09:30 Арпад Шандор: "Кращі футбольні матчі провів на Прикарпатті" | |
|
Сьогодні, 13 червня, ветерану закарпатського футболу Арпаду Шандору — 80!
На фото: 1971 рік. ФК «Спартак» Івано–Франківськ (головний тренер М. Михалина — стоїть першим праворуч). Степан Руснак із Великого Бичкова відіграв 38 поєдинків, ужгородці Арпад Шандор – 25, а Михайло Черепаня — 11 ігор.Наша довідка: Арпад Адальбертович Шандор народився 13 червня 1941 року в Ужгороді, де й вперше долучився до футболу. Центральний захисник, півзахисник. Майстер спорту СРСР (1965 рік). Перший тренер, екс-гравець ужгородських команд СК “Русь”, “Спартак” та київського «Динамо Василь Андрійович Гажо. Після закінчення ужгородської ЗОШ №2 працював на місцевому ФМК ім. О. Борканюка, де спочатку приміряв футболку «дубля» ФК “Червона зірка”, а відтак і «основи». Головним тренером цієї команди, яка виступала у чемпіонаті Закарпаття, був його перший учитель футбольного ремесла В. Гажо. 1959 –1962рр. — гравець ФК «Спартак» Ужгород (першість СРСР, клас “Б”, українська зона). У 1961 році ФК «Спартак» перейменували на ФК «Верховина». У 1963 році був призваний на дійсну військову службу в Львів. Попав у спортроту, а відтак в армійський клуб СКА. У 1965 р. СКА Львів став чемпіоном України. 17 футболістам було вручено золоті медалі. Серед нагороджених були і земляки А. Шандора: мс СРСР І. Секеч, Т. Пфайфер, С. Варга та І. Лендєл. Крім того, команда стала володарем «Рубінового кубка» (цей приз республіканської газети «Молодь України» вручався команді (першість СРСР, клас «Б», українська зона), яка протягом сезону забила найбільше голів (84!). Наступного року А. Шандор у складі армійців побував у багатьох африканських країнах, де львів’яни провели кілька товариських матчів. Три рази поспіль (1966–1969 рр.) ужгородець у складі СКА (Львів) був бронзовим призером першості СРСР серед українських команд (клас “Б”). Після повернення в рідний Ужгород він ще довгий період грав за команду чопського “Локомотива”, котра виступала у чемпіонаті Закарпаття. У 1973 році залізничники прикордонного містечка стали переможцями першості Львівської залізної дороги. Арпад Адальбертович майже 20 років (1977 –1995 рр.) працював столяром-червонодеревником на ужгородському ФМК імені Олекси Борканюка. Паралельно ще кілька років виступав за місцеву команду. Нині А. А. Шандор проживає у рідному Ужгороді й щасливий «збирає» вітання з нагоди чудового ювілею. Його син Андрій став арбітром ФІФА з футболу, а 32–річного його внука Олександра нещодавно комітет арбітрів УАФ за підсумками 2020-го року визнав кращим арбітром–дебютантом української Прем'єр-ліги.  Ексклюзивне інтерв’ю: — Арпаде Адальбертовичу, перш за все, розкажіть про свої перші кроки у великий футбол? — Відразу після війни в області взялися не тільки за відбудову народного господарства, але й футбольного. І як наслідок наша ужгородська команда за сім перших повоєнних років була чемпіоном України, а в 1950 році ще й виборола Кубок УРСР серед КФК. Не пам'ятаю чи був бодай один домашній матч за участю нашої команди, щоб пропустив. Тоді багато людей ходили дивитися на чудових майстрів Д. Товта, першого на Закарпатті та й на Західній Україні змс СРСР, капітана київського “Динамо” М. Михалину, Д. Калинича, К. Олага, Г. Лавера — усіх не перелічити. А сам серйозно почав грати в 14 років за юнацьку команду “Червона зірка”, що представляла ужгородський ФМК імені Олекси Борканюка. До речі, тут відразу після школи й почав працювати. Мені також довелося грати за кілька збірних команд. Скажімо, в 1957 році я був включений до збірної команди школярів Закарпаття (1941 р.н.). Ми підряд два роки вигравали зональні змагання, а в столиці України зі збірною Києва, на жаль, у фіналі програли обидва матчі — 1:2 (1957 рік) та 0:1 (1958 рік). Було дуже прикро, адже і в першому й в другому матчах ми киянам ні в чому не уступали. Тоді, як і тепер, футболісти з провінції, а ще із Закарпаття, мало добивалися найвищих успіхів. Їм просто цього не давали, особливо старалися арбітри. Це й зрозуміло. Хоча саме в 50-60-ті роки із нашого краю було найбільше хороших гравців у багатьох провідних командах колишнього Союзу. У 1958 році разом із ужгородцем І. Гавришем був кандидатом у збірну команду СРСР серед сімнадцятирічних. Були на зборах у Самарканді (Узбекистан). Але й дотепер мені не відомо чому збірна не поїхала на чемпіонат Європи, що проходив у Австрії. Наступного року я вперше одягнув футболку ужгородського «Спартака». — А хто тоді був біля керма цієї команди? — Чудові фахівці. Головним тренером працював змс СРСР Михайло Михалина, а допомагав йому Дезидерій Товт. Це був хороший тренерський дует. Як кажуть, зірок з неба ми тоді не знімали, можливо через те, що команда була “стара”. Окрім мене, молодим був ще майбутній мсмк СРСР, півзахисник київського ”Динамо” та збірної СРСР Ференц Медвідь із Мукачівщини. Іншим гравцям було уже за 30 років — це Степан Асталош, Ернест Юст, Ладислав Калуя, Рудольф Білічка...  — А куди пролягла далі ваша футбольна стежина? — А далі був призваний на дійсну військову службу в Львів. Це був 1963 рік. Солдатську кашу не довелося довго їсти. Взяли до спортивної роти, а відтак — львівський армійський футбольний клуб СКА, що виступав у тому класі і тій групі, що й ужгородський “Спартак”. У 1965 році у складі львівського СКА став чемпіоном республіки серед українських команд (першість СРСР, клас “Б”). Мені разом із закарпатцями Іштваном Шандором, Томашем Пфайфером та Імре Лендєлом було присвоєно звання “Майстер спорту СРСР”. Степан Варга з Мукачева це звання отримав роком раніше за виступи в олімпійській збірній колишнього Радянського Союзу. У цей період головним тренером у нас був знаний фахівець Сергій Шапошников, а допомагав йому наш земляк Ернест Кеслер. Перехідні ігри з львівськими “Карпатами” за право грати в наступному році в класі “А” ми провели 25 і 28 листопада у Сімферополі. Перший матч ми виграли з рахунком 2:0, а другий ще з більшим результатом — 3:0. Однак друга група була знову розширена і в ній знайшлося місце і для львівських “Карпат” за які в той період теж грало кілька закарпатців: І. Диковець, Д. Баканчош, Й. Фалес та воротар Ю. Сусла. — Правда, що у той період у складі СКА Львів було половина закарпатців? — Половини не було, а кожен третій — це точно*. Тільки в 1963 р. в ”основу” були зараховані Т. Пфайфер, С. Варга, С. Товт і я. В “основі” також грав І. Вагнер. Того ж року залишив команду ще один закарпатець, воротар Ю. Сусла. Мали й свого земляка-тренера — це мс СРСР Ернест Кеслер. — До речі, як дебютували? — Просто чудово. Ми зайняли в своїй першій зоні друге місце після вінницького “Локомотива”, програвши переможцям всього одне очко. До речі, ужгородська “Верховина” “розквартирувалася” тільки на тринадцятій сходинці серед 20-ти команд. Ми обидва календарні поєдинки від своїх земляків виграли: перший з рахунком 2:0 в Львові, а Ужгороді — з мінімальним результатом 1:0. Пам'ятаю, що ми того року багато забивали. У ворота суперників провели аж 82 м'ячі — на 24 більше ніж вінничани і отримали “Рубіновий кубок”, як найрезультативніша команда в класі “Б”. Цього року ще була одна щаслива подія. Ми в очному поєдинку, 11 листопада зустрілися в матчі з місцевою командою “Карпати”, що виступала в класі “А”. Ми святкували перемогу (1:0). Це був справді принциповий і насичений багатьма цікавими гольовими моментами. Та захисники обох команд грали напрочуд обережно й не допускали великих помилок. А про голкіперів і говорити не потрібно, за них каже результат. — І все ж таки наступний рік став для армійських львів'ян тріумфальним. — Мало того. Ми дійшли до чвертьфіналу Кубка СРСР. На своєму шляху перемогли: «Спартак» Могильов (2:1), нашу ужгородську “Верховину” (4:2), “Авангард” Тернопіль (4:1), ”Десну” Чернігів (3:0) , “Трактор” Волгоград (2:0), “Дніпро” Дніпропетровськ (6:2), “Волга” Горький (3:1) та СКА Ростов-на-Дону (2:1). Лише в 1/4 фіналу у Куйбишеві з мінімальним рахунком 0:1 поступилися місцевій команді “Крила Рад”, яка разом із “Волгою” та ростовськими армійцями виступали в елітному дивізіоні. Та справжнім тріумфом для армійців став 1965 рік, коли ми стали чемпіонами УРСР, а в Сімферополі в перехідних іграх виграли обидва матчі від львівських “Карпат” (2:0 та 3:0). У класі “А” теж не впали обличчям у болото, зайнявши третє місце, хоча наш начальник і старший тренер команди Е. Кеслер був переконаний, що ми мали шанс стати переможцями й 4 очки могли легко взяти і вибороти путівку в елітний дивізіон. До того ж, ми із усіх команд забили найбільше голів — 44, а переможець — “Зоря” Ворошиловоград — лише 33. — Коли і в якій команді майстрів завершили свою футбольну кар’єру? — Після львівського СКА мене запросили до тернопільського «Авангарду», який у минулому сезоні став чемпіоном України, і у 1969 році виступав у Першій вітчизняній лізі. За тернопільчан грав Василь Секеч із Берегова. А далі два сезони грав за команди, які тренував змс СРСР Михайло Михалина (родом із с. Порошково, що на Перечинщині). У 1970 році у складі ФК «Буковина» 5 закарпатців: воротар Чобо Кахлик, Іван Диковець Георгій Куля, Федір Чорба та я. Наступного року Михайло Михайлович очолив ФК «Спартак» Івано–Франківськ. У цій команді було троє закарпатців — Степан Руснак, Михайло Черепаня та я. За цю команду у своєму останньому сезоні відіграв 25 календарних ігор. *Примітка: з вихованців закарпатської школи, що грали за три провідні клуби Львівщини протягом трьох років (1963–1965 рр., «Карпати», СКА Львів та «Нафтовик» Дрогобич), створив символічний склад команди «Говерла»: воротар – Юрій Сусла («Карпати»), польові гравці — Д. Баканчош, Й. Фалес («Карпати»), С. Сербайло, Й. Папп («Нафтовик»), І. Вагнер (СКА), А. Шандор, І. Лендєл, І. Секеч (СКА), О. Сабо («Нафтовик»), Т. Пфайфер, С. Варга (СКА) та І. Диковець («Карпати».). Тренери – Е. Юст («Карпати»), Е. Кеслер (СКА), Б. Вейг та В. Зубак («Нафтовик»). Одне слово: Знай наших!. Шановний ювіляре! По-французьки число 80 вимовляється як "quatre-vingts", тобто "чотири по двадцять". Тож бажаємо Вам сьогодні такого завзяття, здоров’я, оптимізму, як і у ваші перші 20. Тому, шановний АрпадеАдальбертовичу, не звертайте уваги на вік і залишайтеся життєрадісною людиною. Бажаємо Вам бадьорості, цілеспрямованості та внутрішньої гармонії. Нехай не в'яне краса вашої душі, хай не зникає добра надія вашого серця, нехай кожен день радує щасливими зустрічами та святами в колі близьких і дорогих людей, надійних друзів і тих, хто ще пам’ятає приборкувача шкіряного м’яча та майстра точних передач Арпада Шандора. З повагою, закарпатська асоціація футболу та спортивна громадськість Закарпаття. Матеріал підготував голова обласного осередку Асоціації
спортивних журналістів України Василь Гаджега. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |