Головна » Усі публікації » на Закарпатті » Граундхоппери на Закарпатті. Матч/Закарпатське царство з угорським акцентом (ФОТО)
20:25
Граундхоппери на Закарпатті. Матч/Закарпатське царство з угорським акцентом (ФОТО)
Пропонуємо Вашій увазі серію матеріалів про стадіони Закарпаття очима українських граундхопперів.

Граундхоппери на Закарпатті. Матч/Закарпатське царство з угорським акцентом (ФОТО)
Футбол
10.07.2016
Чемпіонат Закарпатської області. Вища ліга
Берегово. Стадіон «Дружба»
Глядачі: 300 (місткість: 2.500)
ФК «Берегово» - ФК «Середнє» 2:3
 
Насолодившись вдалим граундхоппінгом в Іршаві, ми вирушили далі, в бік західних кордонів України. Благополучно подолавши справжнісіньке бездоріжжя, через годину з невеликим старенький автобус привіз нас на автовокзал міста, люди в якому чомусь розмовляли незнайомою нам мовою. Нісенітниця якась. Не може бути, щоб водій збився з маршруту і замість Берегово, в обхід контрольно-пропускних пунктів, переправив нас в сусідню Угорщину. Так би подумав кожен, хто не знає, що порівняно недавно, за мірками історії звичайно, Берегово насправді було угорським. З 55 тисяч осіб, що проживають в цьому районі сьогодні, понад 40 тисяч - закарпатські угорці. Тому природно, що мова, а за ним і все інше угорське тут перше за популярністю.

IMG_5618


























Історія Берегово, право слово, особлива, тому в якості туристичної програми, ледь закинувши речі в гостьовий будинок, ми вирушили до музею Берегівщини, щоб дізнатися, як і чому десятки тисяч угорців, деякі з яких навіть не говорять по-українськи, особливо це стосується сільській місцевості, стали не тільки жителями, а й громадянами України.
 
Виявляється, перше місто - Лампертхазой, який давним-давно розташовувався на місці сучасного Берегово, був заснований принцом Ламбертом - молодшим сином угорського короля Бела I. Після руйнування татарами, заради його відновлення і заселення території, король Бела IV запросив німецьких переселенців із Саксонії - саксів , від імені яких місто і отримав свою сучасну назву - Берегсас. Згодом він став центром адміністративно-територіальної одиниці Угорського королівства. У 1504-му вперше з'явилася назва Берегсас (по-угорськи - Beregszasz, по-російськи Берегово). У 1566-му місто було знову знищений татарами, в 1657-м спалений польськими військами, в 1686-м - військами Габсбургів. У 1703-му на торговій площі Берегово Томаш Есе оголосив повстання проти Габсбургів, після придушення якого Карл VI забрав місто, передавши його Шенборнам - роду австро-німецької знаті. Так, на найближчі двісті років, графи з Франконії стали найбільшими землевласниками Закарпаття. У 1919-му місто короткий час був під владою румунів, після чого відійшов до Чехословаччини. З 1938-го до 1944-го Берегово було в складі Угорщини, а в 1945-му разом із Закарпаттям увійшло до складу України. Так тутешні угорці стали спершу радянськими, а потім, після розпаду СРСР, українськими.
 
Похід в музей, розквартирований в найстарішій будівлі Берегово - палаці Габора Бетлена, збудованому в 1629-му, залишив найприємніші враження, тому після майже двогодинної екскурсії захотілося продовжити розпочате і від теорії перейти до практики. Ми прогулялися центральними вулицями міста, подивившись на власні очі на ті і багато інших будівель, про історію яких нам розповідали в музеї, купили сувеніри, пообідали, і, нарешті, відправилися на футбол. Цікаво, що ті «не угорці», яких ми зустрічали по дорозі, відповідаючи на питання про свою національність, гордо називали себе закарпатцями, а не українцями, тим самим як би підкреслюючи свою особливість. По крайній мірі, так це виглядало з боку.

IMG_5944

















IMG_5965
IMG_5957

























































Якщо Закарпатті самий унікальний з точки зору футболу регіон в Україні, то Берегово в ньому відведена особлива роль. З футболом у Підкарпатської Русі вперше познайомилися в 1883 році, тобто набагато раніше, ніж де б то не було ще в сучасній Україні. Тоді, під час літніх канікул, міністерство культури і освіти Угорщини зібрало викладачів середніх і середньо спеціальних шкіл, щоб познайомити їх з новою грою. Семінар проходив в Будапешті, а серед запрошених були представники ужгородської, мукачівської і берегівської гімназій. Повернувшись додому, вони почали культивувати цю гру серед своїх учнів. У Берегово експеримент проходив не так успішно, як в Ужгороді, де дуже скоро гра в футбол поширилася і на інші навчальні заклади міста. Відомо, що в 1911-му в місті було зареєстровано три футбольні клуби, а в 1920-му, в рамках урочистого відкриття стадіону в місті Мукачево, про який я вже встиг розповісти, відбувся матч, в якому місцева команда приймала футболістів з Берегова, яких саме не повідомляється.
 
Вважається, що прабатько сьогоднішнього футбольного клубу «Берегово» - БФТК (Beregszászi Futball és Tenisz Club), був заснований в 1930-му. У 30-х роках, разом з іншою берегівської командою - БМШЕ, він виступав у спеціальній лізі для угорських команд чемпіонату Чехословаччини. У період угорської окупації Підкарпатської Русі БФТК провів один сезон у другій лізі чемпіонату Угорщини, але закріпитися в ній команді не вдалося. Решту часу клуб провів у третій лізі.
1


























Найвідоміший гравець Берегівщини того часу - Геза Колочаі. У 30-х роках він зіграв 3 матчі за збірну Чехословаччини, ставши срібним призером чемпіонату Світу в Італії 1934 року в складі чехословацької команди. На початку 40-х Колочаі провів два матчі за збірну Угорщини. На клубному рівні грав за празьку «Спарту», ​​французький «Олімпік» з Лілля, угорські «Кишпешт», «Ференцварош» і «Уйпешт».
 
 У першому післявоєнному чемпіонаті Закарпаття місто представляла нова команда - «Верховина». Насправді при старих гравців новим було лише назва. Потім на перші ролі вийшов «Більшовик» - другий призер першості 1947 го, третій призер чемпіонатів області 1949-го і 1950-го.
 
У 50-х і 60-х роках в Берегово базувалося не менше п'яти футбольних клубів, кращими з яких були «Колгоспник» і «Меблевик». На рахунку першого чемпіонство тисячу дев'ятсот шістьдесят-одного, перемоги в кубках області 1952 го, 1956-го, 1957-го і 1962-го. Ще тричі команда грала в кубкових фіналах - в 1950-м, 1953-м і 1958-м. Крім обласних змагань «Колгоспник» виступав в чемпіонатах України серед колективів фізичної культури 1952 го і 1953-го.
 
3
 
4


















































У 1969-му, змінивши назву на «Кооператор», він став чемпіоном області в останній раз, а також завоював срібні медалі першості 1971-го. Успіхи «меблевиків» скромніше: 2-е місце в чемпіонаті області тисяча дев'ятсот шістьдесят третього, 3-е - 1971 го, перемоги в кубкових фіналах тисячу дев'ятсот шістьдесят першого, 1969-го, 1971-го, в 1964-му зупинився за крок від нагороди . Там, де вони грали, сьогодні нема на що дивитися: крім покинутого футбольного поля і пари воріт від стадіону «Меблевик» нічого не залишилося.
 
У 70-х і 80-х роках в берегівському футболі намітився криза. Кілька сезонів «Кооператор» ще виступав у чемпіонатах УРСР, але безуспішно. У середині-кінці 70-х він і «Меблевик» були єдиними, хто представляв місто в змаганнях обласного рівня. Незабаром «Меблевик» зник, а «Кооператор», отримавши нову назву - «Дружба», грав, але нічого не вигравав.
5


























На початку 90-х честь міста на обласний арені захищала «Дружба», в кінці 90-х спочатку «Віжибу» - чемпіон першості 1997-го, володар кубка 1996-го, потім «Лінет» - чемпіон області 1998-го, переможець перехідного осіннього турніру того ж року, бронзовий призер чемпіонату 2000-го, віце-володар кубка 1998 і 2000-го.
 
У 2002-му в Берегово відбулася реорганізація футбольного господарства. Розпочав роботу міський спортивний клуб, футбольна команда якого взяла старт у чемпіонатах району. У 2007-му «Берегвідейк» повертає представництво Берегово в чемпіонатах області. На його рахунку золоті медалі першості області 2009-го, 2010-го, 2011-го, срібні нагороди 2012-го, бронзові 2008-го, перемога в кубку області в 2010-му, і три програних фінали - в 2008-му, 2009 -м і 2012-му. Саме цей клуб домігся найвищого успіху в історії берегівського футболу, яким, поза сумнівом, можна вважати перемогу в кубку України серед аматорських команд в 2010-му, за підсумками якого «Берегвідейк» завоював право брати участь в головному кубковому турнірі країни. У його першому попередньому раунді «Берегвідейк» здолав херсонський «Кристал», у другому обіграв «Нафтовик» з Охтирки. Нарешті, на стадії 1/16 фіналу, в Берегово приїхав харківський «Металіст» - бронзовий призер чемпіонату України, учасник єврокубків. Але, на жаль городян, чуда, якого вони так чекали, не відбулося, «Металіст» підніс урок вискочок, перегравши тих з рахунком 3-0. Втім, це не важливо. «Берегвідейк» зробив все, що міг, подарувавши місту таке свято, про яке ще довго не забудуть. На трибунах стадіону в матчі з «Металістом» яблуку ніде було впасти. «Берегвідейк» припинив своє існування в 2012-му, а в 2014-му був створений новий клуб - «Берегово».
 
Незважаючи на те, що в Берегово почали все з початку, атрибутика «Берегвідейка» до цих пір продається в барі, розташованому в одному з підтрибунних приміщень міського стадіону «Дружба». Ціни гуманні: шарф - 70 гривень, футболка - 60, кружка - 45, вимпел - 20, нашивка - 15, настільний прапорець - 10, брелок і магніт - по 8, календар - 7, запальничка - 5, ручка - 3,5. Бути може, асортимент не бозна-який, але іноді навіть цим не можуть похвалитися професійні футбольні клуби, а аматорські поготів.
 
Стіни самого бару прикрашають фотографії всіх тих команд, про досягнення яких я розповідав вище, вимпели команд, з якими вони грали, на полицях розставлені кубки. Природно, що в такому барі я затримався на якийсь час, щоб випити кави і уважно подивитися експозицію.
 
У попередньому репортажі я вже хвалив те, що матчі молодіжних та чоловічих команд чемпіонату Закарпаття прийнято проводити в один день. Продовжу розпочате, бо розвивати дитячо-юнацький футбол - добре і правильно. І залучати глядачів на ігри молодіжних команд таким нехитрим чином - розумна ідея, яка худо-бідно, але все-таки працює.
 
Коли я прийшов на стадіон, поєдинок молодіжних команд вже почався. Склад «Берегово» на очах приблизно 100 уболівальників безвольно програвав одноліткам з селища міського типу Середнє. Вхід на стадіон був безкоштовний, матчевих програмок не було. Гаразд програмок, але чому не було афіш - незрозуміло. Тим більше, що в центрі міста є спеціальний щит, який дістався «Берегово» в спадок від попередника. Чомусь на ньому висіла афіша матчу двотижневої давності, але не сьогоднішня.

IMG_5948


























На гру чоловічих команд зібралося втричі більше глядачів, але все одно не так багато, як я розраховував. Балконна частину трибуни була забита вщерть, а ось сектора внизу - дуже слабо. Під'їхав фотокореспондент, якого я бачив напередодні в Іршаві, на вишку забралися оператор, диктор, і після оголошення складів команд, що зустрічаються, угорською та російською мовою, матч почався.
 
Диктор на стадіоні в Берегово, він же коментатор матчів, що транслюються на місцевому телебаченні - справжній талант. Вперше я дізнався про нього від свого друга з Будапешта, теж граундхоппера, який із захопленням розповідав мені про якогось берегівського коментатора і примовляв: «Він коментує погані матчі аматорського чемпіонату так, як ніби це фінальна гра світового чемпіонату. Він до біса хороший!». А чому, власне, має бути якось інакше? Будь-яку гру потрібно коментувати з пристрастю і емоціями, саме так, як це робить закарпатський угорець - Володимир Балацький. На відміну від більшості його сучасників, від репортажів яких в кращому випадку в сон хилить, в гіршому вуха в'януть, Піткіна (так його чомусь називають в Берегово) можна слухати з інтересом з першої і до останньої хвилини, навіть якщо рахунок в матчі 0-0 і ні слова не розумієш по-угорськи. Подивіться репортаж, переконайтеся самі.


 
Взагалі, закарпатський футбол має дуже солідну підтримку ЗМІ. На обласному телеканалі «Тиса-1» виходить щотижнева півторагодинна передача «Час футболу», в якій є все: огляди ігор, аналіз, гості в студії. Федерація футболу Закарпаття робить дійсно хороший, інформативний сайт, з прив'язаною до нього соціальною мережею. На моє запитання прояснити щось, що стосувалося календаря, відповіли негайно. Запитав, де знайти ретро-фотографії для оформлення цього репортажу, тут же пов'язали з президентом Федерації футболу Берегівського району, який мені їх надіслав. Рівень! Є й інші сайти, в тому числі у районних федерацій футболу. На додаток до всього по вівторках виходить закарпатська щотижнева газета «Спорт тайм», велика частина якої знову ж присвячена футболу.
 
У той час як глядачі уважно стежили за грою, я стежив за ними. Різні були люди. Більшість перемовляються між собою угорською мовою, пили лимонад, пиво, яке приносили з собою або купували в барі, де його завбачливо наливали в пластикові стакани.
 
На жаль, у «Берегово» немає активної групи підтримки, хоча в минулі часи на трибунах вивішували клубні червоно-білі прапори і прапори Угорщини. Навіть трибуни стадіону «Дружба» якийсь час мали червоно-біло-зелений колір. Але якби фанатська угруповання існувала, могло б бути цікаво. На думку спадає ситуація навколо футбольного клубу ДАК зі словацького міста Дунайська-Стреда, основне населення якого - теж угорці. Домашні матчі цієї команди з грандами словацького футболу - братиславським «Слованом», трнавським «Спартаком», за плечима яких великі армії фанатів, завжди проходять в атмосфері антипатії один до одного. Я ні до чого не закликаю, просто констатую факт.
 
Початок першого тайму чоловіча команда «Берегово» провалила. Приблизно на 15-й хвилині матчу гості відкрили рахунок, реалізувавши одинадцятиметровий удар, а потім, через кілька хвилин, подвоїли свою перевагу, пробивши головою точно під поперечину. Трибуни обурювалися.
 
Справжня причина провального початку мені, звичайно, невідома, але тут розкрився один цікавий факт. Виявляється, в складі багатьох футбольних команд в Закарпатті, і «Берегово» не виняток, є гравці, які грають на два фронти, паралельно виступаючи за аматорські клуби Угорщини та Словаччини. Кажуть, в сільських командах сусідніх країн гроші їм платять не в приклад українським. Особливо гостро проблема розбазарювання талантів в Берегівському районі, де батьки, бажаючи кращого життя для своїх дітей, прагнуть відправити їх на навчання в Угорщину, в тому числі в футбольні академії сусідньої держави. Дорослі їдуть на заробітки. Зупинити потік тих і інших, природно, неможливо. Може бути, через накопичену втому футболістів, які грають там і тут, гра у «Берегово» не склалося.
 
Потрібно було якось рятувати становище, і під кінець першого тайму тренер господарів зробив заміни, які спрацювали. Команди пішли на перерву за рахунку 1-2, що вселило надію в серцях помітно пожвавлених уболівальників.
 
У другому таймі гравці «Берегово» продовжили натиск на ворота суперника, і незабаром рахунок став рівним - 2-2. Здавалося, що ще трохи і господарі вийдуть вперед. Нерви були натягнуті до межі. Тепер уже гостям потрібно було рятувати становище. Розуміючи це, тренер «Середнього» зробив свої перестановки в складі, вгадавши з заміною. Комбінація футболістів, які вийшли на поле, привела до взяття воріт набравшої хід команди - 2-3.

Вийшовши вперед, гості почали грати на утримання рахунку, застосовуючи тактику дрібного фолу, збиваючи тим самим атакуючий настрій «Берегово». Іноді суддя карав порушників правил гірчичником, іноді ні. Зрештою, трибуни запідозрили його в підсуджуванні гостям, в результаті чого, після закінчення матчу, сталася легка бійка між головним арбітром матчу і одним з уболівальників.
 
І без того дуже насичений день в Берегово закінчився по-угорськи: порцією гарячого бограча і чаркою домашньої паленки. На жаль, Габор Кірай і його знамениті треники на той час вже покинули чемпіонат Європи, а так, звичайно, було б цікаво подивитися, як вболівають за збірну Угорщини закарпатські угорці. Попереду нас чекав марш-кидок по маршруту Тячів-Солотвино-Кваси, але це вже зовсім інша історія.
 
На закінчення мій конкурсний фоторепортаж з берегівського стадіону «Дружба». Ось тепер точно все.
ФОТОРЕПОРТАЖ з стадіону Ви можете переглянути на офіційній сторінці Вконтакте.
 
Категорія: на Закарпатті | Переглядів: 1450 | Додав: lobda | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
الاسم *:
Email *:
كود *: