміністратора – Романа Гречку.

Про завдання на сезон – говорити не буду поки що. Воно є. Але головне, виступити не гірше ніж у попередньому році. Впевнений, що за підтримки президента Валерія Пересоляка, віцепрезидента Євгена Плавайка, генерального менеджера Артема Письменного, спортивного директора Сергія Білана ми досягнемо бажаного. Я дуже вдячний кожному з них за підтримку у сезоні-2022/23. Будемо спільними зусиллями рухатись до нових цілей у сезоні-2023/24.

– Передбачаєте важке літо?

– Вже розмовляв з хлопцями, у яких закінчується контракт, та розумію їх позицію, бажання отримати кращі умови. Хтось попросив час на роздуми. Є попит на Єгора Твердохліба, який провів гарний сезон. Також складно сказати чи продовжить він виступати в команді. Адже продаж футболістів – дуже важлива частина функціонування клубу. Завжди хочеться, щоб гравці прогресували та росли як у професійному, так і фінансовому плані.

– Коли команда повертається до роботи?

– 27 червня збираємось в Минаї. Запланували збір у два етапи по 10 днів з заїздами у готелі. Плануємо провести багато спарингів. На Закарпатті вистачає достойних суперників. Є з ким грати в Ужгороді.

Укомплектування команди вже йде. Ми не хочемо багато часу приділяти переглядам, тому ретельно обираємо кандидатів в команду.

Я хочу подякувати ще вболівальникам за цей сезон. Відчуваємо їх підтримку, бачимо, що вони приходять на матчі, щоб хоча б у шпаринку між банерами спостерігати за футбольними матчами. Дуже приємно було після гри проти «Зорі», коли фанати підтримали нас, подякували за сезон. Це дорогого коштує. Чекаємо на той час, коли глядачі повернуться на стадіон. Можливо, варто було б якусь частину вболівальників вже почати пускати на трибуни?! Мені здається, цей сезон показав, що реалізувати це цілком реально.

ФК Минай