День добігав кінця, тому від «Авангарду» ми взяли таксі, яке з вітерцем доставило нас до останнього на сьогодні стадіону. Виявилося, що «Локомотив» розташований біля підніжжя гори, на вершині якої знаходиться одна з головних визначних пам'яток міста Мукачево - замок Паланок.

 

Перші згадки про мукачівський «Локомотив», як про учасника обласного чемпіонату з футболу серед команд вищої ліги, відносяться до першості 1951 го. Візьму на себе сміливість припустити, що тоді стадіон виглядав приблизно так само скромно, як і зараз. Частково ці доводи підтверджує командна фотографія, зроблена залізничниками на тлі голого забору в 1970-м. У 1958-му «Локомотив» домігся найвищого успіху в історії команди, ставши другим в області. Потім команда 4 рази грала у фіналі кубка області: в 1968-му, 1971-му, 1972-му і 1973-му, але всякий раз програвала.

 

Мені, як шанувальнику московського ЦСКА, було цікаво дізнатися, що в 1960-х роках, будучи 14-річною дитиною, в дитячій команді «Локомотив» починав грати в футбол Вільгельм Теллінгер - майбутній радянський футболіст угорського походження, майстер спорту, найбільш відомий за виступами за ЦСКА у Вищій лізі чемпіонату СРСР на початку-середині 1970-х, а також ростовський і львівський СКА.

 

Зараз команди немає, але стадіон з імпровізованими трибунами по обидва боки поля, загальна місткість яких - близько 500 осіб, і господарською будівлею з ложею, всередині якої немає нічого, крім дерев'яної лавки в два ряди, виглядає доглянутим. Місцеві ЗМІ пишуть, що об'єкт знаходиться на балансі локомотивного депо Львівської залізниці, яке ним не користується, тому за всією інфраструктурою доглядають міські служби, і передача стадіону в обласну комунальну власність, чого домагаються останні, лише питання часу.

 

Підіб'ємо проміжний підсумок першого дня подорожі. За один неповний день в Мукачево я встиг побачити тільки три стадіони, а їх як мінімум в два рази більше, познайомитися з історичним центром міста, архітектура якого місцями дійсно вражає, подивитися замок. Увечері, коли на місто опустилися сутінки, я відправився в ресторан «Графській Двір» на дегустацію пива, яке в ньому варять, де продумав план завтрашньої поїздки на гру в Іршаву, але це вже зовсім інша історія.