Головна » Усі публікації » на Закарпатті » Граундхоппери на Закарпатті. Матч/Правильний футбол (ФОТО)
21:18
Граундхоппери на Закарпатті. Матч/Правильний футбол (ФОТО)
Пропонуємо Вашій увазі серію матеріалів про стадіони Закарпаття очима українських граундхопперів.

Граундхоппери на Закарпатті. Матч/Правильний футбол (ФОТО)
Футбол
09.07.2016
Чемпіонат Закарпатської області. Вища ліга
Іршава. Стадіон «Авангард»
Глядачі: близько 2.000 (місткість: 2.000)
«Бужора» (Іршава) - «Боржава» (Довге) 1:0
 
Закінчивши з оглядом стадіонів в Сільці та Заріччі, ми продовжили подорож за раніше затвердженим маршрутом. Багатьом футбольним матчам, призначеним на цей день, я вважав за кращу гру вищої ліги чемпіонату області в Іршаві - 10- тисячному райцентрі в Закарпатській області. Тут же ми планували залишитися на ніч, щоб вранці, з новими силами, поїхати далі.
 
За документами - місто, а за відчуттями - село без будь-яких значущих пам'яток, спершу навіть розчарував, тому після обов'язкової, але нетривалої прогулянки по центру, я запропонував зосередити всю нашу увагу на спортивних об'єктах Іршави.
 
Першим був стадіон дитячо-юнацької спортивної школи, одним з двох найбільш відомих вихованців якої є Віктор Пасулько. Звідси він потрапив на передову команди району - іршавський «Механізатор», а потім області - ужгородську «Говерлу». Але справжню славу Віктор здобув під час виступів за одеський «Чорноморець», московський «Спартак», збірну СРСР, разом з якою Пасулько став срібним призером чемпіонату Європи 1988-го. У 90-х закарпатський українець, дворазовий чемпіон СРСР (1987-го і 1989-го), виїхав до Німеччини, де виступав в ряді німецьких команд другої бундесліги і нижче: «Фортуна» (Кельн), «Айнтрахт» (Брауншвейг) і ін . Ще одна гордість іршавської ДЮСШ - Іван Гецко, якого повинні пам'ятати футбольні вболівальники кінця 80-х, 90-х, початку 2000-х років. На початку своєї кар'єри Гецко голосно заявив про себе, почавши грати і справно забивати за одеський «Чорноморець», звідки був викликаний до збірної СРСР, у складі якої провів кілька матчів в 1990-м і 1991-м. Я запам'ятав його за виступами за нижегородський «Локомотив», в який Гецко перейшов з хайфського «Маккабі» в ранзі чемпіона Ізраїлю. Потім в його кар'єрі були владикавказька «Аланія», дніпропетровський «Дніпро», львівські «Карпати», криворізький «Кривбас» і харківський «Металіст». Виступаючи за збірну України, він став автором першого гола в її історії.
 
Сьогодні територія іршавської ДЮСШ виглядає сиротливо. Місцями тутешнє господарство нагадує декорації фільму про апокаліпсис, але, напевно, краще так, ніж взагалі ніяк. Фото тут.
 
Але, звичайно, основні сторінки історії футболу в Іршаві писалися не тут, а на полі стадіону «Авангард».
 
Питання розвитку фізичної культури і спорту спершу в австро-угорській, а потім і в чехословацькій Іршавщині на державному рівні взагалі не піднімалося, тому перша футбольна команда в Іршаві - «Більшовик», з'явилася тільки після Другої світової війни, за підсумками якої територія Підкарпатської Русі увійшла до складу СРСР. На той момент в селі (містом Іршава стала в 1980-м) не було ніяких спортивних споруд, крім двох найпростіших футбольних полів.
 
1




















 
2





























У 50-х, переїхавши з ткацької фабрики в районне дорожнє управління, клуб отримав нову назву - «Іскра». Футбол набирав популярність, фізкультура стала невід'ємною частиною виховання молоді. Для нормального заняття спортом в селі було збудовано достатню кількість майданчиків для заняття гімнастикою, гри у волейбол, баскетбол, гандбол. Змінився і футбольний стадіон.
 
А команда тим часом продовжила переходити з рук в руки. На початку 60-х вона базувалася на меблевій фабриці, називаючись то «Авангард», то «Меблевик», а в кінці 60-х, змінивши назву на «Механізатор», встала на баланс нового підприємства - Райсільгосптехніки. У 1973-му, крім кубка області, «Механізатор» здобув перемогу в республіканському зональному, а після і фінальному турнірі серед команд всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос», ставши чемпіоном УРСР серед сільських команд.
3

























 
У наступні роки, перейшовши під крило заводу «Ремстанок», директор якого був великим любителем футболу, клуб продовжив виступати під новою назвою - «Металіст», домігшись відмінних результатів: двічі був другим в чемпіонатах області 1981 го і 1990-го, в 1992-му виграв обласний кубок. Ще два рази, в 1978-м і 1990-м, «Металіст» грав у фіналах обласного кубка, але поступився.
 
У 80-х в Іршаві було зареєстровано особливо багато футболістів. Складені з них колективи брали старти в першостях області, району. Інтерес до футболу був настільки високий, що проводився чемпіонат міста, в якому брало участь 10 команд. Майстерність гравців росла, кращих запрошували в інші команди, які грали в першостях всеукраїнського та всесоюзного масштабу.
4
 
5

















































 
Розпад СРСР боляче вдарив по футболу в Іршаві. Грошова інфляція, скорочення робочих місць, розпуск колгоспів і зупинка заводів привели до того, що більшість команд виявилися на краю прірви. Футболісти, не маючи роботи, змушені були шукати її за кордоном. Спортивні клуби зникали повсюдно.
 
Намагаючись зберегти команду, міська влада закріпили її за комунальним господарством Іршави, давши колективу нове ім'я - «Бужора» - так називається одна з найвищих гір Іршавщини. Але коштів комунальників виявилося недостатньо. Зрештою, після кількох засідань по порятунку команди, ініціативу в свої руки взяли її футболісти, а приватні підприємці, підхопивши ідею, дали «Бужорі» такі необхідні гроші. У 1995-му «Бужора» стала чемпіоном Закарпаття і поки що це єдина перемога команди на обласному рівні в незалежній Україні.
 
По дорозі до «Авангарду» я звернув увагу на незвично вузьке залізничне полотно, через яке необхідно було переступити, щоб увійти на стадіон. Виявляється, це ділянка вузькоколійної залізниці, відкритої в грудні 1908-го, в той час, коли Підкарпатська Русь перебувала під владою Австро-Угорської монархії. Одні говорили нам, що рух поїздів по ній зведено нанівець, інші стверджували, що вона все ще працює. Насправді до 1994 року по вузькоколійці здійснювалося дуже інтенсивний рух до села Кушниця. Зараз рейки там розібрані, і тепер локомотив з одним вагоном спочатку їде з Іршави в село Хмільник, де до нього чіпляють ще два вагони, і поїзд їде до Виноградова. Поїзд ходить один раз в день, тому не дивно, що ми не бачили його. З Виноградова в Хмільник поїзд ходить п'ять разів на день - вузькоколійка дуже потрібна жителям навколишніх сіл, загальна чисельність населення яких становить майже 15 тисяч осіб. Кажуть, особливо багато пасажирів в неділю - в базарний день, коли всі три вагони забиті повністю.
 
Повторюючи геніальну формулу проводити матчі молодіжних та дорослих команд один за іншим, я поспішав прийти на стадіон раніше, щоб зануритися в атмосферу футболу не на два, а на всі чотири години. Відрадно, що точно так думали ще двісті з гаком людей, і це при тому, що «Авангард» знаходиться ближче до околиці, а афіші до майбутнього матчу на вулицях міста були рідкісні настільки, що першу і єдину з них я побачив тільки на наступній день після гри.
 
 
14



























 
Матч найближчого резерву «Бужора» та «Боржави» вже почався, коли на мангалі встигала перша порція шашлику, нереальні аромати якого, розносяться на всю округу, було важко ігнорувати. Тут же по більш ніж демократичним цінам розливали холодне пиво. Ніяких безглуздих правил, що забороняють пити пиво на стадіоні, і навіть приносити його з собою в скляній тарі, що не дозволяє стояти десь тут, а кудись туди ходити, в Іршаві, слава богу, немає. Природно, що я миттєво перейнявся цією майже сімейною атмосферою, яка панує навколо, і з тих пір Іршава з усією силою почала подобатися мені, тим більше, що це був ще далеко не кінець.
 
Народ продовжував прибувати з такою інтенсивністю, що до початку поєдинку основних команд на стадіоні зібралося не менше 2-х тисяч глядачів. Звідусіль чути українську, російську, угорську мови на одну загальну тему - футбол. Це говорить про те, що свій власний футбол, нехай навіть аматорського рівня, в Іршаві люблять, ним цікавляться, його приходять дивитися не тільки рідкісні родичі гравців, а все, від малого до великого.
 
Незважаючи на деяку простоту, Іршавський стадіон «Авангард» знаходиться в чудовому стані. Він має одну монументальну трибуну з роздягальнями та суддівської кімнатою внизу, і місцями для глядачів нагорі. Це найбільш містка трибуна, обладнана пластиковими сидіннями і дахом. З боків від неї в кілька рядів встановлені дерев'яні лавки - теж ніби як трибуни, де, як мені здалася, вважає за краще збиратися публіка простіше. Ці люди в кишеню за словом не лізли і з першого ряду висловлювали судді все, що про нього думають, коли того вимагала ситуація. З протилежного боку є ще одна трибуна зібрана з металоконструкцій, з двома рядами пластикових сидінь і дахом, під якою ми будемо ховатися від дощу в другому таймі. По краях від неї дерев'яні лавочки, де влаштувалися вболівальники гостей, а за воротами - гальорка, ті ж самі лавочки, розфарбовані в яскраві святкові кольори, і там теж сиділи люди.
 
Сьогоднішній матч мав статус дербі. У ньому зустрічалися дві найкращі на сьогоднішній день команди району - «Бужора» та «Боржава» з села Довге, яке знаходиться всього в 20 кілометрах від Іршави. Кажуть, що серед старійшин цього села, з населенням 7 тисяч жителів, побутує вислів: «Ми пишаємося трьома Боржава: річкою, народним ансамблем пісні і танцю та футбольною командою». Цього достатньо, щоб зрозуміти, що футбольні традиції в Довгому міцні.
 
Нарешті музика стихла, і під футбольний марш Блантера команди вийшли на поле. Звичайно, переважна більшість глядачів, уважно стежили за грою, переживали за господарів, але у гостей також була своя невелика група підтримки, чоловік 15, яка ще проявить себе. А поки на поле розгорталося справжня битва, з великою кількістю боротьби, гострих передач і небезпечних моментів. Нам здалося, що «Бужора» була трішки активніше і, напевно, майстровитіше суперника, але на перерву команди пішли за рахунку 0-0.

У перерві над Іршавою почали згущуватися хмари. Зрозумівши, що дощу не минути, деякі заздалегідь, а інші в самий останній момент, перекочували під дах великої і малої трибуни. Деякі не витримали і пішли додому.
Коли гра поновилася, активізувалися вболівальники гостей. Почавши зі скандування чогось простого і невинного, на кшталт: «Віз стара, колеса гнуті ...», вони раптом ні з того ні з сього почали ображати господарів. Слідом за цим активізувалася домашня публіка. Дорослі дяді й тьоті, діти, в єдиному пориві взялися відповідати кривдникам. І саме в той момент, коли до кінця матчу залишалися лічені хвилини, «Бужора» забила.
 
Коли пролунав фінальний свисток, дощ стих. Ми почекали ще трохи і пішли в сторону готелю, ділячись враженнями про сьогоднішній день, яких було надзвичайно багато. Ясно одне, в Іршаві люди вміють організувати свято футболу, на який приємно ходити.
ФОТОРЕПОРТАЖ з стадіону Ви можете переглянути на офіційній сторінці Вконтакте.
 
Категорія: на Закарпатті | Переглядів: 1236 | Додав: lobda | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
الاسم *:
Email *:
كود *: