12:25 Кополовець: "Привозив репетитору закарпатський коньяк – він від мене балдів" | |
|
Пропонуємо вашій увазі другу частину інтерв'ю з закарпатським футболістом Михайлом Кополовцем.
У Львові Михайло Кополовець заявив про себе, як про футболіста. Тут забив найзнаменитіші голи і грав із "Карпатами" у єврокубках. Вже скоро два роки, як Кополовець зник із радарів українських вболівальників, підписавши контракт із клубом "Айнхайт", який виступає у німецькій Оберлізі. Однак про Львів Михайло не забуває, щоразу повертаючись сюди, тільки-но випадає нагода.Ми домовлялися про зустріч о 17:00. Михайло запізнився хвилин на 12. Підійшов до нас із широкою, трохи винуватою усмішкою. "Не по-німецьки так спізнюватися, розумію". Ми були готові пробачити йому усе. Через кілька хвилин настав час колоритних історій. - Михайле, як для тебе закінчився сезон в "Айнхайті"? - Команда фінішувала на п’ятому місці. Всі задоволені результатом. Це найуспішніший сезон в історії "Айнхайта". Команда, м’яко кажучи, зірок з неба не хапає. Але є амбіції, є президент клубу, який готовий вкладати гроші. Раніше, як ви пригадуєте, "Айнхайт" ледь не вилетів, але зараз вони підсилилися: греки, туди-сюди, я прийшов. Я трохи налагодив атмосферу в команді, і ми піднялися нагору таблиці.  - Що далі? - З приводу моєї подальшої кар’єри – я ще не знаю. Мені трішечки важкувато психологічно. Там дуже нудно. Потренувався і б’єш байдики. Німецької я так і не вивчив. Мав репетитора, але погано ставився до уроків. Я називав цього чоловіка "курслейтер". Він розповідав моєму тренеру, що я дуже старанний учень, регулярно ходжу на заняття. Тренер був спантеличений. Він бачив, що ефекту немає і на полі він ніх*ра не може мені пояснити. Чому? Розповідаю. Репетитор мене дуже любив. Я йому привозив закарпатський коньяк – і він від мене балдів! (Сміється). Казав мені: "Міша, таких футболістів, як ти, тут ще не було". Він такого наговорив головному тренеру, що той думав – у Міші великі успіхи в німецькій мові. Півтора роки пройшло – я нічого не розумію, а "курслейтер" - наполовину п’яний. Незважаючи на це, тренер і команда мене дуже любили. Тому що я до своєї роботи ставився дуже відповідально. Коли зараз відчалював, вони з надією запитували: "Може, ти повернешся?". Ви ж бачите, я там через півроку вже "запалював", команда мене прийняла дуже добре. Але знову ж таки – дуже тягне додому. У мене тут великий будинок, ним потрібно займатися, 24 "сотки" біля Ужгорода. Хочу все облагородити, а на це потрібен час. Тому буду шукати якісь варіанти продовження кар’єри десь поближче. Якщо не вдасться – можливо, повернуся в "Айнхайт". Мені сказали: "Міша, ми тебе приймемо і через півроку, і через рік". - Можливо, тепер в Угорщину або Словаччину, які мають спільний кордон із Закарпаттям? - Поки що не можу сказати. Я тільки приїхав, хочу відпочити. Тому трансферні справи відійшли на другий план. Можливо Угорщина, можливо Словаччина. Є ще певні варіанти, про які зараз не хочу афішувати. Україна? У чемпіонаті України я не те, що не хочу. Він мені просто нецікавий. Футбол нецікавий – це раз, проблеми з грошима – це два. У Німеччині я провів практично два роки. Каждого місяця, 15-го числа, у мене була зарплата. Каждого! Я міг 14-го запхати картку у банкомат – і там не було нічого. А 15-го прийшов – завжди, завжди, завжди там були гроші. Німці настільки дисципліновані і солідні люди, що не виникало ніяких проблем. Я не платив ні за квартиру, ні за комунальні послуги. Виділили мені автомобіль. Хлопці, ну про що ще говорити?! Може я й не заробляв в "Айнхайті" великих грошей, але знав, що все буде стабільно.  Я мільйон разів казав нашим: не робіть таких великих зарплат, як той Шуфрич. Мільйони платив. По 30 тисяч, 20, але раз у чотири місяці. Та скороти зарплату до 4-6 тисяч, але плати їх регулярно. Зарплати у нашому футболі – це була велика бульбашка, бо рівень футболістів не відповідав тим грошам. - Якщо ти не знав німецької, то як налагодив контакт із партнерами? Кажеш, що був душею компанії… - Спочатку доводилося важко. Були як глухонімі. Потім потихеньку пару матчів виграли, попили разом пива… Два-три кухлі вип’єш - і вже якась розмова є. Основні німецькі слова я все ж вивчив. Десь по-англійськи, якою я також, в принципі, не володію. Через півроку вже могли порозумітися. - Що розкажеш про президента "Айнхайта"? - О-о-о! Щоб ви розуміли, як я потрапив у Німеччину. У нього є бізнес у Львові – дванадцять 9-поверхових будинків. Він – власник німецької будівельної компанії, яка будує в Ірландії, Голландії, Ісландії. У своїй сфері – це дуже серйозний, впливовий чоловік. Він родом із села. Воно розвинуте, але нудне, багато пенсіонерів. І от президент вирішив підняти там футбол. Коли я приїхав у Німеччину, він мене запросив на вечерю. Уявіть собі! Наші олігархи – це зовсім інший рівень, це взагалі космонавти. Вони крадуть гроші, а це людина, яка заробляє їх сама. Я прийшов, він мені каже: "Хочу познайомити тебе із своєю дружиною". Думаю, може це якийсь товариш президента клубу. Він у сандалях, сорочці, чистий, акуратний. У нас як: трохи мільйонер – і вже коври розстеляє, самовари носить, двісті охоронців. Там такого немає. Мені настільки приємно було… Я там навчився європейського менталітету. З моїм характером важко, звісно, бо я імпульсивний, вибуховий, а вони всі – спокійні. Робочий день – до 16 години. Попрацював, а далі з дітьми гуляєш, велосипеди. У середу в них скорочений робочий день. Зрозуміло, що люди всім задоволені, їм легко живеться. - Чим ще здивувала Німеччина? - Німці платять гроші, але люблять, щоб було відповідне ставлення. Вони дуже здивувалися, коли я не налягав на вивчення німецької. Поляки, греки ходили, а я – ні. "Чому ти не ходиш, чому не чіпляєшся? Чому так халатно ставишся? В тебе ж шанс переїхати з України в Німеччину", - казали. У мене там прописка була, мені виділили квартиру. "Та тому, що я не бачу себе в Німеччині", - відповідав. Вони думали, що я приїду до них, впаду на коліна: "Беріть мене". Поляки, які туди їдуть, лижуть німцям задниці, щоб там залишитися. Уявіть, як дивно на цьому фоні виглядала моя "халатність".  Пояснив у клубі: "Я не вчу німецької, бо планував грати тут тільки півроку. Залишився довше, тому що у моїй державі були дуже великі проблеми. Але вдома у мене великий будинок, мама, друзі. Не думайте, що Німеччина – сенс мого життя. Я грав у значно сильніших командах". Розумів, що мова - це мій мінус. Бо німецька – це не рюкзак, який потрібно тягати за собою. Ти її вивчив – і знаєш. Мені шкода, що я не осилив. Важко – у школі був "двієчником". Зараз, скоріш за все, я там не залишуся. Прагну бути вдома. Чесно кажучи, хотілося б взяти у кар’єрі паузу на півроку. Білорусь, повернення у "Карпати", потім – Німеччина. Вдома взагалі не був. У мене так батько помер – я не припильнував цей момент. У нього стався інфаркт. Був би я поруч – цього може б і не сталося. Всіх грошей не заробиш. Я побачив, поїздив, пограв. Я – небідна людина, мені вистачає. За ті півтора роки, що я у Німеччині, люди навіть боялися мені телефонувати – щоб не витратитися на розмову. - Кажеш, що нудьгував у Рудольштадті. Як розважався? Чи відпочивав у нічних клубах? - Я така людина, що мені потрібен рух. Неподалік розташоване місто Єна. Я там одного разу випадково потрапив у гей-клуб. Ці клуби відрізняються від наших. Після гей-клубу опинився ще в іншому закладі – "Гавана" чи "Габана". Люди танцюють, дівчата танцюють і тут посеред них – два пацани. Знаєш, як танцюють? (Михайло встає з-за столу і демонструє, як вони крутилися і терлись колінами, - "Футбол 24"). Фарбоване волосся – жовті, зелені. Ніхто на них не звертає увагу. А я дивлюся – і мені дуже гидко. Зрозуміло, що ці люди – хворі. Після того я з клубами закінчив. Ходив потім у басейн, плавав, відвідував різні події. Приходиш у супермаркет. А тобі – рекламку, де зображені два мужики, які цілуються, і напис "Щаслива сім’я". Вони своїм дітям змалечку прищеплюють – що це, чому так. Я не можу цього зрозуміти. Притримуюся точки зору Лукашенка: якщо це правильно, то чому немає дітей? Їм двом нормально – це зрозуміло. Ще коли цілуються – окей. Але коли починають "тріпатися", любитися – то вибачте. Я не маю до них якоїсь агресії. Хоча - так, спочатку був злий. Візьми будь-якого нашого хлопця – йому, як мінімум, буде неприємно. У Німеччині ж це починають впихати у рекламу, гей веде телепрограму. Окей, я від того геєм не став. Але тієї інформації вже так багато, що, як мені здається, скоро не буде нормальних сімей, діти почнуть це все вбирати у себе. Ти не подумай, що я так сильно налаштований проти них. Це також люди. От недавно в Орландо їх постріляли. Я маю дуже великий жаль через це, мені важко. Я розумію, що серед них багато непоганих людей. Але це якась слабкість організму, чи що. От мій друг Тубіч грав у Саудівській Аравії. І він розповідає: "Міша, тут до 25 років людей розділяють. Пацани – окремо від дівчат. Для них є тільки одна жінка – це мама. Про дівчат ти дізнаєшся тільки в 25 років, а до цього часу вони закриті, з ними немає ніякого контакту. Міша, у мене в команді 8 геїв". Чому так? Та тому, що у 25 років вони вже сформовані. Звикли, що навколо них – тільки мужики. А ти кажеш… Діти це бачать постійно. У Німеччині це вітається на екрані телевізора і відкладається у підсвідомості. Газетка там одна, друга – це нормально, це сім’я, типу. Я своєї точки зору нікому не нав’язую. Може, скоро сам стану п*диком (Сміється). - Німеччина внесла Росію у нову стратегію своєї безпеки. Росія тепер сприймається вороже на офіційному рівні. Чи помітив ти зміни у ставленні простих німців до росіян? - Там, де я мешкав, росіян дуже люблять. Це старші люди, які застали НДР, і звикли до "совєтів" ставитися позитивно. Путіна тут поважають. Але це мова йде суто про східну Німеччину. Бо західна частина – під впливом Америки. Тут же багато людей розмовляють російською, мають родичів у Росії. Вони розуміють, що в Україні є якась проблема, проте не фільтрують інформацію. Вони не знають про те, що наші солдати гинуть, як їх хоронять. Говорять, що начебто на Донбасі є російські солдати, а це ще, мовляв, не доведений факт. Немає такого, що Росія – агресор. "Є ймовірність", "можливо" - отак формулюють усе. Німці не відчувають нашого болю. Вони, наприклад, не знають, що ми так погано живемо. Я кажу: "Моя мама заробляє 50 євро в місяць". "У день?" - перепитують. У них зарплата – 2500 євро, тобто, 100 євро в день. Плюс – преміальні. Є в німців і "13 зарплата". Моя мама хоче працювати. Я їй кажу: "Мамо, може, досить?" Не слухає. Працює у кондитерській сфері, хоче бути поміж колективу. Я розповідав німцям, що українці погано живуть. Вони це знали, але не усвідомлювали, що аж настільки. - Як німці відзначили перемогу Бундестіму над Україною на чемпіонаті Європи? - О, мене навіть запросили на місцеве телебачення. А ще я включався скайпом у прямий ефір на "News One", до речі. Для німців була дуже важливою саме перша гра. Так само, як і для поляків. А от для нас… Не хочеться щось казати, бо уявляю, скільки бруду вже вилито на збірну України. Жах! Але вони самі до цього довели. У нас люди сходять з поля, не спітнівши. Той же Гармаш, той же Хачеріді з лицем дитини, переляканий двометровий дядя. Як кошеня. Його возили, як п’яного після бару. Він мене просто вбив. Двометровий чудак програє позицію і з-під нього забивають. Це тобі не чемпіонат України. Я не хочу нікого ображати, але як таке може бути? Ви подивіться, як люди гімн співають. У Буффона вена виривається, як, в принципі, у всіх італійців. У нас що: один співає, другий ховається, третій не знає слів. Стоять із невпевненими обличчями. Та очі мають горіти, а скули ходити туди-сюди! Мені їх шкода. Я розумію, скільки на них болота, яке величезне психологічне навантаження. Але ж ви – професіонали. "Динамо" грало з "Челсі" і "Ман Сіті", "Шахтар" безліч ігор провів… Щось відбувається всередині команди. Ні, є люди, які віддаються і стараються. П’ятов мені подобається, Федецький, Зозуля – це бійці. Мені імпонує Коноплянка. Але що він може, якщо не грає команда? Щось там не те. Ярмоленко 2 рази за матч із м’ячем зустрівся. Гаразд, за матч із німцями ще можемо пробачити. Але друга гра – те саме. Вся команда така, не він один. І Коноплянка також не грав, як уміє. Всі готувалися до чемпіонату, а пацани, схоже, у відпустці. Подивіться на поляків – та вони із задниці не встають. Чи північноірландці. - Можливо, команда розвалилася після весняного конфлікту по лінії "Динамо" - "Шахтар"? Або ж ще раніше, коли в тренерський штаб ввели Шевченка замість Заварова, з яким механізм збірної працював значно краще? - Шевченка, як тренера, я взагалі не сприймаю. Футболістом він був шикарним, чоловік має "Золотий м’яч". Але тренерство – це інше. Наставник повинен мати контакт із футболістами. На мій погляд, Шевченко цими якостями не володіє, на відміну від Фоменка. У провалі на Євро є провина тренера – не сперечаюся. Але існують нюанси всередині команди. Побилися – не побилися. Вони нам казали, що помирилися. Але повірте мені… Ви бачили, як забивав Ярмоленко у спарингах перед Євро, і як до нього підходив Степаненко? Ніби обіймає, але в той же час відхиляє голову в інший бік. Бачили? А я це помітив! Конфлікт – він є, він залишився. Я не думаю, що саме це вплинуло на провал. Просто вони не б’ються один за одного. Пам’ятаю, коли мене десь на полі хтось вдарить (я такий малий огризок метровий), то Тубіч чи Мілошевіч уже летіли і стрибали з двох ніг. Мене вдарили, а на іншій частині поля наші захисники вже "закатали" нападника. А тут… Один одного не страхують, не рятують, не б’ються. Не тільки один за одного – за країну потрібно було битися. Мені шкода пацанів. Вони – професіонали, але їх всіх трохи розпестили. Не вони винні – винна система. Північноірландці перемогли – я з них нікого не знаю, вперше бачив – завдяки чому? Дисципліна б’є клас. Бажання! Очі! А наші – "полупокери" - не пропітніли навіть.  На мій погляд, 3-4 футболісти взагалі не готові для збірної. Це Коваленко, наприклад. Він по м’ячу не міг вдарити. Я не хочу його критикувати, бо він молодий і дуже талановитий футболіст. Можливо, їм не потрібно було перший матч грати з Коваленком, а випустити більш досвідчених. Ротаня, наприклад, з таким величезним багажем досвіду. Візьми ж ти Гусєва на Євро! Я не експерт, я – не Леоненко, щоб когось "хламити". Це мої колеги, і я їх всіх поважаю. Францію ж ми колись могли обігрувати? Могли. Що сталося? Гусєв би не завадив збірній. А взяли Зінченка, Сидорчука, Гармаша. - Кому після Євро потрібно "зав’язати" із збірною? - Лівий захисник хто? Шевчук? Зразу! Тимощук. Через два роки Фєдя (Федецький, -"Футбол 24") також може згаснути, як і Ротань. Зрозуміло, що група футболістів повинна вже відходити. Хоча, мені здається, що цей чемпіонат Україна ще могла взяти старими кадрами, а вже потім награвати молодих. У тих пацанів поки нема м’язів, вони ще не обросли. Не скажу, що з ветеранами ми б там літали, але хоча б не так ганебно вилетіли. - Ти багато говорив про самовіддачу і патріотизм, наводив приклад збірної Італії, яка неймовірно виконує державний гімн. Я так розумію, що маєш претензії і до Ракицького? - Як би це сказати, щоб нікого не образити… (Після паузи) Знаєте що, можна йому навіть пробачити те, що він не співає гімн. Але покажи гру! У принципі, з того, що я бачив, Ракицький свої обов’язки виконував. Подивіться, скільки він пасів віддав. Він непогано грав. За винятком гімну я не можу його судити. Якщо він такий поганий, то навіщо ви його викликаєте в збірну? Селезньова з Росії притягнули за шкірку і поставили. Вчора був у Росії, а сьогодні вже грає. Будьте послідовними! - Бачив по твоїх фото у соцмережах, що ти недавно зустрічався із старими друзями – Ігорем Ощипком та Ігорем Худоб’яком. Поностальгували? - Завжди приємно зустрічатися із ними, я дуже люблю і поважаю цих футболістів. У них все нормально. У Худіка – сім’я, діти. В Ощипка – також. Був у Болгарії, зараз звідти поїхав. Тепер він – вільний художник. Болгарія йому не підійшла, бо там спека. Плюс – у нього дружина вагітна. Я на нього подивився і беру приклад. Потрібно зробити паузу, щоб зрозуміти, куди рухатися далі. У "Карпатах" зараз не та команда. Худік залишається, але Голодюк поїхав. Все могло бути зовсім не так, але вже як є. Свого часу з того колективу, який у нас був, можна було ще щось витиснути. Але пішов розлад. Керівництво перестало платити гроші, бо "Карпати" йшли на виліт. Але там команда опинилася не просто так. - Чому так сталося? - На мій погляд, Кононов втратив контакт із футболістами. Він трішки зазвіздився. Став не таким, яким був раніше. У нього на той час вже існувала пропозиція від "Краснодару", йому телефонували. І Кононов втратив зв’язок із колективом, припинив спілкуватися з футболістами. Поприїжджали нові люди. Пішло відторгнення. Тих почали ставити в склад, тих – ні. - Тобто, коли Кононова відправляли у відставку, команда його вже не відстоювала? - Ні, ну ми ще хотіли щось… Але розуміли, що навряд чи вдасться. Тому що сам Кононов собі вже в голові прийняв рішення – там був "Краснодар".  - Що думаєш про теперішні "Карпати"? За півроку - Йовічевіч, Безуб’як-Лужний, Яремченко, Чанцев… Що відбувається? - Чанцев – тренер "Карпат". Про що далі говорити? Люди не розуміють, хто тренер. Тренери самі не розуміють, що вони тренери. Хіба Безуб’як почувався головним тренером? Ніколи. Сидів, підібгавши хвіст. Його викликали: "Іди сюди! Те не так, се не так". З приводу команди важко щось сказати, бо я не слідкую за їх матчами, скажу чесно. Знаю хіба результати, коли хтось мені розповість. Друзі мої порозходились звідти, тому мені нецікаво. З приводу тренерів. Мені Йовічевіч подобався, як тренер. Просто в нього іноді були такі моменти, коли він грав на публіку. Це людина, яка прибрала мене з команди: "Міша, ти мені не потрібний". Шкода, бо цікаво було б попрацювати з ним – подобаються його стиль, підхід, контакт із футболістами. Але, знову ж таки. Був у нас Габовда. Йому Йовічевіч наголошував: "Юра, давай-давай. Все прекрасно, ми – команда". Через тиждень Юри немає в команді. Він говорив "ми – колектив, ла-ла-ла" - і ще когось нема в команді. Люди зрозуміли, що ці слова – нічого не означають. Що ці всі вигуки "хто ми?!" - це фігня. Я розумію, що це – футбол. Але скажи по-людськи: я на тебе не розраховую, тому що така-то справа. Тренер він хороший, але, як до людини, в мене до нього є питання, і я йому можу сказати про це в очі. Мені подобалися Кононов і Яремченко – суто з людської точки зору. Дячук-Ставицький? Він мені не подобався. Це пенсіонер 100-річний. Який футбол? Треба йти додому садити огірки-помідори. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |